Можна по-різному ставитися до перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах. Не можна лише одного: бути байдужим до непересічної події в житті українського суспільства. 

Адже вибори глави держави у нас були й раніше. В. Зеленський – шостий. Але його обрання – це свого роду прорив у політиці. І не лише у вітчизняній, а й міжнародній. Феномен цього явища полягає в тому, що до влади прийшла молода людина, не обтяжена стереотипами минулого, готова до революційних змін. Одним словом, креативний, хоч не зовсім передбачуваний.

Власне, і його передвиборна кампанія  суттєво відрізнялася від кампаній його суперників. Вражала й трохи дивувала майже цілковита відсутність зовнішньої політичної реклами. Не надто надокучав своєю присутністю на провідних телеканалах (окрім, звичайно, свого "рідного" 1+1, та й то переважно у серіалі "Слуга народу" і "95 квартал"). У друкованій пресі його майже чути не було. Комунікація зі своїми прихильниками відбувалася головним чином у соціальних мережах (кажуть, що його підписників тільки у Фейсбуці – понад один мільйон!).

Словом, незвично, несподівано і… результативно. Є чому повчитися у Володимира Олександровича і тим, хто програв, і тим, хто готується вигравати.

l

Але сьогодні не про те. Особисто мене більше цікавить реакція на перемогу ЗЕ-команди наших "заклятих" друзів – росіянців  та їх підстаркуватого лідера разом із своїми підстаркуватими  соратниками. Чомусь мені здається, що і вони, і їхні вірнопіддані служки – телепропагандони нині перелякані не на жарт. Виявляється, що ні майже "стовідсоткова" (на папері) підтримка народу, ні підлабузницькі спічі офіційних осіб типу Лаврова, Захарової, Матвієнко, Володіна та іже з ними, ні щоденні кількагодинні телешоу-мантри Кисельова, Соловйова, Скабєєвої і Попова, ні цензура у ЗМІ, ні застосування сили проти учасників протестних акцій, не гарантують спокійного життя кремлівській кліці брехунів і бандитів, міжнародних терористів і злочинців.

Ось чому вони так уважно слідкують за подіями в Україні, намагаючись всіма методами й засобами збурити у ній громадянське протистояння, ворожнечу між Сходом і Заходом, а в кінцевому підсумку розколоти державу за релігійними, національними, політичними і соціальними ознаками. Адже для московитів нема приємнішого заняття, аніж спостерігати за пожежею у домі сусідів та ще й підливати оливи у вогнище взаємної ненависті і нетерпимості.

Не скажу, що ворогам української Незалежності не вдається і не вдаватиметься  досягти своєї мети. На жаль, ситуація в Україні і довкола неї критична, а тому новообраному Президенту слід чітко усвідомити, що держава у смертельній небезпеці. Будемо, однак, сподіватися, що він це розуміє і не буде довго втішатися лаврами переможця, а, засукавши рукави, візьметься до важкої чорнової роботи. В протилежному випадку його блискуча перемога, не дай, Боже, виявиться пірровою.

l

Однак, як-то кажуть, зі своїми проблемами українці розберуться самі. Розібралися б зі своїми росіянці, бо підсумки президентських виборів в Україні для них – це, образно кажучи, бомба сповільненої дії. Імперський трон пана Путіна починає трясти, бо сидіти на ньому майже 20 років і вважати, що так буде завжди, у наш динамічний час не вдасться. На політичну арену виходить абсолютно нове, трохи відчайдушне, трохи нахабне, але надзвичайно активне покоління людей, яке прагне змін і нових облич в політиці. Воно майже не дивиться телебачення, не слухає нотацій кремлівської лисої і наповненої батоксом  крихітки Цахес,  а спілкується  переважно в соціальних мережах. Все так, як в Україні і в цивілізованому світі, подобається це нам чи ні.

Що можуть протиставити наступу креативу і модерну Путін з Медведєвим, Лавровим та їх вірними слугами-олігархами? Дуже й дуже мало, бо вони, крім грошей, воєн і пограбувань народу, не бачать більше нічого. Тут не допоможуть ані відновлення піонерського і комсомольського рухів, ані складання норм ГПО, ані обмеження  інтернету, ані тісне єднання влади з церквою, ані переписування історії і возвеличення особи Сталіна та інших поплічників кривавого тирана. Несприйняття старого режиму, який просякнутий запахом гнилизни і нафталіну, дедалі активніше демонструють молоді політики, журналісти, депутати, актори. І хоча кількість їх на фоні загального "одобрямсу"  не така вже й велика, ми добре знаємо, що тут головну роль відіграє не кількість, а якість.

l

Останнім часом, зокрема, багато "галасу" в Московії наробив хронікально-документальний фільм тележурналіста Юрія Дудя "Колима – колиска нашого страху". Раніше відомий як майстер гострих інтерв'ю, Ю. Дудь на цей раз спільно з однодумцями здійснив просто-таки титанічну роботу: із точки зору реалій ХХІ століття дослідив таке потворне явище, як одноосібна диктатура в період сталінізму, проаналізував її соціальні корені і наслідки для сучасного життя росіянці. В перші ж дні перегляду в Ютубі зафіксовані 11 мільйонів людей, котрі подивилися фільм. Серед них – багато молоді. Їх висновок майже одностайний: показане – це не лише історія, а реальна дійсність путінської Московії.

Немає сумніву у тому, що чим довше подібний режим існуватиме у наших сусідів, тим більше з'являтиметься борців із цим режимом. Для того, щоб доносити до свідомості сучасників свої ідеї, не обов'язково виходити на вулицю й ризикувати потрапити під палиці омонівців – достатню твітів  і лайків в соцмережах, що підтверджують події в Україні та в деяких інших країнах світу.

Відчуваючи дедалі більше тремтіння землі під ногами, путіноїди все частіше вдаються до збройних провокацій проти інших держав. Таким чином вони хочуть відволікти увагу суспільства, особливо її юну частину, від протиріч і негараздів, які там панують. Ретрогради поводяться, наче динозаври у ХХІ столітті: тримаючи в лапах ядерну і термоядерну зброю, погрожують всім, хто з ними не згоден. 

Вплив цих "динозаврів" відчувають мешканці України, Сирії, Венесуели, Лівії та багатьох, багатьох інших країн світу. Не володіючи сучасним політичним мисленням, демонструючи  пещерний нігілізм  і відсутність інтелекту, ці потворні персонажі з далекого минулого вдаються до провокацій, залякувань і погроз. І не тільки всередині країни, а й на міжнародній арені.

Не привітавши з обранням главу сусідньої держави,  як це заведено в порядному товаристві, пан Путін вирішив по-своєму "поздоровити" В. Зеленського – він видав указ про масову роздачу російських паспортів громадянам ніким не визнаних у світі "ЛНР" і "ДНР", натякнувши, що в перспективі такі паспорти можуть отримати всі бажаючі українці. 

Роблячи цей крок, кремлівський вождь переслідує декілька підступних цілей. Перш за все, він хоче дати зрозуміти, хто  на безмежних просторах колишнього СРСР справжній господар. По-друге, ще більше, дестабілізувати внутріполітичну ситуацію в Україні. По-третє, арифметично збільшити тут кількість російських громадян, яких, в разі "потреби", захищатиме  росіянською зброєю. Ну й, по-четверте, завдяки цій провокації суттєво поповнити поріділі за останні роки  ряди московитів, котрих поменшало через пияцтво, наркозалежність, участь у "миротворних" акціях за межами країни. 

Отож, володарям нових паспортів із двохголовим орлом на обкладинці  нудьгувати не доведеться: їх чекають на армійській службі, на роботах в тайзі і на Далекому Сході – словом, скрізь, де потрібні нерозтрачені сили і молода кров.

l

До честі В. Зеленського і його команди, путінці отримали дошкульну відповідь, хоч не впевнений, що вона буде адекватно сприйнята їх "курячими" мізками. Зрештою, навіщо мізки, коли є ядерна палиця в руках? Динозаври теж не могли похвалитися блискучим розумом, то навіщо він їх "нащадкам"?

Щоправда, тут є один делікатний нюанс: ХХІ століття – це не мільйон років до нашої ери. Відсутність інтелекту й  дрімуче невігластво можуть призвести до сумних наслідків. І не тільки для цивілізованого світу, якому Путін  зухвало погрожує пеклом, а, в першу чергу, кремлівським верховодам та його зомбованому народу. Бо відомо: одна з причин загибелі динозаврів  – їх віра у те, що вони найсильніші і що їм нічого не загрожує.

Виявляється, однак, що динозаври жорстоко помилялися…

Маркіян ІВАЩиК.

Можна по-різному ставитися до перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах. Не можна лише одного: бути байдужим до непересічної події в житті українського суспільства. 

Адже вибори глави держави у нас були й раніше. В. Зеленський – шостий. Але його обрання – це свого роду прорив у політиці. І не лише у вітчизняній, а й міжнародній. Феномен цього явища полягає в тому, що до влади прийшла молода людина, не обтяжена стереотипами минулого, готова до революційних змін. Одним словом, креативний, хоч не зовсім передбачуваний.

Власне, і його передвиборна кампанія  суттєво відрізнялася від кампаній його суперників. Вражала й трохи дивувала майже цілковита відсутність зовнішньої політичної реклами. Не надто надокучав своєю присутністю на провідних телеканалах (окрім, звичайно, свого "рідного" 1+1, та й то переважно у серіалі "Слуга народу" і "95 квартал"). У друкованій пресі його майже чути не було. Комунікація зі своїми прихильниками відбувалася головним чином у соціальних мережах (кажуть, що його підписників тільки у Фейсбуці – понад один мільйон!).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 395

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 356

Гороскоп

20 — 26 травня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 474