Квітучий сад пісень Тетяни Відник"Маленька, тендітна жінка у вишиванці доспівала пісню, і величезний зал Національного палацу "Україна" вибухнув оваціями…", – так писала тоді одна із газет про народну співачку з Білина Тетяну Відник.
– Я не чула ні вигуків, ні захоплення людей, – пригадує вона. – Все це відбувалося наче без мене, десь в іншому світі. В моїй душі дзвеніла лише пісня.
Ніхто у залі й не здогадувався, що Тетяна Відник, яка підкорила своїм голосом присутніх, не чує. Для композитора Людвіга ван Бетховена втрата слуху була найбільшою трагедією у житті. Співачка ж Т. Відник сприйняла цей удар долі, як належне. Це могло трапитися ще тридцять років тому, але, дякувати Богу, весь цей час вона жила у світі звуків, які не чула, але які слухала серцем.
Ніхто не здогадувався, що вона чує лише одним вухом. А тепер, коли це захищено, врятовано стільки народних пісень, їй і ця тиша не була страшною. Адже мелодія – дивовижна сила, яка линула із самої душі.
Тетяна Відник й зараз, коли подаровано людям у її виконанні понад триста пісень, живе в навколишньому світі, чує його таїнство, що не дає впадати у відчай.
Пригадує жінка, що якось до неї приїздив фольклорист-етномузиколог, Заслужений працівник культури України Кузьма Смаль. Чоловік не зразу знайшов її хату – допомогли йому білинці.
В хаті Кузьма Антонович розповів, що має видані книги з голосу народних співів. Немало їх записаних в Україні, Молдові та Румунії.
Гість хотів почути й пісні, що передають колорит Поліського краю. За час перебування у селі Тетяна проспівала йому не один десяток пісень.
– А нещодавно мені передали з Луцька книжку "Сторонойко моя мила", – розповідає Тетяна Відник, – є в ній передмова Кузьми Смаля. Мені сказали, що книжка ще не повністю підготовлена до друку. Але я вже маю сигнальний примірник.
Перегортаю сторінки гарної, добре оформленої книжечки. На титульній сторінці – великий портрет Тетяни Мойсеївни у вишиванці. Таке враження, що з її вуст ось-ось поллється пісня, яку співали ще наші бабусі. Сто пісень поклав на ноти знавець. Знаходимо у книжці також балади, пісні весільні, гаївки, жартівливі, жниварські, про кохання, купальські, обжинкові і родинно-побутові. Є також неперевершені щедрівки, колядки.
Кожна пісня – це диво Поліського краю, що народилося в душі селянки. Треба мати щиру і глибоку душу, щоб зберегти у пам'яті таку силу народної мудрості, яка таїлася у серцях наших прабабусь.
Немає нічого дивного, що до пісенного джерела, яке леліє Тетяна Відник, прихилився знавець народних мелодій Кузьма Смаль. Він, до речі, закінчив Львівську консерваторію, усе життя присвятив збиранню народних пісень. Видав понад тридцять книг, став лауреатом престижних премій. Його творчість високо оцінив Папа Римський Іван Павло другий за переклад з польської мови двісті п'ятдесяти церковних пісень і гімнів під назвою "Літургія годин".
Тетяна Відник дістає із шухляди вітання з нагоди ювілеїв. В одному з них читаю похвальні слова директора навчально-методичного центру Волині Віталія Бобицького (нині, на жаль, покійного): "Високоповажна українська Берегине, співачка від Бога, подвижнице, Тетяно Мойсеївно! Ваш голос, як еталон народного виконавства співу, знає Французька академія наук, Київська, Львівська, Санкт-Петербурзька консерваторії, "Український дім". З Вашого голосу брала пісні для свого репертуару Ніна Матвієнко…".
Білинська співачка побувала також в Польщі, де її вшановували, дякували. Там безплатно записали компакт-диск для тих, хто житиме через сто, можливо, й двісті років і зможе зачаровуватися співом, який подарувала Тетяна Відник.
– Я ніколи не бажала слави, – говорить вона. – Просто, скільки живу, стільки співаю. Навіть буває так, що сама вигадувала якусь пісню. Брала активну участь у гурті "Родина". Коли співаю, то стає на душі легко. Хоч інколи й бере смуток.
Після виступів на концертах і фестивалях, зокрема у столичному палаці "Україна", представники мистецької еліти не приховували захоплення. Їй аплодували стоячи всі, хто був у залі.
– Приїхала до Києва, виходжу на сцену. Хотілося якнайкращу виконати пісню. Та таку, щоб всім було приємно. Кажу: "На день добрий вам, моя родинонька".
Під час одного такого виступу на сцену піднялася Рада Лисенко, онучка самого Віталія Лисенка, видатного українського композитора. Дякувала співачці за виступ, обіймала.
На згадку про цю зустріч подарувала Тетяні Мойсеївні книгу з автографом: "Справді народній артистці з Волині на добру згадку".
Найпершою піснею Тетяни Відник було невеличке село Стеблі, де вона народилася. Так судилося, що в 1939 році, коли народилася, помер батько. Кажуть, він був дуже роботящим. Збудував три хати. Будував і продавав їх. Купував землю, щоб хоч трохи розжитися. Тільки тоді не знав, що у тридцять дев'ятому її заберуть.
Сім'я перейшла жити у хатинку на "курячих лапках". Страшнішої у селі не було. Підперта кілком, хижка ледве трималася. Але побудувати нову хату Мойсей Макарусь вже не зміг. Залишилася жінка вдовою, з чотирма дітьми на руках. А через місяць після смерті батька народилася п'ята дитина.
– Хто у родині мав гарний голос? – перепитую Тетяну Мойсеївну.
– Гарний голос мав батько, мабуть, і мені передалось це.
У сорок п'ятому Тетяна стала школяркою. Вчитися їй дуже хотілося. Вчителька Марія Андріївна дуже любила її і навіть купила підручники для дівчини.
Згодом Тетяна записалася в Уховецьку школу. Походила до морозів босоніж і до школи більше не пішла.
В хаті не було достатку. А тому довелося йти дівчині на станцію вантажити у вагони картоплю.
– Ношу ту картоплю, – пригадує вона, – і співаю. А циганка, яка жила недалеко, каже: "Дівчино, та не співай так, бо долю свою проспіваєш".
Першою сценою, звісно, був шкільний клас. Там же у селі співачка "репетирувала" на вигоні, вдома, на вулиці. Навіть співала, нахиляючись в колодязь, щоб почути відлуння своєї пісні.
Згодом у Стеблях організували хор. Юній співачці довелося стати його солісткою. Їздили з концертами по селах. Якось поїхала у Білин. Тут і приглянувся до співачки хлопець Андрій. Через якийсь час відгуляли весілля.
В Білині, де облаштували Відники своє сімейне гніздечко, було нелегко. Зранку до вечора працювали в колгоспі. Тетяна очолювала рільничу ланку. Довелось їй і пасти телят, і доїти корів. Де б не працювала вона, завжди, як до оберегу, зверталася до пісні.
– Ви – талант, у вас унікальний голос, – переконували фахівці з Волинської філармонії.
А Тетяна Мойсеївна працювала і співала. Бо не могла розлучитися з тим, що подарувала їй мама на все життя.
Щонеділі жінка співає для білинців у сільській церкві. Красу вона втілює у рушниках, які додають їй снаги і щастя.
Степан СКОКЛЮК.
НА ЗНІМКАХ: Тетяна ВІДНИК з і місцевими аматорами сцени.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар