25 лютого 1871 року народилася Леся Українкая одвічної краси нове багаття…"
Співцем "нового" краю — України була велика українка Лариса Косач, 144 роки від дня народження якої минає 25 лютого і псевдонім якої "Леся Українка" сам собою говорить про ставлення цієї людини до рідної країни: бажання бачити її вільною, процвітаючою. "Новому краю" будуть притаманні такі вічні людські цінності, як любов, правда, рівність, воля, щастя, братерство, всебічна освіченість всіх членів суспільства…
"Любов" у баченні Лесі Українки — це така, якої вчив Ісус Христос, і яку, наприклад, описує письменниця у драматичній поемі "На полі крові":
А тут він про любов став говорити —
ти чув коли, як він про те балакав?
То сам ти знаєш, що в такі хвилини
і лютий ворог міг за брата здатись.
Категорія "правда" повинна також підпорядковуватися загальнолюдським чеснотам:
За правду, браття, єднаймось щиро,
Єдиний маєм правий шлях,
Єдину, браття, всі маєм віру,
Єдине серце у грудях.
Про необхідність і, на жаль, нестачу "братерства і рівності" між людьми Леся Українка пише у багатьох творах. Яскравий приклад — прозовий твір "От вона, тая жадана рівність…". "Сумно, але з надією в серці пішла я шукати братерства між людьми. І що ж я там побачила? Бодай не казати!..
По містах пани гризуться між собою, хто за славу, хто за царську ласку, хто за землі, відмежовані від "найменшого брата"… Іду в село. Чую здалека – скрипки, бубни грають, весілля, певне? Так.
В убогій хатині натовп людей, сміх, танці, співи, гомін. Господар з господинею частують гостей, — хто багатший, того частують найперше. На чільному місці сидить пані-дідичка. Кисло дивиться вона на танці та на молодят. Нехтуючи, приймає ввічливі речі та горілку від господині. Ось вона встала.
"Ах, як тут у вас душно та димно у хаті!" – промовила. Поруч з нею йшла молода панна, підіймаючи трохи спідничку, щоб не закалякатись. "Фе! який тут сморід! затхнутись можна!" — сказала пані до панни і подалась до свого білого двору.
Подивилась я їм услід і тихою ходою пішла геть з того села. Входжу в друге. Що там? Гомін, крик, лемент? Чого? Великий гурт людей стоїть коло похилої хати, наполовину розваленої. Перед хатою лежить труп молодого хлопця, ніж стремить йому в серці. Над трупом стоїть блідий чоловік, зсунувши брови, і понуро дивиться. Що се таке? Се брат брата забив за батьківську хату…
Сумна вийшла я з того села далеко в чисте поле. Там я припала до рідної землі і гірко заридала. "Нічого, нічого, нічого не знайшла я в світі! ні волі, ні рівності, ні братерства!".
ххх
"Щастя" Леся Українка бачила в ідеальному суспільстві, яке описала в однойменному оповіданні: "Се було в початку віків. Новостворений світ сіяв чудовою красою, скрізь була гармонія, ясне, повне життя. Цвіла божа мрія, розкішна й лагідна. Людське життя плило тихими хвилями і зливалося з тією мрією в одне осяйне, спокійне море.
Великий спокій був на землі, й люди жили в спокою. Так було довго". Але злий дух зруйнував людську ідилію голодом, морами, створив примарну Зорю щастя. Щоб піймати її, люди "віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім'я його.
А щастя літало по світі зорею, блискавицею, вогником бродячим і ніде не спинялось надовго, і ніхто не мав його ціле в руках". Закінчення оповідання ніби й песимістичне, адже всіх складових щастя вкупі не існує, то, може, новій Україні варто намагатися, щоб якнайбільше складових його проявлялося?
Конкретна програма створення нового суспільства міститься в п'яти невеликих фразах у "Листі до товаришів", написаних Лесею Українкою з Болгарії: "І політична воля, і освіта народу, і потреби нашого краю, і оборона прав народності, і конечність здобування волі слова".
Одна проблема з багатьох – подолання бідності. Письменниця, будучи майстром високого класу, словами американського художника Річарда Айрона з драматичної поеми "У пущі", описуючи бідність вдови, яка замерзає з малими дітьми у хатині, описує і злидні українця:
Сьогодні вперше побачив я
так близько злидні людські.
Я досі знав лиш бідність артистичну,
ощадність бачив, працю невсипущу,
та корчів голоду я ще не бачив,
не чув його спотвореного крику,
не чув, не бачив і не дбав! Матусю,
хіба не гріх така страшна байдужість?
Але я жив серед краси і мрій.
Все вище, вище й вище я здіймався
на крилах мрій – тепер упав на землю…
Ох, мамо, як же я забився страшно!
Здається, мрії зломлено крило…
а як воно плескало буйно!
Тільки вільна праця у вільному суспільстві збудує нову державу! У драматичній поемі "В дому роботи, в країні неволі" два раби (один — полонений раб, інший — раб у своїй країні) однаково говорять про працю, яка могла б приносити задоволення:
Не раз, мені здається, я робив би
незмірне краще, якби я був вільним,
Я будував би храми
по-своєму, я б видумав нові
емблеми для богів, а колонади
зовсім би не таким порядком ставив, –
я б їх єднав по три, по п'ять, по сім,
отак, як пальми часом виростають…
І що б то був за храм! Боги мої…
...я б ховав у пірамідах,
скажу тобі по правді, не царів,
а всіх, що добрії діла робили,
всіх, що жили по правді.
Ото була б новітня піраміда,
якої світ ще не видав!
ххх
Не в одному творі Леся Українка робить акцент на праці, результати якої створюють матеріальні блага. Коли у драматичній поемі "На руїнах" ми замість слів "Ізраїль", "Сіон" поставимо слово "Україна", прочитаємо програму розвитку нашої країни:
Устань, Ізраїлю (Україно – авт.)!
Зори плугами се бойовисько, не давай ні кроку
землі обітованої. Посій
понад границями пшеницю добру,
відгородись житами від пустині.
Склади каміння все у підмурівки,
щоб не казали люди: тут руїна;
щоб мовили: колись тут стане дім.
Пройдуть роки, з полону бранець верне,
знов оживе тоді сіонська пісня,
високий підмурівок одгукнеться
ще голосніш на співи відродження.
І бранець руку братові подасть,
і підуть поруч будувати мури
на тім гучнім, високім підмурівку.
Душа моя вже бачить ту будову,
і знає серце, як її назвати:
в новім Єрусалимі (новій Україні — авт.) храм новий!
Кожного члена нової країни Леся Українка хоче бачити високоосвіченим і ніколи не казати "Я вже скінчив науку" (драматична поема "Оргія"). У вірші "Коли втомлюся я життям щоденним" у противагу світу, який "темницею здавався", ставить "владу світлу".
У поезії "Годі тепера! Ні скарг, ані плачу" вірить, що "зорею рожевою край твій освітиться темний". У "Зорі поезії" мріє бачити країну, "де щастя і горе однаково милі", "де усміх і сльози однаково ясні", "де чола підводять похилі", "де не сльозами, а співом ридають нещасні".
У драматичній поемі "В катакомбах" чекає часу, коли "ганебне слово "раб" із світу зникне". Керівник держави повинен мати за девіз слова з поеми "Роберт Брюс, король Шотландський” "Дай нам, Боже, довіку прожити в щирій згоді, у добрім ладу".
А художній опис погляду людини нової України бачимо у високохудожньому оповіданні "Приязнь".
ххх
Від пори, коли Леся Українка писала свої твори, минуло не одне століття. Але як і тоді, так і сьогодні її слова звучать свіжо і в лад нашим думкам та прагненням.
Любов МЕРЖВИНСЬКА.
с. Колодяжне.
Залишити коментар