Пригадай, НаталіНе дивуйсь, Наталі, що я так величаю, –
Пригадалось із Буніна ім’я твоє.
Ти для мене загадка, якої не знаю,
Малозвісна зірниця, якої шукаю,
Чи гніздо потайне, що пташина зів’є.
Вже даруй, Наталі, що ті дні призабули,
І як сталося це – то мені невтямки.
Ми своїх сподівань до кінця не збагнули,
Перелітних надій легковажно не чули,
Як весною стелились зманливі стежки.
Не забудь, Наталі, що той вогник тремтячий
Крізь завісу років у житті не пригас.
Він світився й тоді, як терпіли невдачі,
Обсипалися листям бажання гарячі,
А з очей опадала полуда окрас.
Пригадай, Наталі, що було і звершилось
На небесному обширі давніх заграв.
Нам пекучу сльозу обійти не судилось,
А удавана казка з літами згубилась
У померклому шелесті скошених трав.
Не питай, Наталі, за сполохані мрії
І про те, що не зміг, не посмів, не осяг.
Тільки спомин далекий неждано зігріє,
Пережите, як промінь, в душі заясніє
На хисткому узвишші сердечних присяг.
Там три дівчини...Ой там, де річка тече бистренька,
Вода шепочеться з вербою,
Там три дівчини, три молоденькі,
Гуляли тихою порою.
Одна казала, що хлопця любить,
Але боїться йому признатись.
А він, напевно, по інших блудить
І вже не просить поцілуватись.
Шептала друга, що гірко плаче,
Бо розлюбив її той коханець.
А ненароком, коли побачить,
То десь зникає, мов сіроманець.
А третя дівчина зітхала,
Чи, може, теж і її покине?
Вона сама того не знала,
Що вже на іншу він оком кинув.
Ой там, де річка тече бистренька,
Вода шепоче з осокою,
Там три дівчини ще молоденькі
Вмивались дрібною сльозою.
Ігор ПАВЛЮК.
Залишити коментар