Безсмертний подвиг МатеріЗагальновідомо, що значне місце в українській літературі і культурі посідає ім’я Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач). 4 жовтня минає 82 роки, коли цей світ покинула видатна фольклористка, поетка, прозаїк, драматург, перекладач, етнограф, редактор, публіцист, видавець, громадська діячка.
Ольга Петрівна Косач, яка належала до славної родини Драгоманових, в українській літературі відома під псевдонімом Олена Пчілка. Вона, як трудолюбна бджілка, старанно збирала нектар з квітів, весь свій вік невтомно працювала на літературній, науковій ниві. Ці риси материної вдачі успадкувала і її геніальна донька Леся Українка.
Народилася Ольга Петрівна Драгоманова 29 червня 1849 року в м. Гадячі на Полтавщині. Батько її, дрібний поміщик Петро Якимович Драгоманов, передова і освічена для свого часу людина, служив юристом при військовому міністерстві. Він мав літературний хист – писав оповідання і вірші.
Петро Якович виховував у своїх дітей людяність, демократизм і любов до простого народу, родинну атмосферу, серед якої росла і виховувалась Ольга Петрівна.
1866 року Ольга закінчила пансіон шляхетних дівчат у Києві, де здобула ґрунтовні знання з літератури, оволоділа німецькою і французькою мовами.
Через два роки одружилася з Петром Антоновичем Косачем. Після одруження Ольга Петрівна жила з чоловіком на Волині (Новоград – Волинський, Луцьк, Колодяжне). З волинського краю розпочалась її наукова, письменницька і педагогічна діяльність. Створила осередок літературного і театрального руху на Волині.
Ольга Петрівна організувала першу українську бібліотеку, поставила декілька українських спектаклів у Луцьку.
Довголітня праця над збиранням українських етнографічних матеріалів (вишивок) завершилося видання її першої наукової праці «Український орнамент» (1876 р.), цього ж року вийшла перша збірка її поезій «Думки мережанки».
Дім Косачів у Колодяжному, в якому родина проживала з 1882 року, став своєрідними волинськими Афінами: тут збирався цвіт української інтелігенції. Тут вона виховувала і плекала письменницькі таланти своїх дітей, яких у неї було шестеро.
Найбільшим виховним чинником для дітей був приклад матері. Дочка Ольга так писала про це: “Ні, це занадто велика фігура, занадто складна, занадто значна її роль і місце в житті”.
Найменша дочка Ізидора на віддалі років так судитиме про відносини дочки й талановитої матері: “Леся і мама до останнього дня життя любили й цінували одна одну надзвичайно, хоч мали різні вдачі, як то всім відомо. А ще мушу нагадати. що до того Леся мала таку незалежну вдачу. Що коли вона була вже доросла, то на її світогляд ніхто не міг би вплинути!”.
Леся Українка все своє життя високо цінувала свою матір як талановиту письменницю і літературного критика, радилась із нею і ділилась своїми літературними задумами.
Життя не милувало Олену Пчілку – час від часу жорстоко вражало її душу разючими ударами. Смерть брата і матері (1895 р.), найстаршого сина (1903 р.), чоловіка (1909 р.), відтак дочки (1913 р.) – усе це вона мусила пережити.
Ольга Петрівна Драгоманова – Косач була активною громадською діячкою, для багатьох взірцем мужності, сили волі, незламності духу. За велику любов до України, за те, що не боялася висловлювати її і писати українською мовою, їй на довгий час присвоїли ярлик української буржуазної «націоналістки».
В останні роки життя Олена Пчілка проживала в Києві, працюючи в трьох комісіях Української Академії Наук, в той же час зазнаючи прикрих переслідувань. Їй довелося за життя витерпіти два арешти, які відбулися в 1920, 1929 рр., але які не зламали в ній мужності і віри.
4 жовтня 1930 року на 82-ому році життя перестало битися серце Олени Пчілки, яка, за словами Панаса Мирного, була “ родюча – як земля, а робоча – як бджола”. Поховали Олену Пчілку дві молодші доньки на Байковому кладовищі у Києві.
У Луцьку з лютого 1991 року ім’ям славетної письменниці названо обласну наукову бібліотеку, а в червні 2011 року перед книгозбірнею встановлено погруддя Олени Пчілки (до речі – перше на Україні).
Тетяна ВОРОБЕЙ,
молодший науковий співробітник літературно–меморіального музею Лесі Українки.
Я пам’ять мами у душі несу,
Я Божу Матір серцем пригортаю.
Все материнство — мудрість і красу
В ім’я Вкраїни Господь благословляє.
Стебло України тендітне і слабке—
Зросійщене, сполячене, недуже.
Є слово матері – то ніжне і просте,
В якому – сила і душа, і мужність.
Серед мотивів «руського» царя,
Понад сибірським снігом і погрозами
Сузір’я Косачів й досвітняя зоря
Зійшли над краєм – гімн співають грози.
Космічні промені – земна спадає тінь.
Хто сили й духу дасть для лету?
Вона – єдиная крізь страх, без повелінь,
Бо в тіні матері – уся любов планети.
Вклонімось матері до самої землі,
Молитва наша хай до Бога лине.
Ми нині знов блукаємо в імлі,
Та є маяк, що світить шлях до України.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар