Поема знову побачила світ – через... 130 роківУ 1883 і 1884 роках Ольга Петрівна Косач, неначе та роботяща бджола, клопоталася біля альманаху "Рада", готуючи і видаючи його разом з Михайлом Старицьким. Вийшло лише по одному випуску за ці роки, але то був початок друкованого дебюту 34-річної письменниці під псевдонімом "Олена Пчілка".
У виданні "Рада, Украинськый альманахъ на 1884 рокъ. Частына друга. Кіевъ. Типографія Г.Т. Корчакъ-Новицкаго, Михайлов. ул., соб. домъ.", 130 років тому, був опублікований перший великий твір Олени Пчілки – поема "Козачка Олена".
У творі початкуюча письменниця виступає як неперевершений майстер описів природи, пір року, які, до того ж, допомагають у розкритті ідеї твору, поетизує кохання, дівочу красу; описом народного вбрання показує одвічне прагнення українського народу до краси, естетизує козацтво як силу, здатну до захисту рідної землі, виводить образ жінки – люблячої, гордої, саможертовної, патріотичної, цілком протилежної Шевченковій Катерині.
Як художній засіб, широко використовує описи народних традицій. Одним із таких звичаїв було дарувати коханому на війну вишиту хустину. В Олени Пчілки це не просто шмат полотна, прикрашений дівочими руками, не тільки побажання прийти з війни живим, пам'ятати кохану. Це широкий пласт, людського життя, на якому не повинно бути боягузтва, зради Батьківщини.
Недаремно нова хустина, вишита Оленою, прикрашає хрест на могилі загиблого Василя Кравченка і є ясним дороговказом його малому синові.
Зміст поеми простий, не обтяжений сюжетними лініями, дійових осіб небагато. Дія твору відбувається в українському селі у другій половині XVII сторіччя, коли гетьман Дорошенко проводив військові походи.
...Дочку вбогої вдови Олену зраджує коханий козак Василь, одружуючись з іншою. Олена тяжко переживає зраду, але дарує коханому гаптовану на весілля хустину, коли той вирушає у похід, не допускаючи й думки, що
Може сльози ті ледачі
Утримають його?
І він в хаті зостанеться
Край запічка того?..
Василь повертається з походу і довідується, що його дружина померла, залишивши немовлятко-сина. Він просить Олену стати його дружиною. Горда дівчина відмовляє коханому, не маючи сили забути образу. З другого походу Василь повертається поранений. Помираючи, просить виховувати сироту. Олена виконує прохання і своє життя присвячує догляданню у шпиталі поранених козаків.
Один з періодів в історії України, під час якого відбувається дія поеми, описаний М. Аркасом у книзі "Історія України-Русі". "13 січня (января) 1667 року у Андрусові, містечку на Литві, підписана була згода Москви із Польщою на 13 літ. По тій згоді Україна була поділена на дві частини. Розділені Дніпром: лівий бік із Київом достався Московській державі, а правий – Польщі.
З цієї умови український народ бачив, що Москва унівець ставить його і тільки думає за себе. Над столітньою кривавою боротьбою українців за визволення з-під польського ярма Москва люто насміялася. Тоді як заради того ж визволення Україна оддала себе під руку єдиновірної держави – ця держава віддає її назад тій самій Польщі. У теє ж ярмо, не питаючись народу, чи хоче він того.
Більш освічені українці, а між ними й Дорошенко, бачили, що коли Богдан, котрий підняв був на боротьбу за волю усю Україну, не зміг обійтись без того, щоб не піддатись під руку царя, то тепер і надто треба шукати чиєїсь міцної руки, щоб вона захистила обездолену, поруйновану, спустошену і вилюднену через безперестанні війни Україну.
Думка Дорошенка була: зібрати її усю докупи, а як пощастить, то й самостійною зробити. Розуміючи заміри Москви і добре знаючи порядки та становище Польщі, він поклав собі знайти захист десь окрім них. Він шукав міцної руки, а такої ніде було шукати, окрім як не у турецького султана…
Та, на жаль, тут ми стрічаємо те саме, що й за Виговського, коли він зробив був із Польщею федерацію. Народ український двісті літ воював з мусульманами, і тепер ніяк не хотів пристати на те, щоб "невірний" султан приймав його під свою руку".
Після смерті Бруховецького Дорошенко гетьманував по обидва боки Дніпра, вигнав московське військо за межі України, але сімейні обставини змусили його поїхати додому, а наказним гетьманом залишивши Дем'яна Многогрішного, не сподіваючись від нього нічого лихого.
Московське військо знову повернулося. Многогрішний прийняв руку Москви, його було поставлено гетьманом лівобічної України, знову права України були скорочені. Два роки тяглася війна між гетьманами. Та ще й до того Запоріжжя виставило свого кандидата на гетьманську булаву, військового писаря Петра Суховія. Він узяв на підмогу татар і прийшов під Чигирин, але Дорошенко розбив його військо.
У 1672 році Польщу побив Мухамед IV, і вона зреклася України. Тепер Україна знову була повністю відкрита Москві. Гетьмана, який бажав автономії, московський уряд не хотів.
Його конкурентами у 70-х роках були Ханенко, Самойлович. Протистояння спустошувало Україну, вело до неминучих людських жертв.
Чи не в одній з таких січей брав участь Василь, чи не тоді його було поранено? Але діло було праве, Дорошенкові вірили, ішли за ним на смерть заради визволення України. У всі часи брати на себе відповідальність за
Залишити коментар