Коронація душіНа зустріч з письменниками Надією Гуменюк та Володимиром Лисом, яка відбулася днями, багато ковельчан поспішали як на цікаву, неординарну подію. Хотіли почути, відчути живе слово з вуст відомих і знаменитих.
Адже Надія Павлівна – Заслужений журналіст України, а Володимир Савович – триразовий лауреат Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова». Подружжя не раз отримувало звання «Людина року» Волині.
Кожен, хто прийшов того дня в читальний зал районної центральної бібліотеки, отримав від спілкування з гостями море задоволення. До зустрічі ще й два свята «притулилося» – християнське Віри, Надії, Любові та їх матері Софії, а також світське – Всеукраїнський день бібліотек. Словом, вінок вітальний виявився пишним і квітучим.
І все ж головне – гості. Вони обоє народились і зросли в селі. Там любов до праці і слова сіялась, сходила і виростала. Тепер розквітла дивним талантом.
В їхньому серці – Україна. Не пафосна, як іноді чуємо з трибуни сказане, а внутрішня, душевна.
– Як може видаватись дитяча книжка, коли там слово спотворене, а сюжет наповнений жорстокістю? Дитині наголошувати, що кіт з’їв мишу, не можна. Вона однаково любить і мишок, і кицьку, – мовить Надія Гуменюк. Це – її позиція і філософія не тільки виховання дитини, а й формування світогляду для майбутньої України, де процвітатимуть мораль, добро, любов до землі своєї і природи.
Вслухайтесь у поетичні рядки:
Хтось Україну гектарами
власними виміряв,
Хтось приміряє, як сукню, до
власного крою.
Я ж її в серце поклала. І до самого
вирію,
До Бога останнього буду носити
з собою.
Надія Гуменюк носить Україну і коли Сонце світить, і в лиху годину. Їздить, читає, відстоює рідне українське слово.
І сіє.., сіє.., сіє…
А поряд – супутник життя. Знаєте, як на небі – зоря ясна світить, а навколо супутник по орбіті літає. Володимир Савович свою зірку супроводжує десятки років, зі студентської лави. Там кохання – оте приречене, глибоке і міцне, про яке в книжках пишуть, – народилось і заквітувало.
Ми теж любимо Володимира Лиса. Хто хоч раз, читаючи «Волинь-нову», оминув його рубрику про погоду? «Як Лис написав – така й зима буде!» – не раз чуємо. А як зачитуємось його гострополемічними політичними нарисами!
І все ж душа письменника і журналіста витає в просторі села – його культури, традицій, діалектів.
Пропоную читачам одну невеличку замальовку із книги «Іван та чорна пантера». Сюжет простий: події відбуваються у наших волинських Кукурічьях (Кукуріках). Іван мріє виграти «мульйон», побудувати 2 хати і міст через мілководну річечку.
«Нащо це тобі? В тебе ж хата є», – питають люди. – Як нащо? В селі 98 хат. Число – ні те й ні се. Потрібно, щоб було сто – тоді буде повноцінним та щасливим, і ангели будуть оберігати від нападників».
«А міст для чого?». «Як буде міст красивий, то по ньому люди підуть. Я з них копійку братиму..., щоб на пиво вистачило».
Хай Іван трохи дивакуватий, але тут відчувається наше українське розуміння благополуччя, щастя, запитів повсякденного буття. Таких соковитих сюжетів у творах автора багато.
На першій сторінці вищезгадуваної книги читаю: «Його охопило те, що можна назвати світовою скорботою». Скажи, мій зацікавлений читачу, хіба ми не охоплені світовою скорботою? Копошимося в політичній нечисті, олігархічному рабстві, не можемо відчути своєї ідентичності.
Пані Надія і пан Володимир твердять, що ми ані гірші, ані меншовартісніші від німців чи англійців. У нас багато розуму, мудрості, вміння, таланту, але те багатство не вміємо показати світу, відстояти його.
Написано і видано десятки книг. У Надії Гуменюк: «Голос Папороті», «Янгол у сірому», «Таємниця княжої гори», «Білий вовк на чорному шляху» і багато інших для дітей та дорослих.
У Володимира Лиса: «Століття Якова», «Графиня», «Камінь посеред саду», «Маска», «Продавець долі», «Айстри на зрубі» і знову ж таки багато інших цікавих, філософських і мудрих.
Двогодинна зустріч майнула крилом і записала себе в історію наших здобутків. Переповнений зал слухав вірші у виконанні учнів, поезії Івана Ярошика та священика Івана Оринчака і залишив дорогоцінні розсипи духовного слова у своєму серці. Розчулено промовляла слова подяки директор бібліотеки, Заслужений працівник культури України Галина Божик.
Зустріч з письменниками, мов широкоплинна ріка, розливалась повінню почуттів, а русло вправно і вміло спрямовувала Оля Бичковська.
Довго не розходились поціновувачі таланту письменників. Вибирали і купували книги, стояли в черзі за автографами. Разом з тобою, читачу, я й свої побажання висловлю: пишіть, дивуйте сюжетами, радуйте чистим відбірним словом!
Словом, свято духовності вдалося. Відбулася своєрідна коронація душі. Нести людям українство, духовність нелегко, але це правильний шлях, який освячений Богом в ім’я нас і України.
Хай щастить!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар