Невідомий Микола КосачМені часто болить нерозгадане питання: чому багато видатних українців стають мучениками або несправедливо приниженими? Тарас Шевченко, Леся Українка, Василь Стус і, зрештою, Микола Гоголь стоять в цьому фатальному ряду.
Немало випробувань випало й на долю членів родини Косачів. Серед них належно не поцінований, а до того ж морально дискредитований Микола Петрович Косач. Знайшлися зловмисники, долучилися радянські ідеологи, які творили з нього образ безгосподарного пана, деградованого, напівп'яного відлюдника.
Не помилюсь, коли скажу, що завжди людське невігластво, не маючи інших аргументів, часто-густо старається вимазати брудом талант, розум, інтелігентність. Згадайте небезвідомого Бузину, котрий очорнив генія нашого Тараса Шевченка.
Я не ставлю на один рівень ту чи іншу особистість, але схема їх компрометації приблизно однакова.
Микола Косач – славний син Ковельщини. Він народився 3 вересня 1884 року в селі Колодяжному. Хрещений в Свято-Миколаївській церкві села Волошок.
Малого братика дуже любила Леся. Вслухайтесь: "кахоточку, голубчику, татаренятко моє любе, щиро цілую...", – писала поетеса з Євпаторії до рідних.
Малий Миколка вчився малювати, грати на фортепіано. Ольга і Леся навчали його різним наукам. В десять років він мав свого коня і верхи їздив на ньому. Був здоровий, дотепний і балакучий.
Для більш якісного навчання батьки віддали Миколу в київську гімназію. Спочатку вчився нерівно, сторонився гімназистів, а потім "вилюднів" і мав неабиякий авторитет.
З'явились приятелі-однодумці, серед яких – В'ячеслав Липинський, Борис Матюшенко, Володимир Чехівський, Світозар Драгоманов та інші.
Випускник гімназії Микола Косач був чесною, щедрою і гуманною людиною.
У 1903 році хлопець вступає до Київського політехнічного інституту на агрономічне відділення. Тут захоплюється ідеями соціал-демократів. Стає членом РСДРП і отримує псевдо "Яким". М. Косач веде активну революційну діяльність, бере участь у демонстраціях.
За зберігання забороненої літератури в квартирі заарештовують його сестер Ольгу і Ларису. Миколі вдалось уникнути арешту.
Восени 1907 року Микола Косач одружується з Наталією Дробишевою. Здобувши фах інженера-агронома, повертається в родинний маєток. Працює повітовим агрономом у ковельському повіті. Згодом стає головою земської управи.
Мирне життя перериває Перша світова війна. Син Юрій писав, що батько воював, і за мужність та героїзм був двічі відзначений (1915 р., 1916 р.).
У 1917 році Миколу Косача обрали головою ради робітничих і солдатських депутатів Сарненської округи. В тому ж році він – житомирський, а пізніше ковельський комісар і делегат від Волині на т. зв. Державну нараду у Москві.
Восени 1918 року М. Косача заарештувала німецько-гетьманська влада за діяльність проти окупантів разом з М. Луцкевичем, М. Кухаренком та іншими діячами.
За ті ж провини у 1919 році його арештовує вже польська окупаційна влада.
В 1920 році Микола Косач – комісар Червоної армії у Рівному та Ковелі.
Тоді легко було заблукати в політичних і соціальних лабіринтах. Попри все, Микола Петрович весь час працював на українство.
У 1920 році стає засновником і головою ковельської "Просвіти". Надає безвідсоткову позичку на діяльність цієї організації у сумі 5 тисяч марок. З дружиною Наталією створюють притулок для дітей-сиріт. Його стараннями з'являються осередки "Просвіти" в Маційові та Колодяжному, а ковельська організація носить ім'я Лесі Українки. Підтримує приязні і ділові стосунки з сенаторкою Оленою Левчанівською.
Світогляд людини відбивається, мов у дзеркалі, в її дітях, особливо – на рівні свідомості. Тому погляньмо на окремі епізоди життя юного Юрія, сина Миколи Косача.
Перегортаючи архівні матеріали із таємного "Звіту Волинського воєводства", ми дізнаємося: "Встановлено, що найактивнішу діяльність серед української молоді виявив Юрій Косач". Він розпочав "Діяльність ОУН на території Ковельщини, організував 2 п'ятірки з активних проукраїнських хлопців.
З Мирославом Онишкевичем завербували Володимира Маркевича, Павла Вітрука, Іллю Куницю, Сергія Сочинського. На квартирі Косача (вул. Костюка, 12) обговорили питання утворення товариства, яке має на меті поширення української культури і виховання молоді у дусі української національної ідеї. Товариство повинне бути законспірованим".
Через декілька днів студент Варшавського університету Юрій Косач повідомив членів Товариства про створення у Ковелі Української військової організації (УВО). Контролюючи розвиток подій, у ніч з 22 на 23 вересня 1931 року слідчий відділ у Ковелі приступив до ліквідації УВО. 5 листопада 1932 року окружний суд у Луцьку виніс вирок: за діяльність в ОУН покарати Юрія Косача, Григорія Лісневича, С. Сочинського, П. Вітрука, М. Онишкевича, В. Маркевича і З. Сочинського одним роком ув'язнення.
У звіті наголошено "…що уся націоналістична діяльність зосереджена у руках Самуїла Підгірського", "адвоката, котрий проживає в Ковелі по вул. 3 Травня, 37".
Дослідники звертають увагу на ще один маловідомий, але важливий епізод у житті Миколи Косача. У 1927 році на Ковельщині з'являються редемптористи (Чин Найсвятішого Ізбавителя). Микола Петрович люб'язно надає греко-католикам свій дім для проведення служби і літургії. Погоджуюся з тими, хто стверджує, що це позитивно вплинуло на рішення створити резиденцію владики Миколая Чарнецького апостольського візитарія у справах католиків східного обряду за межами Галицької Митрополії на теренах Волині.
Беззаперечно одне: дружба з редемптористами зіграла головну роль в тому, що Микола Косач з сином Юрієм приймають греко-католицьку віру. З іншого боку, це був протест проти зросійщеної Православної церкви. І найголовніше – кожен крок Миколи Петровича робиться в рамках української національної ідеї.
Після смерті Петра Косача управління маєтком лягає на сина. Бути активним політичним і громадським діячем та утримувати господарство і великий маєток складно. Тому М. П. Косач призначає управителем маєтку свого товариша Володимира Просяниченка. Маємо зазначити, що косачівська господарка лишається прибутковою, розбудовується, ремонтується.
Це підтверджує дружина Миколи Наталія: "Я пришлю Вам фотографии дома, построек на том дворе, которые крытые черепицей, замечательного бугая "Заворота" и другие достопримечательности и гордости Миколыны".
В родинному маєтку гостюють Ізидора, Оксана з дітьми, інші родичі.
Варто об'єктивно оцінити політику й економічну ситуацію тих часів. Перша світова війна та революція 1917 р. поруйнували і житло, і господарство, і душі людей. У 20-их роках розпочинається глибока економічна криза. Польська держава проводить жорстку аграрну реформу, яка передбачає парцеляцію – тобто земля поза встановленою нормою передається дрібним і середнім землевласникам. При цьому найкращі землі опинялися в руках польських поміщиків.
Микола Косач як щирий українець діяв по-своєму. Він мовби скидає зі своїх плечей злість на маєток, розділяє його на частини і роздає, надає в оренду, або продає за безцінь господарям-колодяжненцям.
Очевидно вплинуло на таке його рішення і те, що в сім'ї на той час "проходять ужасные недоразумения" (зі слів дружини). Наталія категорично не хотіла бути помічницею і господинею в колодяжненському маєтку. Її вабило столичне світське життя.
Існує багато закидів критиків або й звинувачень на нібито "безрозсудливі" або "негосподарські" кроки Миколи Косача. І всі вони висловлюються з позиції матеріальної або побутової концепцій. Оприлюдню свою суб'єктивну думку, яка має право на життя.
Микола Косач робить крок відповідно до Христового вчення: "Віддай усе своє багатство і йди за Мною, тоді і здобудеш Царство Небесне". Тому рішення Миколи Косача про те, що краще віддати колодяжненцям своє надбання, а не полякам (а так і було б, бо прикладів, подібних до цього, дуже багато) заслуговує на повагу, а не осуд і критику.
На жаль, як вище згадано, цією "добротою" скористалися окремі підприємливі і не зовсім чесні господарники Колодяжного.
І знову згадаймо Христа, біля якого знаходились ті, що за 30 срібняків продавали і продавались, купляли і обманювали свою честь. Саме з цих мотивів оминаю висловлювання про бідність М. Косача і "бідні" похорони з вуст тих же, хто скористався довірливістю господаря.
Доречно буде звернути увагу на свідчення людей, які описують останні роки життя. Микола Петрович викладав на вечірніх курсах при колодяжненській школі. Зустрічався з громадою. Спілкувався, як і колись, з сільською молоддю. Переживав за долю сина Юрія, який був далеко за кордоном. Було, що й одинокість розділяв з друзями за келихом звеселяючого напою.
Не забуваймо, що велику лікарську психологічно-врівноважуючу місію для Миколи Петровича здійснював Василь Величковський, який був не просто священиком, але й його духовним наставником. Саме він соборував свого підопічного і відправив 16 липня 1937 року в дорогу до Царства Небесного.
Маємо розвіяти туман сірої неправди. Через той туман історії на нас споглядає активний громадський діяч, борець за незалежність України, голова ковельської "Просвіти", меценат, досвідчений агроном і господарник, щиро віруюча людина, нащадок славного українського роду – словом, визначна особистість – Микола Петрович Косач.
Анатолій СЕМЕНЮК,
краєзнавець.
Р. S. З'явилася інформація, що в 2013 році буде встановлено надгробний пам'ятник на колодяжненському цвинтарі, і до цієї акції долучився губернатор Волині Борис Клімчук. Це радує і тішить.
НА ЗНІМКУ: Микола КОСАЧ.
Залишити коментар