Свято-Андріївський храмСвято-Андріївська церква в місті Ковелі постала на початку дев'яностих. Животворні, демократичні вітри несли із собою пробудження віри Христової. Атеїстичні догми розсипалися, як картковий будиночок. У всій Україні свою діяльність активізували релігійні громади, почали створюватися нові.
В Ковелі першою патріотичною, з українським духом стала церковна громада Андрія Первозванного, зареєстрована у 1990 році.
Так буває, що деякі події і через століття, і навіть тисячоліття перегукуються між собою. Апостол Андрій дві тисячі літ тому був першим покликаний Ісусом Христом. По Заповітах Господа цей Апостол перший ступив на українську землю, і на горах київських воздвиг хрест, який стверджував пророцтво: "Тут засяє зоря віри Христової і постане град – місто величаве".
Київський Собор, який відбувся у 1621 р., в часи відродження Української Православної Церви після болючого удару, завданого їй унією, своїм авторитетом ствердив апостольське походження християнства на українській землі. У Соборній постанові сказано:
"Святий Апостол Андрій – перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горох стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас посадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо в ній проповідував Апостол".
Це була велика патріотична думка, що панувала в Україні з найдавніших часів, і до певної міри панує й тепер.
Пророцтво Апостола Андрія Первозванного про розквіт віри Христової на українських землях здійснилося через дев'ять століть, коли князь Володимир Великий проголосив християнство офіційною релігією своєї велетенської Київської держави року 988-го.
Пам'ять Святого Апостола Андрія Церква святкує 30 листопада (ст. ст.), 13 грудня (н. ст.). На одній із гір у Києві стоїть славетна Андріївська церква (собор Андрія Первозванного), збудована в середині ХVІІІ століття (1747-1753 рр.).
Як ми вже згадували вище, Свято-Андріївська церква УПЦ Київського Патріархату була першою. За нею у Ковелі відродилася Св.-Благовіщенська святиня, пізніше постав собор Дмитрія Солунського та інші.
З історії знаємо, які випробовування випали на долю Апостола Андрія Первозванного. Він, ризикуючи життям, проповідував віру Христову на берегах Чорного моря. У Візантії рукопокладав (висвячував) у єпископи Стахія, одного із сімдесяти учеників. У місті Патрах (Греція) був розп'ятий язичниками на хресті "Х"-подібної форми, який став прообразом Андріївського хреста.
Нелегко для громади давалося становлення храму. Та Бог завжди допомагає своїм вірним. Наче за велінням небес, виникла ідея передати церковній громаді міський будинок панахиди. Рішення виконкому було одностайним. Хоч супротив комуно-атеїстів був великий, ще й до сьогодні окремі з них вважають це рішення неправомірним, але то хай залишається на їхній совісті.
А закінчував цю ідею і довів до прийняття відповідного рішення Ковельської міської ради тогочасний голова Анатолій Семенюк.
– І сьогодні ми з прихожанами за здоров'я цього доброчинця складаємо в нашому храмі молитву Господу, – говорить настоятель храму Дмитро Кекляк.
Будівля храму теж має свою непросту і мученицьку історію.
В кінці ХІХ і у 20-30-их роках ХХ століття це була римо-католицька каплиця. Перетерпіла будівля жахи революцій і двох смертоносних війн. Після Другої світової тут влаштували склад міндобрив.
Згодом будівлю переобладнали під будинок панахиди. Нежиттєдайність цього закладу була очевидна.
– Але боротьба за нього розгорілася не на жарт саме після прийняття рішення виконкому передати приміщення православній церковній громаді. Щоб якось примирити громаду і опозиціонерів, для ритуальних потреб було використано приміщення залу засідань ЖЕКу №1, – згадує Анатолій Семенюк.
Над будівлею католицької каплиці постав православний хрест. Слід нагадати, що римо-католицькі священнослужителі люб'язно погодились надати для церковної православної громади в користування свою, у минулому, будівлю.
Бог послав на парафію Дмитра Кекляка, який активно включився в розбудову церкви.
І знову диво: це перший професійний журналіст, який став настоятелем церкви Андрія Первозванного. Невдовзі, мов у казці, засяяв позолотою іконостас. Відремонтовано поруйновані міндобривами стіни. Добудовано дзвіницю, молитовний зал став місткішим та просторішим. Зручно обладнали балкон для хористів.
Потрапивши на подвір'я храму, одразу відчуваєш – ти у святині. Вабить око перехожого чистота, заквітчані клумби. Тиша і спокій, набожність і благодать віють звідусіль. Поволі починаєш розуміти всю суєтність світу, в якому живеш. І разом з тим відчуваєш, що тут інший, невідомий світ, який торкається твоєї душі втіхою і Божою любов'ю, а "серце усміхається".
Святиня гарно вписалася в архітектурний ансамбль цієї сакральної території. Це – заслуга всієї церковної громади і, звичайно, настоятеля церкви о. Дмитра Кекляка. Вірні люблять свого духівника, захоплюються його змістовними проповідями. А він старається донести Боже слово до свідомості мирян.
І ще одна особливість: святиня тильною стороною наче притулилася до померлих, які спочивають на древньому ковельському цвинтарі. З лівого боку до неї пригортається ЗОШ №1, а справа, мовби для благословення, возвеличився пам'ятник жертвам Другої світової війни.
Сяють срібні бані святині. Хрести піднялися і молитву Богу посилають. Господь чує, бачить і благодаттю повертає вірним ковельчанам.
А історія на своїх скрижалях викарбовує добрі справи вірних ковельчан.
Дмитро КОРНЕЛЮК,
член НСКУ, релігієзнавець.
Залишити коментар