Золота осінь Олени ЧабанОлена Іванівна Глушейко (нині – Чабан) народилася і виросла на хутірському роздоллі Підкриниця, що належало селу Рокитниці Ковельського району.
Свій перший вірш дівчинка склала в десятирічному віці по дорозі зі школи додому. Від села до їхнього хутора було з півтора кілометра. Сяяв Сонцем весняний день. У водах, що розлилися довкола, віддзеркалювалися сонячні промені. Линули радісні пташині голоси. І співала дитяча душа. Той день був для неї, як тріумф вічності природи, життя на Землі. І в серці народжувалися щирі рядки про весняну радість, коли все оживає і цвіте.
Римувала рядочки і шикувала їх у строфи під час навчання в школі. І тоді, коли вчителювала у селах Городищі Ковельського району, Галиній Волі – Старовижівського. У 1976 році її трудова стежка повернула до редакції старовижівської районної газети "Сільські новини", бо молода вчителька заочно здобула професію журналіста у Львівському державному університеті імені Івана Франка.
Першу збірку поезії "Одкровення" видала у 2001 році. Згодом побачили світ "Сонячні краплини" (2005 р.), "Тануть сніги" (2008 р.), "Світ радості й журби" (2009 р.), "Розмова з Богом" (2012 р.). Є в Олени Іванівни і прозові твори: повісті, оповідання, новели, дорожні нотатки, спогади. Вагоме місце її творчості відведено духовній тематиці.
Працює письменниця з молодшими авторами. Вона – упорядник двох літературно-мистецьких збірників "На берегах Вижівки". Активна в культосвітньому житті Старовижівщини, де проживає уже 50 років. Відвідує хор ветеранів при районному будинку культури "Надвечір'я". До 20-річчя цього колективу за її участю видано книгу "Надвечір'я моє…" (2011 р.). Член Ковельського літературно-мистецького Товариства "Творчий світ".
Твори письменниці друкувалися в обласних і республіканських виданнях: газетах "Вісник", "Діалог", всеукраїнських журналах "Вісник Червоного Хреста", "Лісовий вісник", "Соціальний захист" та інших. Її книги "Небесні дзвони", "Шляхом спасіння" перекладені російською, їх знають і читають у ряді областей України, Білорусі, Росії.
А вперше вірші авторки були опубліковані у 1963 році в ковельській міськрайонній газеті, яка називалася тоді "Прапор Леніна". Після цього вони з'явилися в ратнівській та староживській "районках".
Життєва осінь Олени Чабан багата на творчі здобутки. Воістину, вона у неї – золота!
Віра СЕМЕНІЙ,
голова Товариства "Творчий світ".
Я родом з поліського краю,
З чудової казки лісів,
Де віхола взимку гуляє
В незайманій білій красі.
Як втомиться – вляжеться тихо
В долинах, полях, у гаях.
І жде, доки зрушиться крига
В сріблястих вузьких берегах.
Я з того поліського краю,
Де хвиля вербову косу,
Як мати дитя, обмиває,
А Сонце золотить росу.
Всіма кольорами веселки
Висвічує в ній, виграє…
Сліди тут лишились маленькі –
Це все споконвіку моє.
Тут літо розмаєво квітів
Сипне, наче жар, на траву,
Посіє хлібів розмаїття –
І я у цім царстві живу.
Я з цього Поліського краю,
Де осінь – багатства вінець.
Вона, як господарка, дбає
Про літа щасливий кінець.
Щоб мали ми в хаті й коморі
Багатства. І хліб на столі,
Щоб сяяли Сонце і зорі
І мир панував на Землі.
"Хто з вас тяжко стрждає, хай
молиться. Хто в доброму настрої,
хай співає псалми". (Як. 5. 13).
Ти знаєш, Господи, іще з дитячих літ
Мені казали, що Тебе нема.
Тому крізь хащі негараздів, бід
Я пробиралась навмання сама.
А Ти завжди зі мною поруч йшов.
Та я була тоді, немов сліпа.
Не знала, що Господь – Свята Любов,
Що Біблія – то істина Свята.
Жила, грішила… "Господи, прости!" –
Злетіло в простір з глибини душі.
Коли не стало сили далі йти,
Бо камінь зради серце придушив.
То ніч була. Поглянула в вікно
На зорі, що всміхалися з небес.
І раптом зрозуміла: ось воно,
Найбільше в світі чудо із чудес,
І очевидним став страшний обман,
В якому проблукала півжиття,
У голові розвіявся туман,
Вмивали душу сльози каяття.
Ридала я від щастя: "Боже мій!
Ти бачиш – я прозріла серед мук.
Мені вони з Тобою не страшні,
Бо повнить силою мене Твій дух".
День сховався за обрій,
Там приліг і заснув.
Вечір синю завісу
Над землею напнув.
Угорі заясніли
Золоті світлячки,
Ніби Місяць-господар
Запалив там свічки.
Вітер тихо шепоче
Щось тополям струнким,
Що стоять, мов сторожа,
За обійстям сільським.
Зрідка клекіт лелечий
В надвечір'я впаде,
Де щасливу розмову
Хтось з коханням веде.
Ніч, як мати, укрила
Нас дбайливо теплом,
Світ увесь полонила,
Ніжним пестячи сном…
Сонце день розбудило,
Промінь в роси упав…
Я в ту ніч полюбила
Ти в ту ніч покохав.
Вже літо хмелево-п'янке
Приходить тільки в снах,
А полум'я його жарке –
На кленах, ясенах.
Суцвіття осені горять,
Мов килим, в квітнику…
Пливе у душу благодать –
Ловлю цю мить дзвінку.
І тишу солодкаву п'ю,
Коли виходжу в сад,
Бо жовтень золотий люблю
І сірий листопад.
Всі їхні дні – брати мої:
Я в жовтні в світ прийшла,
Тому закохана в гаї,
Що осінь сповила.
В багрянець, золота, парчу
Закутала усе…
А я вже до зими лечу –
Хай листопад несе
Крізь дощ, крізь іній і туман,
Крізь білу заметіль,
На той небесний синій лан –
До Господа в купіль.
Олена ЧАБАН.
Залишити коментар