Освячено новий храмНещодавно в селі Красноволі відбулося освячення нового храму Успіння Святої Богородиці УПЦ Київського патріархату. Зібралися з нагоди цієї урочистості представники місцевої та районної влади, духовенство, жителі села, гості, котрі прибули розділити радість народження церкви, яка будувалася не один рік.
Високого гостя Владику Матфея – єпископа Володимир-Волинського, вікарія Волинської єпархії УПЦ КП, який прибув сюди, тепло вітали прихожани. Вони висловили йому вдячність за те, що розділив радість відкриття храму.
У невеликій церкві зібралися люди, аби взяти участь у святковій літургії. Прийшли сюди прихожани, гості, діти і молодь. Лине мелодійна молитва, яку доповнюють своїм співом півчі.
Владика освятив церкву і престол. Під час чину освячення і Божественної літургії із ним співслужили декан районного деканату УПЦ КП протоієрей Іоан Бонис, помісник Луцького Замкового монастиря Архангелів ігумен Святополк (Канюка), настоятель храму священик Василь Старевич та інше духовенство. Потім відбувся хресний хід з хоругвами навколо храму.
Владика Матфей, звертаючись до присутніх, сказав:
– Святий храм, який ми сьогодні відкрили, є місцем молитви. І кожний, хто приходить сюди, має сподівання і велику надію звернутися до Бога через молитву і покаяння.
Преосвященнійший Владика Матфей також зазначив, що не той багатий, у кого є хороми, розкішне авто, а той, хто в серці має віру в Бога, бо це – вічне і почуте Господом у небесах.
Після закінчення літургії Владика Матфей вручив тим, хто брав активну участь у будівництві храму, благодатні грамоти Митрополита Луцького і Волинського Михаїла. Марія Рибчук, яка отримала її однією з перших, із задоволенням сказала:
– Я рада, що через стільки років мене згадали і вручили нагороду.
Потрібно відзначити, що на початку Незалежності України Марія Семенівна багато старалася для зведення у її рідному селі церкви. На подвір’ї й зараз стоїть хрест, на якому серед інших є її прізвище. Отож, жителі пам’ятають і шанують всіх, хто допомагав у будівництві храму.
– Про те, як ми у той час працювали із громадою, написала спогади, – продовжує розмову Марія Рибчук.
З ініціативи активістки села Ольги Сущ продовжувалося будівництво храму. Вона діставала необхідні матеріали, організовувала людей на збір коштів. Звісно, не тільки підтримував, а й допомагав їй отець Василь. На подвір’ї неодноразово люди бачили, як він копав траншею під фундамент, штукатурив, облаштовував, робив усе, що міг. Односельчани його з любов’ю називають майстром на всі руки. Бо за що б не взявся, все зробить, як слід.
Отець Василь каже:
– Без прихожан я б нічого не зробив. Вони мене підтримували у всьому, як могли.
Про село, у якому зараз піднявся красень-храм, автор цих рядків розповідав ще на початку дев’яностих років, коли не було тут ні школи, ані клубу. Вражало те, що майже скрізь можна було побачити лише старі, із забитими вікнами хати, занедбані садиби.
І ось, нарешті, забутий куточок нашого краю потрохи повертається до життя.
Степан СКОКЛЮК.
Залишити коментар