Моя Україно, ти – матінка мила...Коли на чужині душа в смутку
мліє,
Я згадую край свій, де друзі
й сім'я.
Моя Україно, ти матінко мила,
Ти – радість і щастя,
ти – гордість моя…
Зустріла нещодавно свою колишню ученицю Тетяну Поліщук. Доля її закинула у далеку Португалію, як і тисячі інших українців. Ділова, працьовита, наполеглива, вона виростила й виховала розумних і хороших дочок, та мусила їхати на заробітки.
"Найгірше, – розповідає, – туга за Україною. Постійно сняться Голоби, рідна хата, на яку спромоглася сама, і брат, майстер на всі руки, багато допоміг".
Працюють заробітчани дуже важко. У теплицях півроку – плюс 53 градуси Цельсія. Буває, що в сезон працюють два місяці без вихідних. "А у вільну хвилинку сяду і дивлюся в сторону, де моя рідна Україна, – каже Тетяна. – Не думала, що так люблю свою Батьківщину".
А коли у травні ц. р. відбулися вибори Президента України, вона, як інші патріоти, знайшла автобус, який віз людей у Лісабон на виборчу дільницю, бо дуже хоче і мріє, щоб на рідній землі були мир і спокій. Їхали чотири години, і за цей короткий час українці об'єдналися в одному патріотичному пориві, вболіваючи за долю України.
В українському посольстві їх зустріли у національних вишиванках – і ще більше захотілося голобчанці додому. А коли почула, що Росія напала на Україну, – не витримала і приїхала сюди уже назавжди.
"Я не можу намилуватися, надихатися, натішитися рідним. Семирічна розлука показала, що значить для мене Україна, – каже співрозмовниця. – Усі б приїхали, аби була робота для забезпечення достойного життя. У нас багата земля, щедра на ліси, де "розкошують" чорниці, суниці, ожина, гриби. Величне і чисте озеро Світязь.
Але найбільше багатство – працьовиті, талановиті люди. На жаль, тепер по їх долях можна вивчати історію світу…".
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
Присвячую брату
Війна, війна!
Ну що сказати?
Біда для люду, для батьків біда.
Забрали й брата мого воювати
Туди, де мирних жителів нема.
Ридає мама кожен день, щоранку,
І тато милий зажуривсь.
І в мене біль на серці, бо так рано
Зі зброєю мій братик подруживсь.
Нема сім'ї, ще молоденький,
Нічим не винний – на війні.
І ніби в світі він одненький
У тому краї, вдалині.
Погано там йому без мами,
Без тата, рідних, біль в душі.
Підтримка в тому лиш, що він з
братами
Воює на отій війні.
Ми зранку встали, чай попили,
А він з окопу виліз там,
Обстріляний вночі "градами",
Наляканий до смерті, ранку ждав.
Смачненько ми собі поїли,
А на війні поїли, що Господь послав.
Не віддихнувши з ночі, знову стали
На варту, щоб ніхто не постраждав.
Для чого в світі та війна проклята?
Для чого створена вона?
Воює нині брат із братом…
За що в житті така біда?
Не знаю: може, дарма, але туга
Стискає серце, біль в душі.
Додому відпустили його друга,
А брат мій – на воєннім рубежі:
Наш рідний – під снарядами,
вогнем,
Немитий і небритий в далі тій –
Сидить в окопі й думає, коли вже
Додому прийде, стане на поріг.
Нехай Господь тебе оберігає,
А Мати Божа хай спасе!
З тобою – ми, й такого дня немає,
Щоб ми забули про тебе.
Наталія ВАЩУК, сестра.
с. Мощена.
Зглянься, Боже, над нами!
Коли ж ти, Боже,
Зглянешся над нами?
Караєш Україну мало не щодня.
Таке твориться вже віками —
Найбільш нас нищить «москальня».
То мирний атом нас вбиває,
Дніпро ревучий греблі рве,
І вітер лютий не минає,
Здува зі світу все живе.
Співаєм: «Боже,.. Україну...»
Та Ти не чуєш із небес.
Тож підкажи нам ту стежину,
Що цілісність Вкраїні збереже.
Яків ЛАВРЕНКО.
Залишити коментар