Мама, ріна ненько!Мамочко, нене, матусю!
Мов до Сонця, до тебе горнуся.
Що не скажеш, все, рідна, зроблю,
Бо тебе найміцніше люблю.
Слів у мові чудових багато,
Та не можуть вони передати,
Що душа промовля щохвилини
Найдорожчій, найближчій людині.
Квітку, вмиту в росі, подарую,
Руки мамині я поцілую,
Попрошу Богоматір смиренно
Берегти мою маму для мене.
Ангеліна КРАГЛИК,
учениця 9 класу
ЗОШ І-ІІІ ст. с. Вербки.
Загляну у віконечко –
Там Сонечко сяє,
Усіма промінчиками
Матусю вітає.
Зеленіють пелюстками
Під вікнами квіти.
Для ріднесенької мами
Їх збирають діти.
Побажаєм їй здоров'я,
Добра, щастя, віри.
Прийме ненька із любов'ю
Подарунок щирий.
Марина ПОЛІЩУК,
учениця 5 класу
ЗОШ І-ІІІ ст. с. Вербки.
Хустину-цвіт в'язала матінка на плечі
У кольорах коштовної доби.
Принишклим спомином світ міряв добрий вечір
Узвишшям неповторної пори.
У журавлинім гомоні печалі,
У китицях задимлених вітрів
Зринають снами яблуневі далі,
Бринить на серці шовковистий спів.
Запахло миле сонячне проміння,
Засяяла в душі барвиста нить.
Матусина хустина – з голубіні –
Снагою сповила щасливу мить.
Візьмеш на пораду матусину хустку
У спомині-сріблі, у голосі смутку.
Розправиш квітки, наче зморшки, розгладиш,
Краєчком віконця ніч зоряна гляне…
Хустина спадає чолом-небесами,
Гаптує дорогу погожими днями.
Квітує нитками матусина доля,
Дарунком-шитвом волошкового поля.
Сни, наче мамині зоряні очі…
У намистині-росі пробудились
сльозинки пророчі.
В лузі розквітла хустина-калина,
Світ материнський – раїна-хатина.
Горне синь неба проміння кохане,
Сонце палає молитвою мами.
Серце лелече у вирій злітає,
В тиші світань колискова лунає.
Туга приб'ється, як гайворон з гаю,
Матінка Божа крильми обіймає.
Душі вишиванку у свічі вкладе,
Янгольським хрестиком долю пряде…
Благословляє зіронька досвітня слід,
В устах молитви – матусі цілунки.
Квітує у блакиті материнський світ,
Як вив'язані хрестиком
журавлики-пір'їнки…
Словом посвятила на дорогу
Матінка з родинного гнізда.
У молитві вік звірятись Богу
Вчила-научала на життя.
Доля оберегом снів судилась,
Візерунком-хрестиком шитва.
Серце зажурилось, розходилось
Змахом журавлиного крила.
Швидко настає осіння днина –
Зорепад дитинства запалав.
Не стихає казка тополина
Світом материнського тепла…
Помолімось світанням, надвечір'ям душі,
Щоби знов пригорнутись до матусиних снів,
Щоб дорога щаслива була у житті,
Щоби небо безхмарне світило завжди.
Розкошують у дворі чорнобривці,
Стелять мамин рушник під вікном.
Доторкнешся до кольору свічки –
В благодаті засяє тепло.
Зоресяйна краса надихає
Найсвятішою ласкою знов.
Ненька-матінка Світочем стала,
Віддала до останку любов.
В храмі серця – квітки мальовничі,
Яблуневим сном тулиться сад.
Сяйво осені гляне у вічі
Пелюстками небесного тла…
Летять удаль вітри-сміливці,
Приносять мамині слова.
Цвітуть зірниці-чорнобривці –
На все життя зійшла краса.
Іван ЯРОШИК.
Залишити коментар