З поетичного зошитаКривавіє небо синє,
Смерть сичить зміїно.
Дощ болючі сльози сіє –
Полум'я… Руїна…
О, скорботна Галатеє!
Зла тобі спокута:
Мов до скелі Прометея
До війни прикуто!
Знов у горі, Україно,
Ти ламаєш руки…
Знов клюють тебе невпинно
І орли, і круки!..
Як шматують твоє тіло,
Серце виривають!
Кров невинну знавісніло,
Рясно проливають.
Над загиблими синами
Матері голосять.
Миру спраглими вустами
Діти в Бога просять.
Не зламайся, Україно,
Ворогам на втіху!
Добра ще прийде година
Нам під мирну стріху.
Піднеси до неба руки –
В ньому Сонце ясне…
І у цих нестерпних муках
Віра хай не згасне!
Щирим серцем помолися
Богові святому,
Зі смиренням знов схилися
До Його престолу.
Ворогів Господь розвіє
Сімома шляхами,
І блакиттю заясніє
Небо над хлібами…
Олена Прадійчук.
Тримаю лист від сина пожовтілий –
Від горя схлипує моя душа.
Я пригадала ранок той тривожний:
Трагічна звістка в хату надійшла…
– В думках, синочку, завжди я з тобою.
Дістану запізнілі ордени…
Але мої німу скорботу й болі
Вже не розрадять навіть і вони.
Вдивляюся в знайомий образ милий,
У руки фото сина беручи,
І зрошую сльозами, мов росою,
Свою подушку гірко уночі.
Я ще живу надією на зустріч,
Сивію, мов голубка, з року в рік.
Уже й твої всі друзі сивочолі.
Ти ж молодим залишишся навік.
Біда долоні неньці простягнула,
Зависла місяцем надворітьми.
А біля серця рана болем ниє–
Хіба ж то висушиш той крик слізьми?!
Спинилось літо "бабине" за тином —
Перепочити сіло на межі…
– Приходь, мій любий, хоч у снах до мене –
Про тебе пам'ять бережу в душі.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
Залишити коментар