"Золоте коріння" УкраїниБлискавка, яка сяйне поміж вируючих чорно-сірих хмар, живе лиш мить, але в пам'яті залишається назавжди. Вона нагадує, що не сірість життя визначальна, а світло, воля і боротьба.
Василь Симоненко і є тим яскравим спалахом на тлі учорашньої заскорузлої постсовєтської дійсності. Поет і журналіст, який за словами Івана Драча, "син мужицький і золоте коріння", – став передвісником незалежної України і взірцем мужності та патріотизму.
У центральній районній бібліотеці днями відбувся вечір поезії, присвячений 80-річчю від дня народження поета. Здавалося б, це всього-на-всього черговий захід у рамках, окреслених районним відділом культури та бібліотеки. Але Ольга Бичковська зуміла торкнутися тих струн душі, які не тільки заставили захоплено слухати і співпереживати, але й перечитати окремі твори і по-новому глянути на поета-патріота.
Нагадаю читачам, що Василь Симоненко народився в селі Біївці на Полтавщині у 1935 році. Дитинство його обпалене пекельним крилом війни, жорстокою комуно-сталінською дійсністю. І на диво, серед тієї заскорузлості сформувалися листочки, пелюстки і міцне стебло української особистості.
Символічно, що 2015-й оголошено в Україні роком Василя Симоненка. Тому, залишаючи змістовне і душевне дійство, повернемо наш погляд на творчість поета-журналіста.
"16.Х.1962 року. Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини.
Це – з "Окрайців думок" для нас, сьогоднішніх, нагадування про Путіна. І не тільки!
А ось іще слова до нас із середини ХХ століття: "Патріот не той, хто вміє виголошувати пишні фрази, а той, хто своєю клопіткою щоденною працею множить багатства рідної землі, прикрашує, прибудовує свою Батьківщину". Це – з його публіцистичного нарису "Наша рідна Вітчизна".
Все напрочуд просто і водночас актуально!
Та, попри все, хочеться чути чарівні звуки поезії:
– Мерехтять у тумані огні,
Впали роси на заспані трави…
Ти прийди, усміхнися мені,
Ластів'ятко моє кучеряве.
Відчуваєте, скільки ніжності у тому "ластів'яткові"?
А за тим – неперевершені образи:
– Ніби краплі жовті в темну воду
Стиглі зорі падають вночі.
Ти ідеш крізь синю прохолоду,
Підійнявши Місяць на плечі.
Листаю сторінки збірки "Лебеді материнства", "Берег чекань", "Земне тяжіння", "Поезії" і відчуваю, як з кожного листка злітають мелодії кохання, любові до рідної України, батьківської землі і просто до життя.
З чим порівняти? З Тичиною, Лермонтовим, О. Олесем? Не виходить!
Він загорівся яскраво, злетів високо і на своїй небесній орбіті став зіркою, яка є нам дороговказом і світлом для душі.
І тішуся я тим літературним вечором. Зал бібліотеки переповнений людьми небайдужими. А ведучі Ольга Бичковська та Валентина Балецька, мов чарівниці, вкраплюють у серце чудодійну лірику і пісню поета.
До цього поетично-ліричного дійства долучилися юні і старші шанувальники творчості В. Симоненка. Лунала поезія з вуст Наталії Примачик (ЗОШ №1), Владислава Хлуда (ЗОШ №10), Романа Веремка (промислово-економічний коледж). Неабиякий хист в декламуванні віршів продемонстрували поет Георгій Ідрісов, "союзянка" Алла Полякова і, як завжди, неперевершена Олена Місюра (директор Доротищенського будинку культури).
А ще звучала душевна пісня у виконанні Олени Сметюх та Вікторії Міндер (гімназія). Учениця і учитель музики зуміли заглянути в душу кожного, бо ж "Лебеді Материнства" – це шедевр української поезії і пісні.
Запрограмована година промайнула, як одна хвилина. В залі були присутніми голови районної ради в минулому Микола Гайдучик та Павло Ющик. Подумалося: якби всі політичні діячі, високопоставлені керівники знаходили час для духовного розвитку, можливо, і в Україні посвітлішало б.
Розкрити внутрішню суть поета, який осягає Всесвіт і Батьківщину – Україну, в короткому нарисі не видається можливим. Тому озвучимо повчальні крилаті рядки: "Живе лиш той, хто не живе для себе. Хто для других виборов життя". І як заповіт: "Воскресайте камінні душі, розчиняйте серце і чоло, щоб не сказали про нас грядущі: "Їх на землі не було…". Що тут додаси?..
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар