Мої дороги до Ковеля
На початку літа з метою профорієнтації для випускників шкіл 2015 року на сторінках газети "Вісті Ковельщини" була опублікована розповідь про навчальний заклад нашого міста, що у моєму особистому житті став знаковим. А тому я вирішив продовжити розповідь про своє особисте становлення у місті Ковелі.
1 вересня ц. р. виповнюється 45 років, як 15-літній учень 8-го класу Нововолинської школи-інтернату став учнем Ковельського МПТУ №5. У кожного юнака є період особистого вибору. Остаточне рішення приймають, звісно, батьки.
Тодішня українська школа була покликана дати кожному повну середню освіту. Але коли школяра охоплює відчай від надмірної уваги вчителів та опіки батьків, він шукає привід, аби покинути школу і поринути у самостійне життя.
На той час Нововолинський інтернат возив на відпочинок на Світязь своїх випускників-восьмикласників, але з умовою, що поїде на озеро той, хто напише заяву до 9-го класу.
Я також подав таку заяву, а ще написав листа до дирекції Ковельського МПТУ № 5, що дуже хочу навчатися за професією столяра з виготовлення художніх і стильних меблів. Тодішній директор ПТУ С. М. Прийшляк надіслав мені відповідне запрошення до училища.
З таким переконливим документом у Нововолинському інтернаті мені видали необхідні документи про освіту і наказали здати весь казенний одяг. Так я залишився босий і голий, як сокіл. Але з одягом допомогли добрі люди із міста шахтарів.
Моїм найпершим майстром виробничого навчання в училищі й авторитетом у житті до цього часу став Петро Степанович Примаченко. Вдалим я вважаю кожен день, коли зустрічаю його у місті Ковелі у парі з дружиною Людмилою Василівною.
Маємо знати, що в 70-ті роки МПТУ №5 було визнаним центром культурного життя міста Ковеля і Волині. Досьогодні я зберігаю у своєму серці найтепліші спогади про Юрія Васильовича Корнілова. Професійний художник, що прагнув "вольної волі", був завжди клаптиком чистого неба, що сіяло Божу росу на наші дитячі голови.
У парі з Пашею Біликом Юрій Корнілов проводив персональні виставки у кінотеатрі імені Івана Франка. А ми захоплено прагнули наслідувати свого Учителя.
У ті роки дозвілля та відпочинок молоді були пріоритетами у роботі як дирекції училища, так і учнівського загалу.
Особисто я, на кожне Новорічне свято виготовляв оригінальний костюм. Було безліч екскурсій та поїздок за межі Ковеля. Поїздки до Брестської фортеці ставали особливо пам'ятними, бо ми відвідували ПТУ у Білорусі.
Усі ці заходи організовував для нас, учнів групи № 3, Петро Іванович Білінський, тодішній майстер виробничого навчання, нині – заступник директора Ковельського ПТУ № 5.
Знаковими для випробування кожного з нас і юнацького колективу загалом були виробничі навчання у майстернях та практики на меблевих виробництвах. Таким чином я освоїв професію та познайомився з містами України: Оржів, Рівне, Клевань, Київ.
Важливо, що поруч були перевірені по життю друзі. Чимало ровесників дорогі мені й сьогодні. Хоча б тим, що по них я бачу, як наклалися на нас наші літа – наше багатство.
З насолодою називаю їх поіменно, як своєрідне привітання. Це – Іван Гоцик, Микола Мороз, Поліна Степанюк, Едуард Наумчик, Петро Созонік, Петро Мартинюк, Юлія Гичка, Віктор Шпол, Саша Дячук, Іван Савонік, Адам Мазурик, Вова Самчук, Коля Гайда, Люся Радобенко, Оля Хомяк, Петро Гаць, Толік Сохацький, Василь Ковальчук, Світлана Цвєткова, Віктор Вербицький, Ніна Самарчук, Марія Мариньоха, Галя і Люба Новосад, Коля Міщук, Анатолій Ліскевич, Юля Баран.
Згодом було навчання у Вижницькому училищі прикладного мистецтва, Рівненському державному інституті культури, що наповнило моє особисте життя знаннями та досвідом.
Проте початковий старт в доросле життя я отримав у Ковельському МПТУ №5. А тому завжди з прихильністю і подякою буду згадувати години спілкування з Раїсою Василівною Ольхович, Василем Васильовичем Василевським, Петром Панасовичем Віщаком, Андрієм Даниловичем Решетовським, Юрієм Костянтиновичем Климовцем, Віталієм Павловичем Рибачуком, Василем Павловичем Кравцем. Перші уроки фізичного гарту одержав від Володимира Васильовича Косяка. Сьогодні їхній досвід плекає і нарощує Євген Володимирович Кобченко, теперішній директор училища.
Ці люди – світлі промені у роки моєї юності, справжні сівачі доброго і вічного у нашому місті Ковелі.
Також постала нова генерація педагогів. Це – сини моїх приятелів Микола Мороза та Віктора Рибачука Микола Миколайович та Віталій Вікторович. Спортивні традиції своїх попередників примножує Олександр Вельма. І я мрію, щоб згодом мої власні сини стали учнями цих молодих майстрів професії життя.
Іван СИДОРУК,
Заслужений працівник
культури України.
НА ЗНІМКАХ: профорієнтація в дії – автор розвішує оголошення про набір учнів в профтехучилище на автобусній зупинці; з друзями по навчанню у хвилини відпочинку; в роки юності; Іван Сидорук – Заслужений працівник культури України.
Фото з архіву автора.
Від редакції: цими днями постійний дописувач газети, активіст громадсько-політичного життя, один із засновників Народного Руху України за перебудову на Ковельщині Іван Васильович Сидорук "нажав" копу літ, з чим ми його щиро вітаємо! Нехай Бог дає йому силу, здоров'я, енергію творити і працювати ще не один десяток літ на благо України!
Продовжуючи розповідь про ПТУ №5 м. Ковеля, нагадуємо цьогорічним випускникам шкіл міста і району, що прийом учнів на навчання в училище триває! Якщо ви ще не визначилися, що робити далі, подавайте документи саме у цей навчальний заклад. Впевнені: Ви не пошкодуєте про свій вибір, як не шкодує Іван Васильович. Великою мірою саме завдяки училищу він став шанованою і знаною особистістю на Волині.
На початку літа з метою профорієнтації для випускників шкіл 2015 року на сторінках газети "Вісті Ковельщини" була опублікована розповідь про навчальний заклад нашого міста, що у моєму особистому житті став знаковим. А тому я вирішив продовжити розповідь про своє особисте становлення у місті Ковелі.
Іван СИДОРУК.
Від редакції: Продовжуючи розповідь про ПТУ №5 м. Ковеля, нагадуємо цьогорічним випускникам шкіл міста і району, що прийом учнів на навчання в училище триває!
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1094
Мої дороги до Ковеля
Присвятили матч Незалежності України
Вічна йому пам’ять!