Сторінка літературно-мистецького товариства «Творчий світ»Олена Мокроусова – людина, обдарована Богом, самородок, поетеса з великої букви.
Поетичні твори почала писати з 1995 року. Тоді після душевного потрясіння, викликаного життєвими обставинами, Слово стало для пані Олени розрадою, ліками, порятунком… З тих пір поезії ллються з її серця струмочком.
Тематика її поезій різнобічна. Пише як українською, так і російською мовами. Робить переклади з польської. В її літературній скарбничці уже близько 2000 творів. Це – поезії, пісні, поеми.
Перша добірка була надрукована в 2012 р. під назвою "Обыкновенное чудо". Друга – в 2013 р. під назвою "Прислухаюсь до неба і землі". Третя – "Признание в любви" – побачила світ теж у 2013 році.
Зараз готується до друку четверта збірка поетеси.
Тож успішного здійснення Ваших творчих задумів, пані Олено, натхнення і міцного здоров'я ще на багато років. Щасти Вам!
Віра СЕМЕНІЙ,
голова літературно-мистецького товариства "Творчий світ".
Пам'яті загиблих під Слов'янськом
Карачун-гора принишкла,
Грім вже не гримить.
Над далеким попелищем
Чорний дим курить.
Шелестять зелені трави,
І мовчать гаї,
Де ішли бої криваві,
Смертнії бої.
Душі воїнів загиблих
Дивляться з небес:
"Ми прийшли, країно рідна,
Рятувать тебе.
Ми не знали, що загинем
На своїй землі.
Ми злетіли, та не сіли
На однім крилі.
Наче птахи – наші душі
В вирій відлетять,
А над степом пам'ять буде
Довго ще кружлять…
Ой, не плач, матусю-ненько,
Гірко не журись,
Журавлем з світів далеких
Прилечу колись.
Знай: це я вернувсь додому,
Це – душа моя
В чистім небі голубому
Над садком кружля.
Я присяду на подвір'ї
В рідній стороні.
Принесеш води напитись,
Матінко, мені.
Моя рідна, моя мила,
Не тужи, не слід,
Бог навіки дав нам крила,
Вічний дав політ…".
Карачун-гора принишкла,
Грім вже не гримить.
Над далеким попелищем
Чорний дим курить…
А я – не тиха! Я вам – не трава!
Ганна ЧУБАЧ.
А я – не тиха! Я вам – не трава!
Не дам себе ніколи затоптати.
Жіноча гордість у мені жива.
Жіноча мудрість учить виживати.
Жіноча ніжність хлюпає за край.
Цінуйте все це, як чарівне диво.
Я – не трава… Я – ваш безмежний рай,
Кохання ваше, чисте і красиве.
Цінуйте, бо це рідкість в наші дні!
Колись за гордих дорого платили,
Навіть життям… Я – не трава.
О, ні!
Я лиш травою встану із могили.
Прийми мене в свої обійми,
Моя поезіє свята,
Коли душа словами злими
Прибита, наче до хреста.
Або коли найкращі друзі
Раптово зраджують в житті,
Коли стою на чорній смузі.
Розгублена. На самоті.
Дай чудотворні мені ліки
Всі негаразди пережить,
І щоб душа несла, як квіти,
Добро для інших кожну мить.
Робота
– Діду! Правда, помічник
Я у вас хороший?
Гляньте, скільки я зробив!
Може, дасте грошей?
Хто ж то робить задарма?!
Зараз усім платять.
Дід почухав потилицю,
Зрозумівши натяк.
– Як поставить бабця борщ,
Перш, ніж взять до рота,
Ти, онучку, заплати,
Бо то теж робота…
– з англ. крок за кроком.
– Діду, що то step by step? –
Так міністр каже.
– Був, онуку, то наш степ,
А допіру – вражий.
Та недовго ворогам
Степом мандрувати.
Буде він в донські степи
З нашого втікати!
Ото тобі – step by step,
Або крок за кроком…
Вилізе їм отой степ
Ще, онучку, боком!
– Що, онучку, позіхаєш,
Не йдеш на роботу?
– Діду, я в житті не бачив
Такої нудоти!
– Відкрий "Форбса",
пошукай
Себе, обормоте!
Як тебе в списку немає –
Чеши на роботу!
Олена МОКРОУСОВА.
ххх
Вервечкою лебеді в небі летіли,
Скидали по пір'ячку хлопцю до ніг.
А вітер стривожено чуба куйовдив,
Що колосом житнім на лобі приліг.
Присів на хвилину, щоб скинути чобіт:
Онучі мотає – мозоль докуча.
Враз свистом гадючим прорізала тіло
Захована куля смертельна в кущах.
...Гілки шелестіли від страху і болю:
Валялися чоботи – смерть, як оса.
Схилилися трави над хлопцем шовкові,
І відблиском смертним тремтіла роса.
Дрижали від страху над горами зорі,
Закутавшись в ночі ллянім полотні.
Ніж смерті підрізував крила юначі,
Котрі ще і так не окріпли в житті.
Червоною цівкою кров струменіла,
Скропивши пісок на землі.
Вмирало життя восковою свічею,
Згасало повільно у сивій імлі.
Вуста, обгорілі від спеки і болю,
Молитву шептали, а поруч, вгорі,
Ворони кружляли, розкраявши тишу,
І Сонце зомліло в небес вівтарі.
…Одному лиш Богу відомо на небі,
Що нашим синам на війні довелось...
Галина ОЛІФЕРЧУК.
Вклоняюсь до ніг всім матерям,
Сумую з ними і цілую руки.
І вічна пам'ять молодим синам,
Що прийняли за Україну муки.
Їм би дітей ростити в цім краю
Й весною ниву житом засівати.
Розстріляні – їх душі вже в раю.
Герої не вмирають – чуєш, кате?
І будуть жити у людських серцях,
Віками жити – пам'ять не вмирає.
Лиш біль і туга матерів в очах
Болить всій Україні й не стихає.
Ти стільки раз вмивалася слізьми,
Кривавими, печаль моя – Украйно.
Хай тебе вкриють Ангели крильми,
І Божа благодать на вік засяє.
Леся ЧЕТВЕРОУСОВА.
Віхи століття проносились мимо.
Віхи з узбіч, що стояли терпимо.
Віхи подій, що відмірює спомин.
Віхи надій, усвідомлення: хто ми.
Віхи бажань, що здійснитись не встигли.
Віхи чекань, що навіки застигли.
Віхи того, що із віком проходить.
Віхи всього, що в історію входить.
Ольга ШЕВЧУК.
Скільки нездійснених мрій,
Марних думок, сподівань?
Їх, моя доле, розвій,
Нових мрій й задумів дай.
Дай трішки сили й снаги
Новим думкам для життя,
Щоби не впасти з нудьги
У трясовину буття.
Тих, що надію несуть,
Вщент не розбий, не втопи
В морі думок. Дай забуть
Грішні, бо я ж не святий.
Хай вони згинуть, як в сні,
В пам'яті хай не тремтять.
Знову б їх не повторить:
Вічним бува каяття…
Хрест свій з нас кожен несе –
Хто на гору, хто з гори.
Вічним буває не все,
Й може буть вічністю мить.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Не діліть Україну на Захід і Схід –
Неможливо її розділити,
Бо один в нас Шевченко, і Київ один,
І криниця з піснями – єдина у світі.
Полюбіть Україну, як власне життя,
Як матусю, що вас народила,
Як своє найдорожче – маленьке дитя.
І віддайте сповна їй свій розум та силу.
Пригорніть Україну, як долю свою,
До грудей від любові гарячих.
Здобувайте їй славу в світовому строю,
Хай вона через вас не страждає, не плаче.
І людей не діліть: "бульбашів", "москалів"
Не шукайте у рідній господі.
В різних партіях стільки достойних умів!
Не сваріться – і злагода буде в народі.
Бо йому не потрібні високі чини,
Нерозумні амбіції, чвари.
Він – ваш батько, а ви – його кровні сини.
Розженіть над Вітчизною хижі примари.
Не діліть Україну, бо вона в нас одна,
Як одне для всіх Сонце у небі.
Щоб стелилася дітям дорога ясна –
Не діліть Україну, прошу вас, не треба!
Олена ЧАБАН.
Позолоть лестощів липне медово до рук.
Сплакана заздрість стражда від танталових мук.
Продана совість прийнята до лику святих.
Праведність сильних лякає уяву слабких.
Наталія БАЗИЛЬЧУК.
ххх
Йдеш берегом, там райдугою стелиться
Життя твоє, звивається стежиною
Між квітами, кущами, що з ожиною,
Тулись у смутку спиною до деревця.
Цілуй вустами мед солодких зустрічей,
Рятуйся від недоброго й нещирого.
Хай хрест натільний сяє в Бога вірою,
Та святість у душі носи – для зручності!
Нехай твій день хмариною пухнастою
Пливе, а ніч тремтить струною Місяця.
Та в серце ти прийми природи пісню цю,
І зійде Сонце ясне понад хатою.
Ти – мальвами убрана україночка
У вишитій сорочці журавлицею
Схиляєшся над долею-криницею,
Цілющу п'єш водицю, та по криночці!
Бездонність тій криниці не нарадує,
Уквітчаність дівчини приголомшена!
Травневим бережком піти запрошена,
Що пахне заспокійливою м'ятою!
Олена КАМІНСЬКА.
Козаки, козаки, козаки –
Ці слова ще з дитинства ми знали.
Ті, що в битвах лягли, – козаки
Іменами Вкраїну вквітчали.
Тих, хто труднощі сміло боров
Й негаразди життєві долали,
Хто відважно, по тернах ішов,
Козаками батьки називали.
Із широких вкраїнських степів,
Із ярів і темнющих байраків
Дух свободи невпинно летів,
Звав людей до відважних кроків.
Розум кликав нас до боротьби,
Щоб помститись за сльози і болі,
Щоб з приходом святої доби
Йти дорогою правди і волі.
Дужі й дружні щоб встали борці,
Віру в Бога взяли, мов знамено,
Щоб, як ружі, – палали серця
За свободу твою, Україно.
Нехай прикладом буде для нас
Ця славетна козацька звитяга.
Ми і в наш розтривожений час
Будем вірні вкраїнському стягу.
Петро АНДРЕЙЧУК.
Щемливе щось, навіяне, вже призабуте,
А чи обставина яка, чи жест, чи слово,
Вираз суті, дитинства спогаду рука,
Мить невловима, ночі світлячок,
Чи Охоронця дотик ледве чутний,
А, може, іскорка з багаття днів згорілих
Раптово спалахнула в глибинах бутності твоєї і згасла.
Та слід залишився тремтливий,
Живлючий, мов прохолоди подих в спеку
Літню, в тіні липневих осокорів, солодкий,
Лагідний, якби краплина перша вічного
Життя з грудей матусі юної твоєї,
Коли ще немовлям хапав повітря Всесвіту
Рожевими пелюстками губів
І ротиком беззубим намагався
Перекричати мелодію краплини дощової,
Яка, стікаючи долоньками довгастими
Листків вербових, оспівувала мить
Щасливу народження життя нового
Людини, котра з плином часу
Тобою стала ось таким для того,
Щоб в одному з днів сюди прийти,
В єдинодумців коло, й відкрити навстіж
Їм ті сині двері неба, душі своєї,
Де слів тайна чаша повна
До спілкування ллється через вінця.
Федір САВЛУК.
Здається, ще не надивилась
На Божий світ, на цю красу,
Здається, і не налюбилась.
Як вчора – зрізала косу.
Як вчора – доньку милувала.
Як вчора – сина у візку
У сквері тихому гойдала,
Лічила зорі у струмку.
Як вчора – тихо припадала
До твого теплого плеча.
Все ніби вчора...
В сиву далеч
Птахи злітають і ячать. 
І осінь яблука дозрілі
Кладе, як ті скарби, до ніг.
На скроні, злегка посивілі,
Немов нападав перший сніг.
Уже кінчається стежина,
Така терниста і крута.
Ну, що ж? Вклоняюсь вам уклінно,
Мої журавлики-літа.
Спасибі вам за всі тривоги,
За щастя, успіхи, жалі,
За те, що я залишу спогад
Дітьми й віршами на землі.
Олена МОКРОУСОВА.
Товариство "Творчий світ" вітає своїх колег по творчості Олену ПРАДІЙЧУК, Федора САВЛУКА, Миколу КУРИЛЮКА з днем народження.
Міцного здоров'я Вам усім, щасливої долі, творчого натхнення і неповторних поетичних знахідок!
Залишити коментар