Палає літо небокраєм…
Ступає серпень по стерні,
Серпом стинає стигле жито.
Між трав шовкових на лугах
Осінні фарби скрізь розлито.
І вже останній мед бджола
Збирає з квіточки квапливо,
В блідому промені тепла
Згасає літечко
журливо.
Ось сумно
хилиться до ніг
Нагнутий вітром
стиглий колос,
Журливо жайвір
в небесах
Все губить зерна
– срібний голос.
Востаннє в небі
журавлі
Колишуть тугу
стоголосо.
Прощальне
чується "курли"
Над поруділим сінокосом.
Ступає серпень по стерні.
Холодні стали вранці роси.
Вже в'яже осінь у снопи
Прощальні літечка покоси…
Галина ОЛІФЕРЧУК.
смт Люблинець.
l
Палає літо небокраєм,
Щасливим порухом горить.
Рікою досвіт серця крає,
Душею благодатною зорить.
П'янким світанком небо будить,
Підкине в трави чародійної роси.
За сонячним годинником
світ любить –
Кохання сяйвом волошкової краси.
Крути-хоч-не крути – Земля у русі,
Переправляє берегами
вітрильники-човни,
Блакитні паруси крилята стелять
в осінь,
Молодик-Місяць мостить кладку
на зорі…
Палає літо, жар ночей палає,
Кохання вогнище розпалює в імлі.
У зорях росяних сном юності
зринає,
Тепло сердець зігріє милістю
любові на Землі…
l
Потопаєш у пахощах раю,
Замилуєшся в розкоші дня.
Наче вперше
й востаннє кохаєш
Юним серцем
дівча-янголя.
Запалає духмяний
любисток
У квітучому сяйві
зірниць.
Світ душі серцем
вуст розгориться,
Глибиною п'янкою
зіниць.
Молодіємо
милістю долі,
П'ємо втіхи
трояндовий смак.
У любові купаємось вволю –
Не згасає кохання ніяк…
l
Серпневим садом сонячної мрії
Літа голублять обрії земні.
Барвисте літо – в променях надії –
Розквітло дивом яблуневої зорі.
Пахучим сяйвом рань в душі палає,
На серці вигаптовує веселкові жалі.
Збудився сон дитинства у духмянім
раї –
У маминій молитві яблуневої зорі.
Скотився райський плід по зоряній
стежині,
Любові звірив слід у благодатнім
Божім нектарі.
О, Спасівко свята! Звеличуй
вік щасливо
Свічею віри яблуневої зорі…
Іван ЯРОШИК.
м. Ковель.
Палає літо небокраєм…
Ступає серпень по стерні,
Серпом стинає стигле жито.
Між трав шовкових на лугах
Осінні фарби скрізь розлито.
І вже останній мед бджола
Збирає з квіточки квапливо,
В блідому промені тепла
Згасає літечко
журливо.
Ось сумно хилиться до ніг
Нагнутий вітром стиглий колос,
Журливо жайвір в небесах
Все губить зерна – срібний голос.
Востаннє в небі журавлі
Колишуть тугу стоголосо.
Прощальне чується "курли"
Над поруділим сінокосом.
Ступає серпень по стерні.
Холодні стали вранці роси.
Вже в'яже осінь у снопи
Прощальні літечка покоси…
Галина ОЛІФЕРЧУК.
смт Люблинець.
Палає літо небокраєм,
Щасливим порухом горить.
Рікою досвіт серця крає,
Душею благодатною зорить.
П'янким світанком небо будить,
Підкине в трави чародійної роси.
За сонячним годинником
світ любить –
Кохання сяйвом волошкової краси.
Крути-хоч-не крути – Земля у русі,
Переправляє берегами
вітрильники-човни,
Блакитні паруси крилята стелять
в осінь,
Молодик-Місяць мостить кладку
на зорі…
Палає літо, жар ночей палає,
Кохання вогнище розпалює в імлі.
У зорях росяних сном юності
зринає,
Тепло сердець зігріє милістю
любові на Землі…
Потопаєш у пахощах раю,
Замилуєшся в розкоші дня.
Наче вперше й востаннє кохаєш
Юним серцем дівча-янголя.
Запалає духмяний любисток
У квітучому сяйві зірниць.
Світ душі серцем вуст розгориться,
Глибиною п'янкою зіниць.
Молодіємо милістю долі,
П'ємо втіхи трояндовий смак.
У любові купаємось вволю –
Не згасає кохання ніяк…
Серпневим садом сонячної мрії
Літа голублять обрії земні.
Барвисте літо – в променях надії –
Розквітло дивом яблуневої зорі.
Пахучим сяйвом рань в душі палає,
На серці вигаптовує веселкові жалі.
Збудився сон дитинства у духмянім раї –
У маминій молитві яблуневої зорі.
Скотився райський плід по зоряній стежині,
Любові звірив слід у благодатнім Божім нектарі.
О, Спасівко свята! Звеличуй вік щасливо
Свічею віри яблуневої зорі…
Іван ЯРОШИК.
м. Ковель.
Залишити коментар