Думки вголос поетичним словомСтрічав тривожним смутком військкомат –
Соколиками кидав на чужину.
Безвусих – учорашніх дитинчат –
"Тюльпани" чорні чатували у небі без упину.
Наказ звірячий не щадив своїх.
У душах – незагойні рани.
Команда "вісімсот" кляла бідою світ –
Горів пісок пустелями Афгану.
Скалічена на все життя земля,
Посивіли кохані, вдови, мами.
Кровинка журавлиного крила
Спадає у безсонні ночі снами…
Чужина у боях стерегла
Сина, брата чи тата-солдата.
Кров'ю скроплена стежка гірська –
Горе било свинцевим набатом.
На підмостках війни – далина
У руїні афганського пекла.
Україно – небого земна,
Дітей твоїх доля нелегка…
Іван ЯРОШИК.
У кожному домі, у кожній родині,
У кожній оселі молитва своя.
Та всіх нас єднає матуся-Вкраїна,
Бо ми нероздільна, єдина сім'я.
І Львів, і Житомир, і Київ священний,
Дніпро і Карпати, ліси і поля –
Вони невмирущі, повік незнищенні,
Кохані до болю, як рідна земля.
Юнак із Донецька, дівча із Волині
Назавжди з'єднали гарячі серця.
Їх діти ростимуть у рідній країні,
Звеличені духом і Сина, й Отця.
Здружила нас доля в єдину родину,
Ми – сестри свободи, ми – волі брати.
Ми будемо разом червону калину –
Знамено братерства – високо нести.
Нарешті сталося! І нація прозріла!
Немає у минуле вороття.
У єдності і правді наша сила.
Вони – основа нашого життя.
Міцніш, міцніш тримаймося за руки.
Розправмо плечі гордо і велично!
Занадто довго зносили ми муки –
Нехай серця пульсують в нас ритмічно.
Брехнею силу правди не спинити,
Не стримати запал розкутого народу.
Тому отруту в груди вже не влити,
Хто скуштував п'янкий напій свободи.
Єднаймося, любімося, вкраїнці,
Не ждім обіцяний злодіями аванс.
Не йдім до можновладців поодинці.
Дала нам доля справді шанс!
Людмила РЖЕГАК.
м. Червоноград.
Від редакції: Людмила Антонівна Ржегак – родом із Голоб. Вчителька. Проживає в м. Червонограді. Дуже багато пише поезії. Її вірші цікаві, захоплюючі, відображають події сьогодення.
В Україні – гомін, мітинги, повсюди – Майдани.
Люд повстав за правду, долю,
Бо не можуть українці терпіти неволю.
Ми, як птахи сизокрилі, що без волі гинуть,
Ми є діти України, вона в нас єдина.
Доля нашої держави, немов стрічка в'ється,
У кожного українця тремтить, коле серце,
Коли бачить, як брат з братом б’ється
У смертельним герці.
Досить вже ворогувати, дорогі земляни,
Треба Київ вичищати від цього бедламу
І плекати нові мрії – гарні, незабутні,
Вступимо ось до Європи – тоді будем путні!
Спом'янемо наших братців, героїв вкраїнських,
Вони, наче орли сизі, впали на бруківці.
Кожен з нас – єдиний, а разом ми – сила!
Визволимо нашу неньку із пітьми, що вкрила.
Заживемо по-новому: з правдою, законом –
Будуть знати українці лад у своїм домі.
Україно, рідна нене, вибач їх, лукавих,
Нема гірше долі, ніж тебе спіткала.
"Єднаймося, брати мої!" – така наша доля,
Треба пам'ять шанувати у кожному домі.
Доки правда й пам'ять в домі будуть панувати,
Доти наша Україна буде процвітати!
Інна СТРЕЧЕН,
учениця 9 класу
ЗОШ № 8.
Залишити коментар