Творчий конкурс «Шевченко у моєму житті»Я, учениця 9-го класу,
Двадцять першого віку звичайна дитина,
Учуся із віршів Шевченка Тараса,
Як треба любити свою Україну.
Читаю із болем про наймичку Ганну,
Яка гріх дівочий спокутою змила,
Про славу і велич звитяжних гетьманів,
Про наше майбутнє, щасливе, стокриле.
Читаю і вірю — не вмре Україна,
Ніхто не надіне нам знову окови.
На варті Вітчизни суцвіттям калини
Стоїть невмируще Шевченкове слово.
Материнська мово, солов'їна!
Ти для мене, україночки, єдина.
Калиновим Сонцем процвітаєш,
Нездоланну міць і силу маєш.
Скільки ти раніш була в неволі?!
Як жорстоко била тебе доля?!
Тобі голос, душу виривали,
Все робили, щоб тебе не знали.
Але ти боролась, не вмирала,
Піснею Шевченка заспівала.
Над світами ти летиш крилато,
Наша мово, — наші будні й свято.
Я знаю, що я з України,
І цим надзвичайно горджуся.
За ріки, озера, за ниви,
За Сонце над нами молюся.
Тут росту я, живу і навчаюсь,
Наче квітка в саду розвиваюсь.
Тут зі мною і друзі, й родина,
Починається тут Батьківщина.
Для мене Україна – це мама,
Рідна школа, діброви, тумани.
Слово Лесі палке, полум'яне,
Гнів Тараса супроти тиранів.
Вірю я, що Вітчизна засяє,
Зацвіте, зарясніє барвисто.
Я свій голос душевний вплітаю
В її пісню живу і врочисту!
Тетяна МАРТИНЮК,
учениця 9-го класу ЗОШ І-ІІ ст. с. Білашева.
Тримаю у руках «Кобзар»,
Скільки тут мудрого, святого!
То є безцінний Божий дар
Для мого краю дорогого.
Тут кожне слово — як життя,
Як спів бандури, голос лютні.
У нім — України буття:
Минуле, нинішнє, майбутнє.
Дніпро, над хатою — зоря:
Усе своє, жадане, рідне...
Читаю томик «Кобзаря» —
І причащаюсь у Вітчизни.
Тетяна БАРХАБА,
учениця 11-го класу ЗОШ І-ІІІ ст. с. Тойкута.
Про Тебе думаю,
Великий наш Кобзарю,
Мої думки сплітаються в вінок.
Ти добрим був.
І ще я точно знаю:
Крізь терни піднімався до зірок.
В тебе, Тарасе, вчуся чесно жити,
Правдивим бути у словах, ділах.
Вчусь Батьківщину так, як
Ти, любити і захищать від підлості і зла.
Писав свій «Заповіт» в тяжку хвилину,
Та вірив у щасливі, світлі дні.
В наших серцях
Ти житимеш нетлінно,
Допоки Бог і Сонце на Землі.
Зима яка!
Краса — не надивлюся!
Сніжками грається весела дітвора.
Я вибираю книжку для читання,
А рука тягнеться сама до «Кобзаря».
Скільки разів його перегортала?
Та якась сила зве читати ще.
За Наймичкою серцем вболіваю,
Вмиваюся сльозою, мов дощем.
Слова Шевченка виросли з народу
І западають в пам'ять до глибин.
Це — пісня, це землі моєї врода,
Це — батько й мати, дочка і син.
Ідуть слова Шевченка крізь століття,
Не знищать їх ні смерч, ні буревій.
І якщо голос у душі озветься,
То це — Шевченко.
Знай: це точно Він!
Оксана ВИЖОВЕЦЬ,
учениця 7-го класу ЗОШ І-ІІ ст. с. Городища.
Залишити коментар