Вічно живийСвященною для нашого народу є дата 9 березня – день народження Тараса Шевченка. "Доля переслідувала його ціле життя, та не покрила іржею золота його душі. Найцінніший дар доля дала йому аж по смерті – невмирущу славу і вічно живу насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець", – так сказав про великого сина українського народу Т. Г. Шевченка видатний класик нашої літератури І. Я. Франко.
З біографії Шевченка знаємо, що йому судилися посмертні щастя і слава. Поет писав: "Я так мало, небагато благав у Бога. Тільки хату, одну хатиночку в гаю…". Та й цього йому не подарувала доля. Кріпацький син знедоленої України засяяв над світом незрівнянною величчю. Перед такими постатями людство схиляє голову в пошані. Його ідеї дорогі всім чесним людям Планети.
200 років минуло, як народився хлопчик-кріпак, якому судилося стати символом України. Йому, назавжди сорокасемилітньому, нащадки ставлять пам'ятники, читають-перечитують його "Кобзаря", сльозами омиваючи слова "караюсь, мучуся, але не каюсь". Він вистояв, бо твердо вірив у майбутній день, у братерство між людьми, де правда кривду переборе.
Поет хотів викликати у людей захоплення славним минулим України і співчуття до неї. Із важкого 10-літнього заслання линули слова: "Чи карався ще хто на сім світі так, як я тепер караюсь?".
Хіба можна без хвилювання читати його поезію "Мені однаково", де Тарас так гостро передає свої страждання:
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні…
Холоне серце, як згадаю,
Що не в Украйні поховають…
Скільки скромності! Скільки порядності! Скільки туги і болю! А любові до України – що вистачило б на тисячі!
Особливе місце у творчості Тараса Шевченка займає тема матері. Для нього нічого кращого в світі немає, як "тая мати молодая з своїм дитяточком малим". Але коли цю кохану чи матір, цю святиню топчуть, принижують, знущаються над нею, чесна людина мовчати не може. І він заговорив про жінку, та так, що його почув світ! Заговорив про свою матір, про сестер, про кохану, яким "у наймах коси побіліють".
Тарас Шевченко закликає брататися, любити, обнятися. Прости, Тарасе, що не всі тебе чують, бо не знають, що чинять. А ти б закликав: "Не розпинайте свого брата по крові, не ріжте по живому, не вбивайте, бо ми – єдині!".
Багато років пройшло з того часу, як Тарас Шевченко ходив по Волинській землі. Вивчивши історію, побут і мову волинян, співець народної долі прийшов до висновку, що "від берегів тихого Дону до крем'янистих берегів швидкоплинного Дністра – одна земля, одна мова, один побут, навіть пісні одні і ті ж, як однієї матері діти".
24 серпня 1991 року Верховна Рада України урочисто проголосила Акт незалежності України, який стверджує, що територія України є неподільною і недоторканою. І якщо ми мислимо себе патріотами й гордимося цим, то мусимо твердо знати, що патріотизм – це не тільки велика любов, а й високий обов'язок. Це стосується кожного.
Захоплюємося оптимізмом поета, його великою силою волі. Витримати знущання і каторгу йому допомагала синівська любов до рідної України, сподівання:
Може, ще я подивлюся на мою Україну.
Може, ще я поділюся
Словами-сльозами
З дібровами зеленими!
Який то треба мати талант, яку то душу треба мати, щоб серцем відчути стогін кріпака, сльозу матері, відчай дівчини-покритки, свист шпіцрутена і передати все це палким і пристрасним словом! Тому і хвилює він людство через сотні літ.
Ім'я Т. Г. Шевченка – високе і святе. Звідусюди їдуть до пам'ятника поету у Каневі люди різних національностей, очищаються перед творінням геніального поета і художника, вірять, як і він, що буде "правда між людьми".
Назавжди запам'яталася мені поїздка на Тарасову гору. Вражає архітектурно-меморіальний комплекс. Збудований він на мальовничій околиці міста. Навколо – кущі калини, верби, тополі і 342 гранітні сходинки, які ведуть до пам'ятника і музею. Суворий і вимогливий погляд Великого Кобзаря ніби запитує: "А що зробив ти для України? За якими принципами живеш?".
Життя ж самого поета – взірець служіння рідному народові, людським ідеалам. Звертаючись до своєї долі, Т. Г. Шевченко писав:
Ми не лукавили з тобою.
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Ми свято бережемо у своїх серцях гарячу любов і шану до геніального сина України. А коли Заслужений артист України Василь Зінкевич заспіває величну пісню "Шлях до Тараса", то хочеться впасти на коліна і молитися, бо більшого щастя на світі не хочу, аби лиш Україна міцніла й жила!
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
Залишити коментар