Із Господом у серціПропонуємо увазі читачів поетичні твори молодої творчої особистості з високопоетичною душею, сповненою віри і любові до Господа, Ольги ШЕВЧУК.
Народилася вона на Волині у Маневичах. Свій перший вірш, присвячений рідній матусі, написала, будучи ще школяркою. А от у 20-річному віці відбувся творчий дебют молодої поетеси під псевдонімом «Малій». Цілу низку її віршів було надруковано в газеті "Молода Волинь".
У 1993 році вийшла заміж і покинула віршування на цілих 19 літ. І лише у 2012 році, разом із зародженням у серці безмежної любові до Бога, до неї повернулася Муза. Відтоді поетеса під псевдонім "Амброзія" присвячує усі свої вірші лише Господу.
Якщо захочеш знати, то пізнаєш,
А зможеш осягнути, то знайдеш
Того, Хто так давно тебе чекає,
І в Кого є любов життя без меж.
Там, де Ісус, – немає там печалі
І не побачиш відчайдушних сліз.
Лиш сльози каяття нас очищали
Тих, хто серця свої Йому приніс.
Він подихом святим омив їх душі
Від мертвих діл для вічного життя.
І заплативши за гріхи минувші,
Своєю жертвою змінив все майбуття.
Узбіччя вулиць закривала тінь
Парканів, що, як мури, в височінь
Здіймались, намагаючись звестись
Надміру, щоб буденності зректись.
Та тільки відділити не змогла
Глуха стіна, і марнота перемогла.
Оскарженню не підлягав цей світ,
Та ще не впився повнотою літ.
Життя здавалось їм таким нудним,
Хоча й вражало гамором своїм.
Безмежні далі відкривали шлях,
Що виражався в грішних почуттях.
Не бачили в шаленості ознак
І намагались вгамувати страх,
Який у марності перебував,
Та вірити у Бога не давав.
Здавалось, що життя лише на мить
І треба в нім себе не загубить.
Але не знали, що без Бога всі ніхто,
Лиш від людей приймали, хто є хто.
Не треба сліз гірких, коли щемлять серця,
Бо іноді вони ще більше ранять.
Не треба слів чужих людського співчуття,
Коли вже вічності дорога манить.
Безсмертні ми, бо в нас живе душа,
Але Його повинні всі пізнати,
Бо провидіння завжди поспіша
І прогріхи свої нам не сховати.
Покаймося, допоки лине мить
Та кам'яних сердець відкрито двері.
При брамах вже Спаситель наш стоїть
І стукає, чекаючи вечері.
Для когось, може, плач малечі –
Ярмо, накинуте на плечі.
Для інших – благодать від Бога,
Коли з Христом їхня дорога.
Великодушно і сміливо
Дарує Він велике Диво
І просить всіх Його прийняти,
Щоб нам своє життя віддати.
Але не усім ще до вподоби
Пізнати суть Його подоби.
Їм важко Бога прославляти,
Сердечно й щиро шанувати.
Не того, що на стіні у рамах,
А Той, що на душі у ранах,
Що не загояться ніколи,
Поки в серцях – земні престоли.
Не Той, що на хресті розп'ятий,
А Той, щоб в людях воскресати,
Коли в собі прославлять Бога,
Куди й подінеться тривога.
Не кажи, що ти знав,
Як спитав тебе Я: "Де ти?",
Коли зраду ти вчиняв
Та боявся, щоб не вмерти.
Не сховатися в раю,
Адже біле – стало чорним,
А провину ту твою
Викупив Я Своїм Кровним.
Відбілив гріхи людей,
Через тебе, що страждали,
Не приховував ідей,
Що й на думку не спадали.
Душі змучені зцілив,
Примирив самих з собою.
Прогріх твій навік покрив
Духом – Правою Рукою.
Ольга ШЕВЧУК.
Залишити коментар