З поетичного зошитаЯ бачила Майдан після погрому.
Там кров’ю заплямована земля.
Скажіть мені, чи винні ми і в чому,
Що брат у брата цілиться й стріля?
Можливо, мало Бога ми молили,
Без віри в серці пробували жить.
У владу озвірілих допустили,
Приниження годилися терпіть.
Я бачила Майдан після погрому.
Він квітами устелений увесь.
І все як ніби впало в кому
Під поглядом Героїв із небес.
Пробачте нам, святії душі,
Що Вас нема серед живих,
А вітер змін вже сльози сушить,
І ворог рветься на поріг.
Це не назвеш ножем у спину –
То прямо в серце гострий клин.
Та ми зборонимо країну,
На захист встанем, як один!
І світлу пам'ять про героїв,
Як прапор, гідно пронесем.
А тих, хто стільки горя скоїв,
Навіки з України проженем.
Лілія МИР.
Розпалює терня зажурена рань,
Дорога-зірниця навпроти.
У повені Шляху – закурена даль,
Як біль розіп'ятої плоті.
За правду, за волю в горнилі душі
Вирує довкілля вогняне.
У вирії літ – закарбований світ
Звитяжної єдності-слави.
Майдану безсмертного – долі доба,
Козацької криці вершина.
Воскреслого духу пора осяйна,
В любові Небес – Україна.
Молитва серця зазвучить
У вірі-сповіді насущній.
Всепереможна сяє міць –
Виборюють свободу українці.
До скону битви присягнемо,
До Бога-Спаса прикладемось.
Брати і сестри вільної землі,
Одну-єдину Україну боронім!
Іван ЯРОШИК.
Залишити коментар