Дивосвіт Миколи КонопацькогоВ культурно-просвітницькому центрі відбувся своєрідний творчий звіт художника Миколи Конопацького, приурочений до шістдесятиріччя з дня його народження.
З цієї нагоди тепло привітав майстра пензля міський голова Олег Кіндер. Щирі вітання також висловили голова районної ради Петро Якубук, його заступниця Галина Коляда та заступник голови райдержадміністрації Андрій Мигуля, Заслужений художник України Валентин Данилюк, керуюча Ковельською філією «ВАТ «Державний ощадний банк України» Світлана Омельчук.
Під час зустрічі земляки Миколи Конопацького розповіли про нього як про уважного і дбайливого сім’янина, батька, дідуся. Гарні, доброзичливі слова на адресу ювіляра висловили також Білинський сільський голова Ольга Лисюк, Заслужений працівник культури України, директор місцевого будинку культури Валентина Повх, директор Білинської загальноосвітньої школи Світлана Степанюк та інші.
У залі, де експонувалася виставка, можна було оглянути картини, які художник представив на ювілейний огляд своїм шанувальникам. Кожна з них – це унікальне диво нашого Полісся, де живе і радіє цьому світові краса, несподіване диво, що його вихопив з природи художник.
– Я дуже люблю природу, – каже він. – Ніколи не оминаю красиві куточки, де можна побачити щось цікаве, захоплююче. Тож стараюся все це зафіксувати на своїх картинах.
Ще маленьким хлопчиком Микола захоплювався пейзажами свого рідного села. Уважно придивлявся до неповторних барв. У селі на Житомирщині, де народився, чарували його довколишні краєвиди. «От би їх змалювати», – мріяв. Вже тоді пробував на папері виводити олівцем обриси дерев, що підходили до сільських садиб. А потім, як підріс, взявся малювати танки, гармати, а також літаки, що пролітали в небі.
Про ці роки Микола Антонович тепер згадує з трепетом в душі. Вже тоді не міг уявити себе без пензля. Після закінчення місцевої школи навчався у Володимир-Волинському педагогічному училищі. А згодом закінчив Луцький педінститут імені Лесі Українки.
– З тих пір працював вчителем образотворчого мистецтва і фізкультури у Білинській загальноосвітній школі, – розповідає Микола Антонович.
Не можна без захоплення оглядати картини, що виставлені у залі галереї мистецтв. Ось одна з них – «Осінь».
…Зачарований дивом стоїть ліс. Ген у далині синіє небо, на фоні якого видніються у чистому вбранні білокорі берези. В задумі стоять дуби, очікуючи миті падолисту. Все тут, як у дійсності. На іншій картині, поміж похилих в зажурі дерев, пробігає вузеньким рівчачком струмок. А на його березі, що вкритий дрібноліссям, – кілька опалих листочків з беріз, що стоять поруч.
– Останнім часом, – помітивши моє зацікавлення картинами, говорить художник, – малюю пейзажі. Де б не був: чи то в лісі, чи на околиці села або ж на лузі, шукаю щось цікаве, незвичайне в природі.
На кожній картині, яку представив художник на свою ювілейну виставку, обов’язково виблискує між деревами, густими верболозами річечка або ж синій струмок, що пробивається крізь траву. А он на іншій картині ми вже бачимо невеличке озеро, що окутане берегом із осокою. Просто даєшся диву, де автор їх знайшов, побачив і дав можливість іншим помилуватися неперевершеною красою природи поліських куточків, на яку ми іноді не звертаємо уваги.
Художник живе і творить у краю, де перебувала і писала Леся Українка. Тож є серед його картин й пейзажі, де відтворено епізоди з «Лісової пісні».
Не можна пройти байдуже повз картини, де зображене лісове озеро. Все тут чимось нагадує плесо, береги відомого на весь світ Нечимного. Берег зовсім заріс. А вода – чиста, аж синя від неба, що схилилося над ним.
А одну картину Микола Конопацький назвав досить поетично і замріяно: «Озер блакить і синь лісів». Автор вдало вихопив цю фразу із пісні, наче з глибини душі. Назви інших картин теж ніби промовляють до людей своїм голосом, хвилюють. Ось, скажімо, наче звичайне відображення природи («Перший сніг», «Волинська осінь», «Похмурий день»). З картин, що оглядаєш, пізнаєш знайомі місця, куточки, що не раз бачив. Тільки художник показав це по-своєму, додав якихось штришків – і картина «народилася» такою, якою ми хотіли її побачити.
Картину «Вид на озеро», яка у нього вдома, Микола Антонович змалював теж, як-то кажуть, з натури. На першому плані – дерева, ті ж золотокосі берези, кущі ліщини, а далі – синіє озеро, що з усіх боків оточене лісом.
Таких краєвидів у нас на Поліссі дуже багато. Та й село, де живе і творить майстер пейзажів, оповите красою природи. Отож, не може художник бути байдужим до неї.
– Як малюю, то уявою живу там, де шумить ліс, дзвенять струмки, хвилюється від подиху вітру очерет, – захоплено говорить художник.
Самодіяльний майстер перевагу віддає олійному живопису. На виставці можна побачити картини й на релігійну тематику. Микола Антонович розповідає про те, що його картини експонувалися на виставках під час фестивалів у Луцьку і Києві, на районних святах. Ряд його робіт знаходяться у приватних колекціях в Україні і за кордоном, зокрема, в Росії, Польщі, Німеччині і в США.
Незабутнє враження справили картини на виставці у літературно-меморіальному музеї Лесі Українки, що в Колодяжному. В школі, де працює Микола Антонович, діє гурток образотворчого мистецтва. Там художник прищеплює дітям любов до прекрасного. Він – керівник районного методичного об’єднання вчителів образотворчого мистецтва.
Дивосвіт Миколи Конопацького – це щасливі миті його творчого неспокою, щедрість душі.
Степан СКОКЛЮК.
НА ЗНІМКУ: художник Микола КОНОПАЦЬКИЙ.
Фото автора.
Залишити коментар