Духовність / Історія в творчості поетеси

Що покласти на терези творчості видатної українки Лариси Косач (Лесі Українки)?

Звичайно, вірші, поеми, драми, листи та оповідання на одну шальку. На другу кладу історію, етнографію і все те, що формує світогляд людини.

Поезія віддзеркалює внутрішній духовний світ автора, а історія наповнює його особливим змістом, який трансформує поетичні рядки у пізнання світогляду цілого народу. Поезія є тим згустком філософської думки, яка із спресованих подій тисячоліть висвітлює вірування, звичаї, традиції і правила (точніше – закони) співіснування людини з природою і собі подібними.

Знаємо, що Леся хотіла бути художником, "як Шевченко", вчилася гри на фортепіано, цікавилася мелодіями і текстами народних пісень, вишивкою, побутом селян Волині. Потяг до історії найбільше проявився, коли їй було 19 років і вона вирішила написати підручник з історії східних народів  для своєї сестри Ольги. Основою для написання послужили праці француза Луї Менара та   єгиптолога Гастяна Масперо.

До того ж, Леся постійно консультувалася із своїм дядьком Михайлом Драгомановим. Його наука мала великий вплив на світогляд поетеси. Вона по крупинці вибирала корисне для себе. Із впевненістю можна сказати, що вивчення історії мало вплив на оздоровлення її самої.

У 1890 році Петро Косач будує білий будинок із солярієм, на якому хвора Леся мала приймати сонячні ванни.

Ось що у 1890 році у своєму підручнику пише Лариса Косач: "Арійці, як інші давні народи, думали, що сонце гоїть всі слабості тіла і духа. Та й справді: сонячне світло дуже корисне для людини, ним і тепер гоять чимало слабостів, а в давні часи, коли люди не вміли готувати собі ліків, сонце таки й було найкращим правдивим ліком" ("Історія…", стор. 21).

Ці оздоровчі корисні поради предків-арійців справили велике враження на поетесу і закріпили цей "рецепт" на все життя. Леся лікувалася сонцем  Криму, Одеси, Єгипту, Грузії та в інших місцях. Вона вірила в зцілюючу силу небесного божества.

l

"Історія…" читається легко, вона доступна до найпростішого розуміння. Леся Українка не лише констатує  події і факти. Вона робить свої філософські висновки, роздумує, аналізує і порівнює із сьогоденням.

Чому ми є такі, як є? Леся відповідає: "Вдачу, думки та світогляд народу найбільше видно з його віри та мови, бо в них одбивається все, що думають люди про природу і про самих себе" ("Історія…", стор. 14).

Століттями формувалася теорія, що на свою землю ми звідкілясь прийшли, що культуру, традиції, звичаї і навіть мову нам хтось приніс ззовні.

Повернемося до роздумів Лесі:

"В остатні часи серед учених почала переважати думка, що Арійці таки зроду були європейцями, а вже з Європи через Кавказ частина їх перейшла в Азію,  Іран та  Індію" ("Історія…", стор. 13).

Це твердження при становленні Незалежності України надзвичайно важливе. Воно підкріплює нашу первозданну основу, формує гідність народу. Ми можемо поглянути на себе як на рівних серед рівних європейців, а в дечому – і кращих від інших народів світу, а не “третього” сорту, як дехто вважає.

Важливо зазначити, що це не просто історія східних  народів, а презентація праукраїнців-аріїв у співставленні вірувань, богів і звичаїв. Задум Лесі Українки передбачав написання окремого розділу про санскрит та Арійців, які близькі і рідні слов'янам.

Красномовно це звучить у поетичних рядках:

Ми почались задовго до Гомера,

І ми в санскриті вижили, 

мов Фенікс.

Від Індії, Єгипту до Ірану

У мові тій – вкраїнські наші гени.

Звичайно, цей задум був викликом царському режиму, який не допускав навіть думки про нашу слов'янську первозданність.

Забігаючи наперед, можемо сказати, що саме через це "Історія…" замовчувалася і не перевидавалася у радянські часи.

Цей геніальний висновок Лесі Українки підтверджує знавець санскриту   В. Грабовський ("Леся Українка  і санскрит"). І не тільки він.

Ось як влучно висловився поет і дослідник творчості Лесі Українки Анатолій Журавський:

Ще не було на світі Гіппократа,

До нього ще були тисячоліття,

Ані Христа, ні Понтія Пілата,

Та Правкраїна вже була на світі.

Ще не було Софокла і в помині,

Стежки в Олімп лежали не обжиті

Та вже народ Праматері-Вкраїни

Лишив свій скарб у вічному

 санскриті.

Цей своєрідний перегук вчених-дослідників відтворює весну нашої рідної історії. Це – надзвичайно важливо, бо і на сучасному етапі становлення Незалежності знаходяться вчені, які вважають, що мова наша бере початок від Кирила і Мефодія. До цієї тези слід вставити ремарку: старослов'янська мова, навпаки,  нашкодила нашій материнській,  тобто староукраїнській, можливо більше, ніж польські та російські колонізатори разом узяті. Більше того, старослов'янська мова формувалася на азах староукраїнської!

Леся Українка на глибокому пізнанні історії свідомо розділяє культуру московсько-російську і нашу європейсько-українську. 

У  листі до Михайла Драгоманова читаємо: "Ще хотів Миша знати вашу думку про те, чи не єсть признак монгольського впливу на москалів їхня орнаментика  з людськими звірячими фігурами?".

Це питання несе у собі відповідь і заперечення: