Святині повертаються із забуттяБагатьом із нас відома фраза: «Рукописи у вогні не горять». Насмілюсь перефразувати цей вислів і стверджуюче сказати: "Святині у вогні не горять і ніколи з святих місць не зникають". Зруйновані храми 100, 300 чи 500 літ тому назад чудесним чином відроджуються. Це ж саме стосується святих книг та ікон.
Засвідчено історичний факт, що Олена Пчілка, перебуваючи у Запрудді, подарувала місцевій церкві Біблію. Коли нависла загроза руйнування церкви, Святу книгу передали в Сошичне. Після відновлення церковної громади історична книга повернулася назад у Запруддя.
Розказую це тому, що 19 травня, незадовго після Дня музеїв, відбулася історична подія – урочиста передача старовинної Біблії до музею Лесі Українки в с. Колодяжному. Про пролог цієї акції розказує ковельський юрист Анатолій Александрук:
– Мої родинні друзі Балюки не раз хвалилися, що в них є дуже цінна старовинна Біблія. Я ж розумів, що кожна Біблія цінна, і своїм сераховичівським родичам, односельчанам не дуже повірив.
Зацікавленість книгою виникла, коли після смерті найстаршого М. Балюка мені сказали по секрету, що ця книга якимось чином стосується знаменитої сім'ї Косачів. Став шукати підтвердження. Як виявилось, Іван Бондарчук, депутат Польського сейму від Волині, наш земляк, борець за національне відродження був близький до ковельської "Просвіти". Як відомо, організатором і головою "Просвіти" був Микола Косач. Ймовірно, що саме тоді книга була подарована І. Бондарчуку.
Згодом він Біблію передав у рідне село Сераховичі місцевому дяку з родини Балюків. І тепер нащадок славної родини Йосип Балюк, який уже проживає у Львові, запропонував мені передати книгу місцевому священику. Ця пропозиція викликала у мене сумніви: те, що вона буде в священика, то добре, але про неї ніхто знати нічого не буде. Тим більше, що для використання під час церковної служби вона не призначен
а.
Звернувся за порадою до голови краєзнавчої організації Ковельщини Анатолія Семенюка. Після консультації з ним переконався, що Святу книгу слід передати до Колодяжненського музею Лесі Українки.
Слухав розповідь і, як невіруючий Хома біблейський, сумнівався. Тому захотілося переконатися у причетності Біблії до родини Косачів. Зрештою, це теж для нас щось нове. Сьогодні ми все більше відкриваємо фактів, що Косачі були не тільки освічені інтелігенти, але й високодуховні. Леся Українка зробила десятки перекладів із Святого письма. Тому сумнівів у тому, що у їхній бібліотеці знаходились релігійна література і Біблія, ніяких не виникало. Але запитую у Анатолія Семенюка, чому він радив передати Біблію саме в музей?
– Не просто так! Перечитав історію життя Миколи Косача – останнього нащадка батьківського маєтку у Колодяжному і зустрівся з цікавим фактом. Микола Петрович продавав і просто так віддавав батьківське надбання. Якщо співставити факти, дати, психологію вчинків самого Косача, то нічого дивного в тому, що Біблія видана з благословення російського імператора Олександра Павловича з проукраїнського Косачівського маєтку легко попала до депутата І. Бондарчука, а пізніше – до сераховичівського дяка з родини Балюків. Ймовірність цієї історичної правди дуже велика.
Звичайно, живих свідків уже немає й лишились перекази, але, як бачимо, вони мають під собою міцну основу. І найголовніше – відвідувачі музею пізнають Косачів, споріднених із вірою Христа.
І ось днями відбувся урочистий акт передачі старовинної Біблії від Анатолія Александрука (близького родича Й. Балюка по лінії дружини) до музею Лесі Українки. Дійство відбулося в затишному Лесиному "білому" будиночку.
...Ніжно-тонко виливало мелодії із невидимих глибин Лесине фортепіано. Ноктюрн Шопена, який люби
ла Лариса Косач, звучав таємниче. Мов срібні зорі розсипалися з клавіш старовинного інструменту. Ось тут вона, геніальна і земна Леся, а не Валентина Скрипіна вимережує дивну мелодію. І немає хворої руки, немає прощання з фортепіано, а є вона, ось тут жива, повернена мелодією до нас.
Вітальні слова сказали Микола Вельма, Дмитро Корнелюк, Анатолій Семенюк, винуватець історичного заходу Анатолій Александрук. Науковці музею Марія Чашук, Любов Мержвинська та інші зворушили присутніх поетичними розповідями про життя Косачів. Благословенне слово промовив отець Іван, настоятель місцевого Свято-Миколаївського храму УПЦ КП.
І знову мереживо музики. В свої обійми взяла дивна і вічна "Ave Maria" у виконанні чарівної пані Валентини. У цьому затишному Лесиному будиночку кожен відчував святість та близькість геніальної українки і розуміння звершуючого історичного дійства.
Музейники запевнили, що святий куточок буде облаштований в "сірому" батьківському будиночку. Там будуть стояти старовинна ікона, яка передана колодяжненцями до музею (у свій час знаходилась у головному палаці Косачів), лампадка і цінна книга Біблія з історичною датою «Червень 1820 року».
Накінець формальність – підписання акта. З якимось внутрішнім хвилюванням ставлять підписи Анатолій Александрук і Марія Чашук.
Підходжу до книги і трепетно та обережно гортаю кілька листків унікального видання. На мене повіяло чимось таємничим і благодатним. Подумалось: "Справді, Свята книга. Там ще багато не- відкритої історії, але біля неї витає невмирущий дух геніальної Лесі, наші гордість і слава. По правді: святині не губляться і не зникають в імлі, а повертаються на свої святі місця, щоб світити людям шлях у майбутнє».
Так, завдяки добрій волі Й. Балюка та А. Александрука Ковельщина збагатилась цінною історичною реліквією, яка для нас є безцінною.
Любомир ФІАЛКО.
НА ЗНІМКАХ: ковельський юрист Анатолій Александрук із старовинною Біблією; передача святині працівниці музею Лесі Українки в Колодяжному Марії Чашук.
Фото Жанни ВЕЛЬМИ.
Залишити коментар