Книга, непідвладна часу«Книгою, що пережила свій час» назвав Михайло Слабошпицький твір французького письменника XIX століття Астольфа де Кюстіна, сучасника Тараса Шевченка, «Росія в 1839 році».
У ньому описані враження від подорожі московською імперією часів Миколи І, тією самою, якій кинув виклик Тарас Шевченко. Написані понад 170 років тому, роздуми про долю одного народу не втратили актуальності й по сьогодні і для інших народів, адже це – пристрасний протест проти культу деспотизму і заклик до свободи.
Смілива, правдива, іронічна, книга здобула широкий резонанс у тогочасному суспільстві, який не стихає й досі. Заборонена в царській Росії і в Радянському Союзі, вона виходила у світ багато разів під різними назвами, а користувачі нашої бібліотеки можуть ознайомитись із київським виданням 2009 року – Астольф де Кюстін «Правда про Росію».
У передмові до видання 1958 року Дмитро Донцов писав: «Книга маркіза де Кюстіна написана відважним блискучим стилем, повна глибоких думок, елеганції вислову і невгнутої віри в свої слова – ця книжка вимагає не тільки, щоб її читали люди, які боліють за долю своєї нації і нашої християнської цивілізації, але й щоб над нею медитували».
Пропоную вашій увазі декілька думок із книги, співзвучних нашому часові, над якими варто медитувати сьогодні, а також запрошую до бібліотеки!
l «Нація, як і особи, до певної міри, стають співвинними долі, що їх переслідує; вони стають відповідальними за нещастя, що на них спадають удар по ударові, бо для уважних очей призначення – це ніщо інше, як розвинення характерів».
l «Злочин проти людськості деградує народи аж до їхніх найдальших нащадків. Цей злочин не полягає лише в тому, що хтось чинить несправедливість, але, що ніхто цьому не протиставиться; народ, який під приключкою, що покірність є найперша з чеснот, зберігає тиранію для своїх нащадків, нехтує своїм власним добром, він робить гірше, як це: він ухиляється від своїх обов'язків».
l «Ненависть до лицемірства – ось факел, що світить мені в лабіринті світу. Той, хто обманює своїх ближніх, уявляється мені отруйником, і що вище займане ним суспільне становище, то ще винуватішим постає він у моїх очах».
l «Брехня нерозлучна з тиранією. Це пожива душ, що підупадають, та урядів, основи яких зневажаються. Так само, як правда є кормом душ, що відроджуються, та розумно впорядкованих суспільностей».
l «За самою своєю природою людина не може бути щасливою без свободи».
Ольга БИЧКОВСЬКА,
методист Ковельської центральної районної бібліотеки.
Залишити коментар