З поетичного зошитаДрукуй, як хочеш, або не друкуй мого вірша –
Я можу довго ждати й ждати.
Вірш є. І в нім моя душа
Пішла у світ когось іще шукати.
Знайде чи не знайде – то зовсім інша справа:
За нігтем долю не носити.
Не хочу почестей і слави –
Скоріш друкуй! Цього я хочу попросити.
Капають сльози з немічних очей –
Знову когось ховають.
Плачуть рідні, плачуть сусіди,
Діти голосно ридають.
Десь вепр сидить кровоїдний,
Кров у ніздрях булькоче.
Ніяк не нап'ється потвора,
Людей живих чути не хоче.
Почвара ніздрі роздуває –
Нової крові людської бажає.
Коли ж зрозуміє страшне чуперадло:
Кров усю люду не спити!
Нехай приготує собі простирадло –
За монстром не будуть тужити.
Ходить полем завірюха,
Безугаву в очі дмуха.
Снігом стежки замітає,
В кожну щілку заглядає.
Схаменись, крутовійко,
Зупинися хоч на хвильку.
Я завії не боюся,
До сніжинок посміхнуся.
Яків ЛАВРЕНКО.
Стрітення Любові і Надії,
Стрітення божественної мрії.
Зустрічаймо милості цвітіння,
Зустрічаймо Світле Воскресіння.
В небесах блакить валеріани
Рань зорі освячує духмяними вітрами.
Не буває інших варіантів на цім світі:
Смерть-розп'яття подолав
Месія Усевишній.
Свят-подія лютим верховодить,
Україні оберіг породить.
Немовля-Дитя у храмі Долі,
В вівтарі жертовнім Волі.
Приходь, весно мила,
Розправ Божі крила!
Молитву дай щиру,
Пташині знось співи.
Громниці свічею у хрестик
На сволоку змальовуй разки.
Від лиха-біди відверни,
Україну святу збережи!
Іван ЯРОШИК.
Залишити коментар