21 березня – Всесвітній день поезіїСьогодні на нашій літературно-мистецькій сторінці представляємо поетесу з неординарною поезією і особливим стилем віршування Олену Камінську.
Народилась пані Олена 15 квітня 1971 року в місті Ковелі. Навчалась у середній школі № 4. Любов до літератури прищепила їй мама Любов Олексіївна, яка працювала вихователем в дитячому садочку.
Перший вірш був написаний у 9-ому класі 1987 року. Це був вірш про школу. Другий прийшов тільки через рік. Потім – творче затишшя.
Муза повернулася до неї знову, як прийшло кохання, котре надихало її на творчість.
Вийшла заміж, народила сина, якому віддавала всю свою материнську любов і весь свій вільний час. Син підріс, стало більше часу, і Муза знову повернулась до жінки.
В 2012 році у газеті "Ковель сьогодні" була надрукована стаття про долю пані Олени, про її захоплення поезією, а також вміщена ціла добірка її віршів.
В даний час Олена Камінська є членом літературно-мистецького товариства "Творчий світ" м. Ковеля. Її поезії завжди цікаві своїм змістом, в них відчувається висока техніка віршування. Наснаги Вам, пані Олено, у поетичній творчості!
Віра СЕМЕНІЙ,
голова літературно-мистецького товариства "Творчий світ".
Не ховай свої руки під фартух лляний,
Кажеш, шкіра суха, хоч водою змочила...
Зацілую усі, не ховай, моя мила,
Смак долоньок твоїх – ніби з меду напій.
І як солодко пахнуть! Пекла пиріжки,
З рідних рук свіжий хліб – це є святість одвічна!
А яке все життя? Увійшов в теплу річку,
Роздягнувся й пірнув з головою мерщій!
Твої руки не раз витягали мене
Із багнюки, гнилля – не шовкова то стрічка,
І ставала тоді ти змужніла, не звична,
Бо губилась чарівність жіночих манер.
Простягни, Королівно, ти руку! Візьму
І схилюся над нею, цілуючи ніжно.
Моя ластівко люба, пробач, що я грішний,
Сповідатись чи буду іще я комусь...
У тобі мій вогонь, а душа – це теж ти!
Пальці тонкі, умілі, і кожен – рідненький.
Не ховай свої руки, бо діти до неньки
Пригорнутися хочуть – в обійми впусти.
Як же тепло! Погладили шкіру суху,
Зазирнули у очі зелені-зелені,
Та сердечка свої їй поклали у жмені –
Збереже тільки мама. Я ж радо зітхну...
Чи вдалося поповнити щастя запас?
Півдороги... По ній: десь поля, а десь хащі,
Та завжди поруч йшли, ніби друзі найкращі!
Не ховай же натруджені руки від нас!
Мамо, залишися ти зі мною
Хоч іще на пару років.
Мамо, ти розтанеш за імлою,
І луною сплинуть кроки.
Мамо, не зникай, мов лист останній,
Що тримався до морозів.
Мамо, я живу твоїм бажанням,
Не лишай мене на сльози.
Мамо, твої руки, наче перли,
Та в роботі не ледащі.
Мамо, хай би всі віки завмерли,
Щоб тобі ставало краще.
Мамо, не зникай, я твої очі,
Щиру посмішку змалюю.
Мамо, білі дні і темні ночі
За тебе щодень молю я.
Мамо, залишися ти зі мною,
І не йди в безкрайню Вічність.
Мамо, ти була сама собою,
А для мене ти – магічна.
Мамо, не лишай по собі згадку,
А теплом душі розлийся.
Мамо, це від тебе буде спадок,
Ти ж в думках моїх зігрійся.
Мамо, залишайся, залишайся,
Не лети у світ високо.
Мамо, мамо! Не здавайся!
…Та луною стали кроки.
Коли настане ніч, прийди до мене, милий.
Лиш хрусне злегка сніг під кроками в безсиллі.
Прийди у заметіль, засніжений, із двору,
І руку простягни, моя ж – вогонь в цю пору.
Як тепло на душі, і мрії полум'яні.
Так жар по тілу йде: ми разом, ніби п'яні.
Обійми мовчазні, цілунки соковиті.
Хоч постіль – білизна, а ми чомусь в блакиті,
На хмарах в небесах. І що нам до земного?
Не треба зразу все, почнемо із малого.
Я п'ю твої слова, язик гортає вії,
По тілу лоскотун, він квітку ту відкриє,
І десять д'яволят спішать попестить груди,
Та знову шепіт твій, а в небі зорі всюди...
Що робить ця любов? Вона приходить знову!
І час не повернеш, бо віриш в кожне слово!
Олена КАМІНСЬКА.
Залишити коментар