Ковельчани "відкривають" Патріарший СоборДоторкнутись до моменту творення історії – скажіть, чи є така людина, яку це не зацікавить?
Міжнародна Всецерковна проща і освячення Патріаршого Собору в ім'я Воскресіння Христового, приурочені до 1025-ліття Хрещення Руси-України, – це знаменна історична мить.
– Теж мені – творець історії, – скептично скаже опонент.
– Так, – відповім. Я – один з тих, хто брав участь в історичному дійстві. У 988 році при хрещенні киян у Дніпрі був Володимир і такі, як я. Вони охрещувались і цим засвідчували велику істину вчення Всепереможного Християнства.
Тому я не міг відмовитись від можливості бути в епіцентрі святкування такої визначної події разом з десятками моїх земляків.
І ось ми на "плацкартному" бусі прямуємо до Києва.
– Пишіть вірші, – пропонує мені попутниця Тетяна. – Гляньте, які мальовничі краєвиди довкола.
Дійсно, красиво. Матінка-природа розлила напівосінніми полями біло-блакитне марево. А он там з-за виднокраю Сонечко промінь випускає. Хмарка на синьому небі вимальовується, як красуня, що хоче привласнити собі сонячне сяйво. А промінь не проти, і сам потрапляє в її білосніжні крила-обійми.
Ліричний настрій відволікає від дійсності, сірих думок, а тому веселіше долати шлях.
О 12.30 год. 18 серпня нас поглинає святкова Літургія у Св.-Благовіщенській церкві. Храм спонукає до щирої молитви. Він затишний і гарний. Дерев'яний, критий гонтою. Архітектурними формами у стилі барокко нагадує історію українського храмобудування XV-XVІ ст. і чимось схожий на нашу Ковельську Св.-Благовіщенську святиню в минулому. Єдине, що видає його новітній стан – це позолочені бані.
В храм не пробитись – так багато віруючих приїхало на свято з усієї України. Всі моляться душею і серцем. Прости мені, Господи, що я відволікаюся від слова Божого і спостерігаю за цим дійством. Та через мить мимоволі опиняюсь в аурі піснеспіву у виконанні юних семінаристів, в який вливаються сольні голоси ієромонахів.
Час летить птахом. Ми – на його крилах, і згодом у метро мчимо на урочистості, які відбуваються біля пам'ятника Святому Рівноапостольному князю Володимиру.
Тут – сам Глава Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав. Ця молитва просто неба на місці, де ступала нога апостола Андрія Первозванного, ще більш велична. За потужним голосом соліста (це треба чути!) повторюємо і ми:
– Святий Рівноапостольний Володимире, моли Бога за нас!
Молись, святий Володимире, перед Богом за нашу державу, за націю, народ і за мене, простого грішного ковельчанина, за усіх прочан і за наш Ковель.
Святий Володимир на грандіозному постаменті з надписом: "Сооруженъ в 1853 году" (ще один 160-літній ювілей!), взявши хрест від апостола Андрія, дивитися на сивий Дніпро і разом з нами роздумує про вічне, про круті віражі в історії держави, про важкі випробування віри Христової.
Ця віра найбільше потерпала від чисельних чужинців, які завжди ласим оком поглядали на Вкраїну. Немало топталися по ній і свої українці – космополіти, прислужники того чи іншого окупаційного режиму. Чому? Тому, що в основі віри цієї вкраплені слова за Україну, національне відродження, за честь, за славу, за народ.
Про це і про єднання навколо Христа, про майбутнє відродження, як завжди, мудро говорив Блаженніший Святослав.
Процесія з гостями, кардиналами, єпископами прямує по широкій алеї до виходу. Патріарх Святослав нічим не виділяється – він крокує серед високопоставлених священнослужителів.
Але цей хід перетворюється в тріумфальний, з оплесками прочан, які з обох сторін алеї радісно вітають тих, хто йде, висловлюючи радість і пошану. Вони готові кидати квіти чи пальмове віття, співати осанну – таке тріумфальне духовне єднання зворушує Блаженнішого Святослава і гостей.
Знову спостереження. Київ заполонили гості у квітчастих вишиванках. На сорочках, спідницях, поясах – символи в червоних, синіх, зелених, жовтих, коричневих та інших кольорах. Це якась магія барвів та візерунків.
– Послушай, я обязательно куплю вышиванку, – голосно сповіщає росіянка чи зросійщена українка.
Чую випадкову розмову двох жінок і переконуюсь, що вишиванка наше українство захищає і відвойовує більше, аніж всі політики, разом взяті.
Наголошую на цьому не заради красного слівця, а для того, щоб підкреслити: дивлячись на квітчасте вбрання, під яким – українська душа, впевнююсь у майбутньому України – вільної, сильної, благополучної. Вистоїмо у цій боротьбі, як вистояв князь Володимир, і станемо над світом, бо ми теж є народ Богом обраний.
Чому так стверджую? Бо історичні факти свідчать про це. Де ще є такий пророк, як наш Тарас Шевченко? Найближчий первозванний апостол Христа Андрій благословив Київ і народ цей. І українець Сергій Корольов першим підкорив Космос, випередивши Америку і Європу. Зрештою, і політ на Місяць американці здійснили за проектом українця Кондратюка. Ми не забули, що й Папа Іван Павло ІІ має коріння з української землі.
Оцей подих натовпу, це радісне вітання тисяч людей засвідчують, що наш політ тільки-но розпочався. Але в нас сильні крила, і з нами – Бог й Віра.
Хочеться навернути читача до роздумів і навіть полеміки. Не секрет, що більшість українців хоче єдиної справедливої партії, всеукраїнської народної влади і, звичайно, об'єднаної (єдиної) християнської конфесії (патріархату).
А чи в цьому істина буття на сучасному етапі? Десятки років ми жили під єдиним прапором, атеїстично-комуністичною ідеєю. Ішли однією колоною до світлого майбутнього, а в результаті прийшли до глибокої темної прірви.
Оте "єдиномисліє" відкинуло нас на 50, а, можливо, й на більше років назад і в розвитку, і в благополуччі, і в науці, і в духовності.
...Переді мною – великий сучасний храм Воскресіння Христового.
– В цій будові поєднано класицизм і модернізм, – стверджує отець Петро.
Я слухаю, вдивляюсь і приходжу до думки, що тут – нове, сучасне сприйняття Христової Церкви. Не порушуючи канону, зодчі вклали свої ідеї і в технологію будівництва, і в архітектурну форму.
Молитовний зал тут найбільший з тих, які я будь-де і в будь-якій країні бачив. Так все напрочуд просто, а разом з тим велично.
А тепер подумай, шановний читачу, чи під єдиним церковним дахом, під який нас кличуть, був би можливий цей храм у таких досконалих формах?
Тому й висловлюю "грішну" ідею: "Можливо, не потрібне нам об'єднання всіх церков і конфесій в одну? Стержень, ядро, стовбур райського дерева Віри – в єдиному Христі. Він сильний, здоровий, всеперемагаючий. В мирному суцвітті кожна гілка старається озеленитись, розцвісти перед Господом нашим Ісусом Христом якнайкраще.
Бо якби виглядало Христове дерево з одинокою гілкою?".
Вслухаюсь у слова отця Петра, настоятеля церкви Миколая Чарнецького. Він просвітлює нас своїм глибоким баченням Христової церкви на прикладі людської особи з тілом і душею.
– Христова церква повноцінна, жива істота, в якій душа – це віра правдива, ортодоксальна – православна, а тілом церкви, як структури, є весь світ, вселенна, тому вона католицька. Жива церква Христова одночасно є православна і католицька. І протиставляти ці поняття не можна, бо вони покликані доповнювати одне одного, як у випадку з людиною. Коли душа і тіло об'єднані, вони творять живу істоту, а коли роз'єднані – вони труп.
Тобто Церква за структурою є католицька, вселенська, а наука (людська спільнота), яка оживляє церкву, є правдивою у своїй суті православною…
Таке розуміння потрібне і необхідне. Зрештою, це – своєрідний демократичний позитив сучасного духовного світу.
В когось складається думка, що це ослабить нас як національну спільноту. Аж ніяк! В ковельських сім'ях є віруючі різних конфесій, але від цього ці сім'ї не послабшали, а духовно збагатилися.
...Знову невмолимий час підганяє нас, посилаючи приємні зустрічі. Біля пам'ятника святому Володимиру ми зустрічаємось з отцями Леонідом і Євгеном та своїми рідними ковельчанами, які прибули сюди, щоб побути на урочистостях два дні.
Отримуємо благословення на наші подальші рухи в столиці. Утверджуємося в думці, що Київ переживає свою другу молодість. Насолоджуємось красою Свято-Михайлівського монастиря, Золотими воротами, величною Софією, статуєю Свободи і панорамами новітнього Києва. Кияни, як і всі українці, працюють, ходять в храми, утверджують свою історію і мирно шукають шляхи в щасливе майбутнє.
Політику ми відчули тільки один раз – там, де збирають підписи за звільнення Юлії Тимошенко.
"Транспорт Києва ми зробимо найкращим в Європі", – виголошують гасла.
За естетикою і комфортом київське метро не відстає від європейських стандартів, а в дечому їх перевершує.
Хрещатик незвичайно мирний. Якась група витанцьовує ритуальні танці. Фанат-індивідуум з гітарою сповіщає про друге пришестя Ісуса.
Реклама, аншлаги, вивіски в більшості українські, але є й іншомовні. Самі кияни доброзичливі і намагалися допомогти нам, коли ми загубились і збилися з «курсу».
О шостій ми біля храму слухаємо Божественні молитви, слово патріарха Святослава. Присутній при цьому Блаженніший Любомир Гузар виступає і хвилюється чи не найбільше. Він щасливий, бо у цьому святі – його вагома частка.
Ближче до вечора, коли Сонце кланяється нам перед заходом, ми таки потрапляємо в храм. Надзвича
йно втомлені, знову занурюємося в таємничі чудодійні піснеспіви.
Чи очистилась і наповнилась моя душа, я відчую завтра, а зараз – в нову зворотну подорож до рідного Ковеля.
Проща вдалась. Історія зафіксувала свято 1025-ліття Хрещення Руси-України і нашу участь в ньому. Ми відчули істинну силу вчення Христа і утвердились в думці, що Україна є і буде: "нині, повсякчас і навіки вічні. Амінь".
Нинішня Українська Греко-Католицька Церква є прямою наступницею Церкви Володимирового Хрещення, спадкоємство якого ми поділяємо з іншими, що тісно пов’язані з нами в приязні, спільній вірі і переданні, хоч не в повному сопричасті.
Тоді в таїнстві Хрещення ми вмерли і воскресли у водах Дніпра. А сьогодні наша Церква знову святкує своє відродження після жорстокого нищення на цих землях протягом століть.
Цей новий Собор у Києві стоїть на спомин про славу Господнього Воскресіння, сяє, як Новий Єрусалим на весь світ! Він повинен також стояти, як нагадування про єдність, до котрої нас закликає сам Господь, бо лишень в єдності та любові можна нам давати живе свідчення Євангелія.
(Із проповіді Блаженнійшого Святослава під час Міжнародної всецерковної прощі з нагоди освячення Патріаршого Собору Воскресіння Христового в Києві та святкування 1025-річчя Хрещення Русі-України).
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: вгорі – ковельчани біля Свято-Благовіщенського храму; в центрі – загальний вигляд Патріаршого Собору.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар