Поетеса дивилася у майбуттяДень 25 лютого магічно повертає нас до отого клаптика святої землі на Ковельщині, де засяяла зоря великої і невмирущої Лесі Українки, яка мужньо пронесла вінок із мук своєї долі та над болями поставила символічний пам'ятник незламності.
Все її життя — це жертовність в ім'я свого народу й України. А поетичні пророцтва поетеси підтверджуються сьогодні та сягають на десятки, сотні літ у майбуття.
Трепетно зберігають атмосферу історичної пам’яті про співачку “Досвітніх вогнів” працівники Колодяжненського музею-садиби Лесі Українки на чолі із завідувачкою Вірою Комзюк.
Сюди, в колишній маєток Косачів, щоб вшанувати Велику Українку у день її народження, прибули високі гості: Віктор Козак, голова Ковельської райдержадміністрації, Геннадій Бондаренко, голова Товариства краєзнавців Волині, професор Східноєвропейського університету, Анатолій Силюк, директор Волинського краєзнавчого музею.
Біля пам'ятника поетеси Віра Комзюк виголосила запальне слово про велич і подвиг Лесі Українки. Поважні гості поклали до підніжжя постаменту квіти і вінки.
Конференц-зал музею переповнений. З вітальним словом виступив Геннадій Бондаренко, Анатолій Силюк розказав про здобутки музею і подарував унікальне видання творів Лесі Українки та книгу Олеся Гончара "Прапороносці" з автографом письменника. Слово мав і автор цих рядків.
На свято завітали з художніми номерами учні Ковельської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 на чолі з наставницею Галиною Сидорук та вихованці Колодяжненської школи. Зворушив присутніх професійним виступом гурт юних музикантів "Дударик" із Голобської музичної школи (керівник Валерій Воробей). Серед аматорів сцени — і співробітники музею Любов Мержвинська, Марія Чашук, Тетяна Воробей, Ольга Бойко.
Взагалі, літературно-музичне дійство було захоплюючим. Уміло вела його Тетяна Нерода. В кожному номері через слова Лесі Українки глядачі бачили і чули сьогодення.
На присутніх чекали й інші приємні цікавинки. Це — виставка ікон Олександра Шума, вишитих на полотні за технікою Дмитра Блажейовського, дивлячись на які, я не втримався:
— Шановний авторе! Вашими руками янгол водив, бо так творити сама людина не в змозі!
А ще в залі побачили виставку ляльок-мотанок Наталії Бугай, серед яких — Лукаш, Мавка, потерчата і образ самої України. І теж — чудесні! Багато з таких ляльок стали оберегами воїнів у зоні АТО на Сході України.
І я подарував поетичне слово, яке пов'язав з Лесею і сьогоденням:
"Благословенне слово, що гартує…".
(Леся Українка, "На руїнах").
Війна. Пекельний біль. І горе…
Нащо, здавалося б, вірші?
Чергова похоронка серце коле…
Кричу: "Спинись!". Волаю: "Не спіши!..".
Вона ж летить і… пада на поріг.
І сльози… Й чорна мамина вуаль…
Хто б словом вбивцю застеріг?
Нехай би спопелів в вогні — не жаль!
Хай би згорів у пеклі до кінця!
Душа розп'ята, й лють нуртує.
Народ несе тернового вінця —
"Благословенне слово, що гартує".
Те слово Лесі — віщий волі знак —
Гартує крицю й кличе перемогу.
Скривавлений у небесах наш шлях,
Та ми — безсмертні воїни живого Бога.
Єрусалим — колись. Сьогодні — у руїнах Україна.
Земля сира лягає на могили.
Пройдемо й це — ми сильні і єдині.
О, Господи, почуй! Спаси й помилуй Україну!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар