Думки вголос поетичним словомСлава, слава Україні!
Слава зорям й небесам!
Слава нашому народу.
Що вмирав і воскресав!
Бог нам дав це синє небо
І на нім калини віть.
Жовте поле колосками
В серці кожному дзвенить.
Тут наш сад і рідна хата,
І струмочки до води,
Тепла стежечка хрещата
І схід Сонця золотий,
Слава, слава Україні.
Не на день, а навіки.
Вороги всі наші згинуть,
Як від повені струмки.
І нам іншого не треба
Ця земля для нас одна!
Поле, ріки, Сонце, небо –
Наша рідна сторона.
Слава, слава Україні!
Її дочкам і синам,
Хто за кращу долю гинув
І платив своїм життям,
Щоб була вона єдина:
Разом Захід, разом Схід,
Непоборна вільна, сильна.
Бо за нею – цілий світ.
Слава, слава Україні!
Ніна ШУГНІЛО.
Вставайте, досить спати! В біді край,і народ
В німій скорботі. Місяць скривив блідий свій рот.
Вставайте, час пробив! Не спіть, заради Бога!
Хтось меч страшний поклав до вашого порога.
Вставайте! Смерть – в сідлі, жахливий стук копит
Газетними рядками по вулицях летить.
Вставайте, час настав, пора вдягти кольчугу,
Вже півні кукурікають на всю нашу округу.
Вставайте! Чути голос радіограм нічних.
Панове, я буджу вас, іде біда від них.
Вставайте! Бо в цей час державною ходою
Повільні леви йдуть уже до водопою.
Вставайте, ворог ладить драбину й ліхтарі,
І ліг на лати промінь розталої зорі.
Вставайте, бо вогонь на їжу вже чекає.
Голодний пес внизу завулками блукає.
Вставайте! Затремтів від нетерпіння стіл,
Здригнулася підлога, вниз посуд полетів.
Вставайте, бо на Сході вже вогнища горять.
Вставайте-но, панове, інакше вас з'їдять!
Переклад вірша французького поета Жана Кейроля зробила Олена МОКРОУСОВА.
Примітка: цей вірш Жан Кейроль написав в 1942 р.
З перших днів війни він брав участь у французькому Русі Опору, був в'язнем табору Маутхаузен. Але який цей вірш злободенний сьогодні, в нашій країні!..
Поезія не вмирає, вона живе вічно.
О. М.
Хто б міг подумати, що на дев'яте травня
Замість парадів і вітань гучних,
Подяки сивочолим ветеранам
Побачим огляд зведень фронтових?
Убито четверо, поранено ще тридцять…
І на екрані – міст і блок-пости,
Не за морями, на землі сирійській,
А на Донбасі, там, де виріс ти.
Де тиша, ранок і в мареві – дорога,
І раптом – стукіт автоматних черг.
І калатання дзвонів, крик, тривога,
І хтось, доки пишу, уже помер…
І смерть, і кров…
Для чого і навіщо?
Брат брата убиває… Судний час…
Панове, схаменіться!
Що ми нищим?
Одна є Україна тільки в нас,
Одна – єдина, іншої не буде..,
Політики, в усьому вас виню!
Ви довели, що гинуть наші люди
За вашу, цю політику брудну.
Олена МОКРОУСОВА.
Моя квітуча гарна Україна,
Моя домівка – рідна сторона.
В душі моїй лиш ти одна-єдина,
Бо мати й Батьківщина лиш одна.
Ти сотні раз оспівана піснями
І тисячі прославлена в віршах.
Була ти завжди на теренах слави,
Хоч подолала ти тернистий шлях.
Тебе гнобили москалі і ляхи,
На тебе зазіхали звідусіль.
Та дух народу твого не здолати –
Він бореться з останніх своїх сил.
І наче стало тихо і спокійно,
І ти, країно, встала із руїн.
Та тишу цю немов щось розірвало:
Прийшов до влади справжній "сучий син".
Продав Тебе за золото і срібло,
Віддав за безцінь лютим ворогам,
Та він не знав того, що ми ще сильні,
Що предків дух дає наснаги нам.
Явилась нам Небесна Сотня –
Вона охороняє нас з небес.
А на Землі тепер – немов безодня.
Який тяжкий у України хрест!..
За себе завжди мусить воювати,
І відбивать навали ворогів.
Та в нас є те, чого їм не здолати —
Незламний дух і сила праотців.
Антоніна КРОЧУК.
Під серденьком мовить маленьке дитятко:
– Я ж в тобі засіяне рідненьке зернятко.
То чому ж ти, мамо, сльози проливаєш,
Чому колискову мені не співаєш?
Я тебе люблю вже, моя люба ненько,
Витираю сльози я тобі, рідненька.
Як же тільки хочу тебе захистити,
Але ще маленький, починаю жити.
Та ішла по полю розхристана мати,
Не хотіла чути нічого і знати.
І брела заплакана по пустій дорозі,
В снігу по коліна та лютім морозі.
І ніхто не бачив, як кричала й вила,
Дитя своє просто у сніг народила.
Пуповину відтяла й кинула сина,
Пелюшкою навіть його не обвила.
Та й звернулося слізно дитя те до мами:
"Пригорни до себе теплими руками!
Зимно мені дуже, всього я боюся,
Не лишай у полі, любенька матусю".
"Забери до хати, – промовля малятко, –
Я ж із неба послане тобі Ангелятко.
Не дозволь кровинку невинну згубити,
Я ж тебе, рідненька, буду вік любити".
Та не чула мати думочок дитяти,
У снігу покинула бідне замерзати…
Покинуте дитя цілує інша жінка,
Голівку пестить, ніжно пригортає.
Їй це дитя вже найдорожча намистинка,
Спасіння в Господа йому благає.
...А ти, зозуле-мати, де? Уселітаєш?
Чи у чуже гніздо знов яйця підкладаєш?
Віра СЕМЕНІЙ.
Нам треба браття в мирі жити,
А волю нашу мужньо боронити,
Заповіді Господні пам'ятати,
Зло і неправду у хату не пускати.
Крокувати спокійно серед всього лихого,
Любити себе і ближнього свого.
Слухати себе, але прислухатись до чужого,
І не цуратись в житті усього людського.
Не боятись братись за любу роботу.
В праці віддаватись до сьомого поту.
Головне – не кидатись на дармову позолоту,
І в житті не будеш знати ти скорботи.
А якщо невдача тебе, брате, стріне,
Нехай сила духу тебе не покине.
Бо щоб радість у житті відчувати,
Треба негаразди всі перемагати.
Багатство – це не гроші, нам треба пам'ятати.
Без поспіху, в любові життя перегортати.
Багатство – це Вкраїна, сім'я, робота, мати:
Дітей своїх з терпінням всьому цьому научати.
Іти завжди вперед, назад не озиратись,
Крізь хащі, перепони всім тілом продиратись.
Хоч тяжко на душі, завжди всім усміхатись,
І лиш тоді вершини можеш ти дістатись.
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.
Залишити коментар