Птаха золотаЖайвір, закоханий в поле своє, –
Зрана зраділо виспівує в тиші.
Крила знесе аж до самих небес
Землю розквітлу розгледіти з висі.
Щебіт лунає в блакитній імлі –
Піснею днину пташина вінчає.
Срібну ладнає струну- волосінь –
Обрієм Сонце ясне величає.
В дзьобику жайвора сила міцна.
Птаха замре понад краєм-розмаєм.
Кулю земну – кругловиду з лиця –
Наче у гойдалці світу тримає.
Жайворе, полем широким злітай,
Небом світанок мерщій розчиняй.
Щебетом у високості
Буди золотаве колосся.
Жайворе, птахою будь золотою,
Ниви родючі оспівуй росою.
Линь над землею в блакиті –
Зорі запалюй у житі!
Іван ЯРОШИК.
Настало тепле літо –
Найкраща пора року.
Вже квіти розцвіли,
І все навкруг милує око.
Веселий теплий дощик
Пройшовся по садочку.
Ромашки зацвіли,
І діти заплітають їх в віночки.
Яка краса пройтись по полю,
Де ще не скошена трава!
Пташки щебечуть,
І навкруги неначе музика луна.
Яскраві Сонця промінці
До мене простягнулись.
І я у цій порі
Неначе в золоте вбрання вдягнулась.
Неля ТРОШИНА.
Залишити коментар