Хто очолить Українську Православну Церкву?
Особистість та духовний спадок спочилого Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого митрополита Володимира стали предметом розмови Дмитра Корнелюка та протоієрея Володимира Ровінського, котру наше видання публікувало у попередніх номерах за 17, 24 та 31 липня.
Завершує розмову тема обрання нового Предстоятеля УПЦ.
Дмитро Корнелюк:
– Наступного Предстоятеля УПЦ мають обирати 13 серпня. Право обрання належить Собору єпископів.
Протоієрей Володимир:
– Церква – боголюдська установа, її Главою є Христос. Керується вона Духом Святим. І саме тому, після оголошення дати обрання, у кожному храмі УПЦ за богослужіннями ми чуємо особливі прохання до Бога про дарування нам мудрого, достойного Предстоятеля.
Так, відповідно до Статуту про управління УПЦ Собор єпископів спочатку визначає процедуру обрання Митрополита Київського і всієї України, а потім, на основі встановленої процедури, обирає таємним голосуванням.
Сьогодні в УПЦ є 74 єпископи, з них – 52 тих, що керують єпархіями, 22 вікарних (єпископи-помічники). На Собор запрошуються усі єпископи. Ім'я кожного з них буде внесене у спеціальні бюлетені для обрання.
Після спільної молитви, в першому турі, таємним голосуванням визначать трьох архієреїв, що наберуть найбільше голосів. У другому турі – з трьох виберуть одного, котрий і стане Предстоятелем.
Дмитро Корнелюк:
– Наразі найбільш вірогідним кандидатом у Предстоятелі є митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій. З 24 лютого цього року він є Місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри. Проте аналітики не бачать у ньому активного прихильника ідеї розриву з РПЦ.
Протоієрей Володимир:
– Я знаю Владику Онуфрія протягом 30 років, ще зі студентської лави. Він сумлінно і бездоганно виконував різні церковно-адміністративні посади, залишаючись при цьому людиною високодуховного життя, з внутрішнім чернечим устроєм.
З початку 90-х років минулого століття митрополит Онуфрій очолює Чернівецьку єпархію. Він родом – з Буковини, і йому вдається єднати в лоні Церкви релігійно і національно багатогранний буковинський народ. Під час богослужінь у храмах, котрі об'єднує єпархія владики Онуфрія, молитви звучать церковнослов’янською, українською та румунською мовами.
У моїй свідомості митрополит Онуфрій – архієрей, з одного боку рішучий і твердий у вірі, але, разом з тим, дуже зважений і тверезий в поглядах.
Колись я, тоді ще молодий священик на Хмельниччині, приїхав у Чернівці, щоби домовитися з владикою Онуфрієм про спільний видавничий проект – церковну газету «Дзвін». Релігійне видання у той час було явищем надзвичайним. Владика радо підтримав та благословив задум, але й остудив мої надмірні сподівання: «Сьогодні вже не вдасться спасати тисячами, ми маємо радуватися наверненню одиниць».
Щодо «ідеї розриву з РПЦ». Перед православними України проблема стоїть не в тому, щоби розірвати зв’язки з Руською Православною Церквою. В Україні вже є дві конфесії, котрі в свій час, спочатку «розірвали з РПЦ», але так і не спромоглися за два десятиліття не тільки досягнути визнання в Православному світі, але й елементарно – об'єднатися.
Українська Православна Церква у своєму подальшому виборі може піти двома шляхами. Перший – розірвати усі зв'язки з РПЦ і... стати поряд з УПЦ КП і УАПЦ третьою в Україні православною конфесією, не визнаною жодною Помісною Церквою світу.
При цьому цілком прогнозований новий розкол, оскільки за такого розвитку подій значна частина парафій УПЦ піде на пряме підпорядкування Патріарху Московському, аби не втратити євхаристичного єднання зі світовим Православ'ям.
Другий шлях. Православні України сьогодні мають потребу не «рвати» з кимось в черговий раз, а самим об'єднатися і утворити одну з найбільших Православних Церков світу та поставити не тільки РПЦ, але й усю світову Православну спільноту перед цим незаперечним де-факто, котре вправі вимагати визнання де-юре.
Саме такий варіант у березні цього року був зафіксований в рішеннях Наради предстоятелів усіх Православних церков, що проходила в Стамбулі під головуванням Константинопольського Патріарха.
Дмитро Корнелюк:
– Нині все наполегливішими стають чутки про ймовірність стати Предстоятелем УПЦ митрополита Симеона. Я владику Симеона добре знаю. Писав про нього в книгах «Ковельщини славні імена», «Духовне небо Волині». Коли він був архієпископом Володимир-Волинським і Ковельським, ми успішно співпрацювали у справі запровадження християнської етики в загальноосвітніх і недільних школах. Владику Симеона народила і зростила та сама Хмельниччина, що й покійного митрополита Володимира. Переконаний: митрополит Симеон – гідна кандидатура цього святого місця.
Протоієрей Володимир:
– Почну з «цього святого місця». Сьогодні, коли наш народ став на порозі нових, досі небачених, випробовувань, стати Предстоятелем розшматованої розколами Церкви означає дійсно стати на святе місце – ім'я йому Голгофа.
Сьогодні, як ніколи раніше, бути Предстоятелем Церкви, значить особисто погодитися мужньо нести хрест випробовувань, скорбот і сліз, котрий випав на долю всього українського народу. Предстоятель Української Православної Церкви є батьком для усіх православних нашої країни, якими б політичними ідеями вони не переймалися і де б вони не проживали: на Заході чи Сході, Півночі чи Півдні.
Митрополит Симеон – особливий архієрей, воістину народний. За одинадцять років свого перебування в архієрейському сані на Волині, владика Симеон зумів дуже багато зробити для відрождення Православ'я. Він залишив яскравий і глибокий слід далеко за межами внутрішньоцерковного життя.
На завершення хотів би сказати таке. Незалежно від особистості наступника Блаженнішого митрополита Володимира, Українська Православна Церква і надалі буде виконувати свою головну місію – реалізувати євангельські істини у житті людей, єднати українців навколо Христа, викривати гріх та популяризувати чисельні взірці благочестя і святості.
Церковний курс і завдання, визначені Блаженнішим митрополитом Володимиром перед УПЦ, залишаться незмінними. Новими можуть бути тільки форми їх реалізації.
Особистість та духовний спадок спочилого Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого митрополита Володимира стали предметом розмови Дмитра Корнелюка та протоієрея Володимира Ровінського, котру наше видання публікувало у попередніх номерах за 17, 24 та 31 липня.
Завершує розмову тема обрання нового Предстоятеля УПЦ.
Дмитро Корнелюк:
– Наступного Предстоятеля УПЦ мають обирати 13 серпня. Право обрання належить Собору єпископів.
Протоієрей Володимир:
– Церква – боголюдська установа, її Главою є Христос. Керується вона Духом Святим. І саме тому, після оголошення дати обрання, у кожному храмі УПЦ за богослужіннями ми чуємо особливі прохання до Бога про дарування нам мудрого, достойного Предстоятеля.
Так, відповідно до Статуту про управління УПЦ Собор єпископів спочатку визначає процедуру обрання Митрополита Київського і всієї України, а потім, на основі встановленої процедури, обирає таємним голосуванням.
Сьогодні в УПЦ є 74 єпископи, з них – 52 тих, що керують єпархіями, 22 вікарних (єпископи-помічники). На Собор запрошуються усі єпископи. Ім'я кожного з них буде внесене у спеціальні бюлетені для обрання.
Після спільної молитви, в першому турі, таємним голосуванням визначать трьох архієреїв, що наберуть найбільше голосів. У другому турі – з трьох виберуть одного, котрий і стане Предстоятелем.
Дмитро Корнелюк:
– Наразі найбільш вірогідним кандидатом у Предстоятелі є митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій. З 24 лютого цього року він є Місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри. Проте аналітики не бачать у ньому активного прихильника ідеї розриву з РПЦ.
Протоієрей Володимир:
– Я знаю Владику Онуфрія протягом 30 років, ще зі студентської лави. Він сумлінно і бездоганно виконував різні церковно-адміністративні посади, залишаючись при цьому людиною високодуховного життя, з внутрішнім чернечим устроєм.
З початку 90-х років минулого століття митрополит Онуфрій очолює Чернівецьку єпархію. Він родом – з Буковини, і йому вдається єднати в лоні Церкви релігійно і національно багатогранний буковинський народ. Під час богослужінь у храмах, котрі об'єднує єпархія владики Онуфрія, молитви звучать церковнослов’янською, українською та румунською мовами.
У моїй свідомості митрополит Онуфрій – архієрей, з одного боку рішучий і твердий у вірі, але, разом з тим, дуже зважений і тверезий в поглядах.
Колись я, тоді ще молодий священик на Хмельниччині, приїхав у Чернівці, щоби домовитися з владикою Онуфрієм про спільний видавничий проект – церковну газету «Дзвін». Релігійне видання у той час було явищем надзвичайним. Владика радо підтримав та благословив задум, але й остудив мої надмірні сподівання: «Сьогодні вже не вдасться спасати тисячами, ми маємо радуватися наверненню одиниць».
Щодо «ідеї розриву з РПЦ». Перед православними України проблема стоїть н
Хто очолить Українську Православну Церкву?
Залишити коментар