Відбудуймо найдревніший храм ВолиніІсторія нашого краю – це дивний ланцюг подій і звершень. Тішуся тим, що сьогодні відновлюємо слабкі ланки ланцюга пам’яті нашого роду. І немає потреби шукати величне в чужих краях. Воно тут, поряд – там, де ми живемо!
…За дванадцять верств від Ковеля розташувалося село Гішин. Мов дитина, притулилося до лісу, ще й косу у вінок заплело тихоплинною Турією.
Скільки легенд, переказів про це дивне село і церкву збереглось у пам’яті!
Місцина, на річці Турії, біля якої збудована церква, в народі називається «татарка». В ім’я слави і шани до Пресвятої Богородиці, Покрови нашої, цю легенду мусимо розказувати.
Були часи, коли спустошували Україну і Волинь татари. Палили церкви, ясир збирали. Хотіли татари зруйнувати і Гішинську святиню. Стали переправлятися через річку Турію, та й потопилися. Захистила церкву Матір Божа. Ікона в церкві чудотворна стояла.
В 1933 році пожежа впала велика на село. І знову Божа Матір прийшла на допомогу. Коли полум’я мало охопити церкву, вітер різко повернув в інший бік.
Закрили у 1960 році церкву комуністи. Стояла святиня безпритульною сиротою. Знайшлись атеїсти-сатаністи, які ікони святих на іконостасі порізали, царські врата вкрали, а ікона Божої Матері лишилась неушкодженою в престолі. Скажіть, чи не чудо?
У 90-ті стихія бушувала над Волинню. Дерева, мов сірники, ламались. Дахи відносило хтозна куди, міцні хати руйнувало, а храм Дмитра Солунського лишився цілий і неушкоджений.
Так Бог оберігав дім і образ найріднішої Покровительниці нашої.
А як ми, люди, віддячуємо Їй за це? Щось робимо?
Відреставрували ікону, тепер милий, добрий образ Богоматері віддячує тим, хто це зробив.
Прийнято рішення про реставрацію храму – це важливий крок. До слова, проект на реставрацію будівлі церкви виготовлений, і сприяв цьому губернатор Волині, наш земляк, Борис Клімчук.
Чи багато хоче Божа Матір від нас? Зовсім ні. Наочний приклад, про який розказує настоятель храму отець Віталій.
Прийшла жіночка в храм і помолилась до Божої Матері про зцілення доньки і сина. Хворіли діти на зоб. Вже й операцію в Києві мали робити.
Але жінка пообіцяла: «Якщо вилікуєш моїх діток, то я килимову доріжку в храм куплю». Почула Богородиця і зцілила діток. В Києві лікарі дивувались, як дивно діти здоровими стали.
Раділа мама. За радістю й про обіцянку забула. Ішов час. І якось на Великдень, під час причастя дитини, впала маленька частиночка тіла Христового. Хотів священик знайти – не вдалось. Тоді відрізав шматок доріжки, куди впала та крихітка, і спалив (так вимагає канон). Через деякий час явилась Богоматір до жінки зцілених дітей і лагідно нагадала: «Ти ж обіцяла доріжку в церкву».
Помолилась, покаялась і побігла купувати доріжку. Зрештою, доріжка ж не нашій Небесній Матері потрібна, а нам, земним.
Я прошу отця Віталія розказати про церкву, про те, чого хоче церковна громада.
– Наш храм Дмитра Солунського – унікальний. Це архітектурна пам’ятка ХVІ століття. Другої такої на Волині н
емає.
Ікону, слава Богу, вдалось відновити. До неї моляться, їдуть за зціленням і спокоєм. А ось приміщення храму – аварійне. Дошки прогнили. Купол тримається «на чесному слові». Погнили вікна.
– Потрібно бити в дзвони! – перебиваю я.
– Ми б’ємо, але дзвонів нема. Наш дзвін забрали в Луцький історичний заповідник. Громада просить повернути його на своє рідне місце.
– А в чиє серце мають бити ті дзвони, щоб пробудити владу і бізнесменів до святої справи?
– Звичайно, районна і обласна влада мають докласти максимум зусиль, щоб обіцяні гроші прийшли сюди.
Просимо і спонсорів посильної фінансової допомоги.
– Вам скажуть: «Гроші ми дамо, а що зробили Ви самі?».
– Робимо все, що можемо. Заготовили лісу більше 50 м3 – спасибі головному «лісівнику» області Богдану Коліснику. Будуємо підсобні приміщення, поправляємо аварійні місця, фарбуємо, щоб захистити деревину, тощо.
На більше не маємо права, бо це – пам’ятка архітектури. Та й чи є на місці умільці старовинного будівництва?
Нагадаю, що церква побудована без єдиного гвіздка і покрита гонтою.
Торкнувся проблем найдревнішого на Волині храму, а тривога не вивітрилась. Чи доведуть справу до кінця державні мужі? Чи закрутить їх циклон передвиборної боротьби і відставлять святе на «другий план»?
Але надія вмирає останньою. Якщо Бог, природа, гішинська громада зберегли храм, то й нинішнє покоління виконає свій обов’язок і палац-церкву Божої Матері «Одигітрії» відновлять у всій красі. А вона сторицею воздасть і бідним, і багатим, і всім вірним.
Анатолій СЕМЕНЮК, голова міськрайонної організаціїНаціональної спілки краєзнавців України.
Залишити коментар