"Прислухайся, Земле, до нашої пісні!"Репортаж із фестивалю "Червона калина"
Фойє будинку культури Ковельської виховної колонії зустрічає гостей виставкою образотворчого мистецтва. Вишиті і написані на полотні картини, вирізьблені із дерева вироби проникнуті любов'ю й душевністю. В них – внутрішній світ засуджених хлопців, їхнє покаяння і надія.
Ця прелюдія фестивалю "Червона калина" символічна. Адже в ній – частиночка звіту клопіткої виховної роботи педагогів, вихователів закладу.
Початок фестивалю хвилюючий і патріотичний. Вихованці-"артисти" виносять два полотнища: синє і жовте й складають їх в Державний прапор. Він тріпоче, мов на вітру, переливається кольорами життя. І голос цих хлопців промовляє: "Я – Україна! Лиш перед Богом я на колінах. Єднайтеся, сестри! Єднайтесь, брати!.."
Справді, в цьому залі – засуджені і їх батьки, вихователі і гості об'єднані прапором України, молитвою "Отче наш" від о. Василія і вірою в щасливе майбутнє.
Фестиваль проходить в "зоні", але кривава рана на Сході України болить і тут. Тому – хвилина мовчання…
"Прислухайся, Земле, до нашої пісні", – декламують юні "артисти".
Зал вслухається у вітальні слова очільника пенітенціарної служби Волині Олександра Герасимчука та Ігоря Дзидюка, представника ДПтСУ.
Сонячний коровай віншує це вітання. А за тим Прилуцька виховна колонія передає естафету і символи фестивалю ковельській, щоб згодом ковельчани передали її до Молдови.
За дійством спостерігають гості із Польщі. Колеги із спорідненої служби, маючи подібні проблеми, хочуть знати, а як у нас, українців?
А концерт огорнув у свої обійми і вихованців колонії, і гостей. Твори Шевченка, пісні та вірші, присвячені Шевченку, мініатюри-вистави заполонили зал. Намагаюся щось занотувати, а воно не дається. Кожен номер хвилює серце, душу і все єство!
І маленького Тараса побачили, і його дитячі мандри з чумаками, і юного з поміщиком Енгельгардтом. Заслухалися співом Василя Павленка. Мов крила широкі розгорнулися, і ти на них летиш за своєю долею у невідому даль. А затим Вікторія Кравчик своїм оксамитовим голосом заворожила, зачарувала.
Змістовне концертне дійство не залишило місця для спокою і байдужості. Вихованці Олександр П., Дмитро Л., Ігор Д., Олексій Б., Василь П., Іван К., Дмитро Н., а з ними співробітники колонії змушують глядачів бурхливо аплодувати і захоплено вигукувати: "Браво!".
Ох, шановний читачу, які слова знайти, щоб передати тобі той дух, красу пісні та поезії у виконанні юних "артистів"?
А засуджені таланти "Катерину" Шевченка подають і смуток пробуджують. Тільки-но хмарка того смутку відійшла, як "Гамалія" дух звеселила, підняла до неба: спочатку словом, а затим – козацьким гопаком із шаблями.
Є ще порох в порохівницях, є шабля, є міць і сила. Іде "Гамалія" по морю Чорному і фестиваль наближає до своєї "пристані".
Біля тієї "пристані" причалили лауреати міжнародних та всеукраїнських конкурсів – тріо бандуристок "Диво-струни" з Волинського Східноєвропейського університету. Гарно з їх вуст українське лилося.
Душею концерту, як завжди, була Світлана Романчук. Вона і режисер-постановник, і виконавиця сольних номерів, а ще й завідувачка клубу. Сонячна усмішка стрілою вражала в серце, а пісня "Україна" у її виконанні стала вершиною концерту і тим збудником, що несе до небес й ростить крила надії на краще майбуття.
Від поважного журі Почесні грамоти переможцям-вихованцям вручила його голова Тетяна Матяшук, начальник районного відділу культури. Долею засуджених дітей переймається багато щирих серцем людей. Привітали вихованців словом і дарунками Олена Грінченко від обласного відділення Дитячого фонду України, Людмила Стахорська – від організації Товариства Червоного Хреста м. Ковеля, Наталія Наконечна – від громадської організації "Найщасливіша" та інші.
Олександр Герасимчук вручив Подяки польським гостям. У відповідь Анджей Леньчук подякував і побажав всім успіхів в утвердженні Незалежності України.
Зворушливо було чути виступ колишнього вихованця колонії Олександра З. На волі він працював токарем, будівельником, офіціантом. Сказав коротко: "Вдячний вихователям. Ведіть себе правильно, хлопці, і швидше повертайтесь на волю. Щасливо!".
Заключне слово з подякою і настановами висловив Іван Абрамчук, начальник виховного закладу.
І я від сивини своїх скронь промовляю: "Низенько вклоняюсь вихователям, педагогам за їх титанічний труд у справі виправлення засуджених. Покарання в колонії – це лише мить життя. Живіть, дійте так, щоб ваші мами й тата, друзі і знайомі, я, і всі люди могли сказати: "Він – добра людина".
І ще – напутнє поетичне слово:
Ти впав. Земля… Відбиток…
Земля не зойкнула – мовчить.
Чому спіткнувсь? І що сокрито
В єстві твоїм? А так болить!
І гірко й прикро, і на одежі
бруд.
Окресливсь контур твого тіла.
Там зло і кайф, вінок з облуд.
Гріхи – підступні біса стріли.
Вставай!!! У щиру сповідь окунись.
Це ще не крах – чекає
непроста дорога.
Є шанс. Лицем до Бога повернись!
Твоє падіння – це лише знак перестороги.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар