Маловідоме про битву за Ковель
Скільки словесної слави начулося старше покоління на мітингах про героїчне визволення Ковеля. А за спиною виступаючих на меморіалі Слави – стела із іменами тих, хто віддав життя в боях за наше місто. Душі загиблих ніби промовляють до нас: "Війна – це помилка і злочин недосконалого людського розуму".
На мою думку, немає перемог ні в тій, ні в іншій війнах! Є пам'ять про братовбивство, про кров та жахи. Свідомість має генерувати мир. На жаль, в житті було і є інакше.
Ковель як важливий стратегічний центр, потужний залізничний вузол опинився в полі зору радянського командування в роки Другої світової війни невипадково. Оволодіння містом відкривало шлях до подальшого успішного наступу червоної армії на Захід.
Ставка Верховного головнокомандування, не вдаючись в глибокий аналіз ситуації, спробувала визволити Ковель силами партизанських з'єднань О. Ф. Федорова та С. В. Малікова у січні-лютому 1944 р. В наступ була кинута "армія" в кількості 7 тисяч чоловік. Ковельський німецький гарнізон за чисельністю був вдвічі меншим. Не маючи досвіду масштабних бойових дій, партизанські з'єднання зазнали значних втрат в живій силі і техніці, але місто не взяли.
Після цієї невдачі Ставка директивою № 220044 від 4 березня 1944 року зобов'язала штаб 2-го Білоруського фронту підготувати нову стратегічну операцію ("Поліську"), де головний удар мав бути спрямований на Ковель.
Разом із тим, місто потрапило в тактичні плани верховного головнокомандувача вермахту Адольфа Гітлера. 8 березня 1944 року він видав наказ № 11 про нову тактичну концепцію для східного фронту – перетворення визначених міст в стан "фортець". Тобто кожен будинок, споруда, підвал повинні перетворитися в оборонні редути німців.
На підступах до Ковеля створювалась мережа оборонних окопів, загороджень із колючого дроту та мінних полів.
Перші сутички частин червоної армії з бойовими групами генерала Бах-Зелевського мали місце 12-13 березня. А вже 15 березня 47-а армія генерал-лейтенанта В. С. Полєнова розпочала наступ на Ковель, намагаючись взяти місто в оточення. І на перших початках їй це майже вдалося. Великі частини німецького угруповання були затиснуті в місті. Так сталося, що командуючий гарнізоном Ковеля генерал Бах-Зелевський тяжко захворів і був відправлений літаком в тил. Ситуація вимагала рішучих дій. І вже 16 березня до Ковеля прибув групенфюрер Генріх Гіллє, якого призначили командуючим обороною Ковеля в умовах фортифікаційної тактики.
В популярних виданнях радянська пропаганда тривалий час нав'язувала думку про те, що генерал Бах втік на літаку із міста. Факти спростовують цю вигадану брехню.
Генерал Гіллє розумів, в який смертельний котел він потрапив. Але телеграма рейхсфюрера СС Генріха Гімлера була безкомпромісна: "Вас відправили в Ковель для того, щоб ви обороняли його. Виконуйте наказ".
Справедливості ради мусимо зазначити, що німецький гарнізон, який обороняв Ковель, продемонстрував чудеса стійкості та мужності. Неодноразові штурми частин червоної армії були успішно відбиті. Більше того, кільце навколо міста розірвали. Знаменита 47-а армія, загартована в боях, в ході "Поліської операції" так і не змогла визволити Ковель.
28 квітня 1944 року верховне головнокомандування вермахту повідомляло про успіх німецьких військ на річці Турії: "Частини 28-ої армії і військ СС при підтримці люфтваффе прорвалися через глибоку ешелоновану оборону противника в південно-західній частині Ковеля і відкинули "совєтів" за лінію річки Турії".
Важливість та успіх цієї операції Гітлер відзначив нагородженням багатьох офіцерів і рядових вояків. Найвищу німецьку воєнну нагороду – брильянти до лицарського хреста отримав комендант "фортеці" Ковель генерал СС Генріх-Отто Гіллє. Він став першим есесівцем, який удостоївся такої нагороди.
З іншого боку, за провальну наступальну ковельську операцію Сталін відсторонив генерал-лейтенанта В. С. Полєнова від обов'язків командуючого 47-ою армією. 2-й Білоруський фронт був розформований, а його війська передані 1-му Білоруському фронту.
Невдача під Ковелем змусила Ставку змінити всю стратегію "Поліської операції". За пропозицією генерала армії К. К. Рокосовського, який вивчав обстановку на місці подій, наступ призупинили.
Причини провалу "Поліської операції" і битви за Ковель (на думку військових експертів) криються в надмірній самовпевненості, неоперативності керівництва фронту та армій, яке знаходилось на значній відстані (20-150 км) від місця бойових дій і своїх солдатів та офіцерів. Корективи вносили весняне бездоріжжя і болотиста поліська місцевість.
Попри все, маємо схилити голову перед подвигом тих солдатів та їх командирів, які в ході боїв за Ковель продемонстрували чудеса хоробрості, героїзму і жертовності в ім'я визволення рідної землі. Дивлячись правді у вічі, мусимо визнати: втрати червоної армії були в рази вищі від втрат вермахту. Аналітики стверджують, що втрати (вбитих і поранених) червоної армії становили 22263 чоловіки, тоді як вермахту – близько 10 тисяч солдатів і офіцерів.
Гітлер вважав, що тактика фортифікаційної оборони, випробувана під Ковелем, була успішною й вимагав застосування її в інших містах: Бреслау, Познані, Франкфурті – на – Одері і навіть в Бресті та Дюнкерку у Франції. Проте це його не врятувало від глобальної поразки у Другій світовій війні.
Сталіна "Поліська операція" змусила позбутися ейфорії переможного наступу і перейти до розробки реальних стратегічних планів і тактик. Це дало змогу в ході літніх операцій червоній армії 6 липня 1944 року зайняти Ковель, який вночі був залишений німцями.
На жаль, Ковель та ковельчани стали заручниками воюючих сторін. 6 липня визволителів зустрічали руїни – це був "другий Сталінград".
Сьогодні окремі політики мусолять тему про "фортифікацію" українських міст на випадок нової війни. Це означає створення вишколених оборонних дружин, а разом з тим – накопичення оборонних засобів.
Виявляється, історія не зникає безслідно, але, на жаль, вчить не миру, не творенню, а нових жахів для нових слів про перемогу. Так і проситься: "Люди, будьте пильними!".
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: генерал армії К. К. РОКОСОВСЬКИЙ; обергрупенфюрер СС Еріх фон дем БАХ-ЗЕЛЕВСЬКИЙ; панцергренадери дивізії СС "Вікінг" під Ковелем; радянські сапери в період битви за Ковель.
Фото з книги
Р. Пономаренка
"Битва за Ковель".
Скільки словесної слави начулося старше покоління на мітингах про героїчне визволення Ковеля. А за спиною виступаючих на меморіалі Слави – стела із іменами тих, хто віддав життя в боях за наше місто. Душі загиблих ніби промовляють до нас: "Війна – це помилка і злочин недосконалого людського розуму".
На мою думку, немає перемог ні в тій, ні в іншій війнах! Є пам'ять про братовбивство, про кров та жахи. Свідомість має генерувати мир. На жаль, в житті було і є інакше.
Ковель як важливий стратегічний центр, потужний залізничний вузол опинився в полі зору радянського командування в роки Другої світової війни невипадково. Оволодіння містом відкривало шлях до подальшого успішного наступу червоної армії на Захід.
Ставка Верховного головнокомандування, не вдаючись в глибокий аналіз ситуації, спробувала визволити Ковель силами партизанських з'єднань О. Ф. Федорова та С. В. Малікова у січні-лютому 1944 р. В наступ була кинута "армія" в кількості 7 тисяч чоловік. Ковельський німецький гарнізон за чисельністю був вдвічі меншим. Не маючи досвіду масштабних бойових дій, партизанські з'єднання зазнали значних втрат в живій силі і техніці, але місто не взяли.
Після цієї невдачі Ставка директивою № 220044 від 4 березня 1944 року зобов'язала штаб 2-го Білоруського фронту підготувати нову стратегічну операцію ("Поліську"), де головний удар мав бути спрямований на Ковель.
Разом із тим, місто потрапило в тактичні плани верховного головнокомандувача вермахту Адольфа Гітлера. 8 березня 1944 року він видав наказ № 11 про нову тактичну концепцію для східного фронту – перетворення визначених міст в стан "фортець". Тобто кожен будинок, споруда, підвал повинні перетворитися в оборонні редути німців.
На підступах до Ковеля створювалась мережа оборонних окопів, загороджень із колючого дроту та мінних полів.
Перші сутички частин червоної армії з бойовими групами генерала Бах-Зелевського мали місце 12-13 березня. А вже 15 березня 47-а армія генерал-лейтенанта В. С. Полєнова розпочала наступ на Ковель, намагаючись взяти місто в оточення. І на перших початках їй це майже вдалося. Великі частини німецького угруповання були затиснуті в місті. Так сталося, що командуючий гарнізоном Ковеля генерал Бах-Зелевський тяжко захворів і був відправлений літаком в тил. Ситуація вимагала рішучих дій. І вже 16 березня до Ковеля прибув групенфюрер Генріх Гіллє, якого призначили командуючим обороною Ковеля в умовах фортифікаційної тактики.
В популярних виданнях радянська пропаганда тривалий час нав'язувала думку про те, що генерал Бах втік на літаку із міста. Факти спростовують цю вигадану брехню.
Генерал Гіллє розумів, в який смертельний котел він потрапив. Але телеграма рейхсфюрера СС Генріха Гімлера була безкомпромісна: "Вас відправили в Ковель для того, щоб ви обороняли його. Виконуйте наказ".
Справедливості ради мусимо зазначити, що німецький гарнізон, який обороняв Ковель, продемонстрував чудеса стійкості та мужності. Неодноразові штурми частин червоної армії були успішно відбиті. Більше того, кільце навколо міста розірвали. Знаменита 47-а армія, загартована в боях, в ході "Поліської операції" так і не змогла визволити Ковель.
28 квітня 1944 року верховне головнокомандування вермахту повідомляло про успіх німецьких військ на річці Турії: "Частини 28-ої армії і військ СС при підтримці люфтваффе прорвалися через глибоку ешелоновану оборону противника в південно-західній частині Ковеля і відкинули "совєтів" за лінію річки Турії".
Важливість та успіх цієї операції Гітлер відзначив нагородженням багатьох офіцерів і рядових
вояків. Найвищу німецьку воєнну нагороду – брильянти до лицарського хреста отримав комендант "фортеці" Ковель генерал СС Генріх-Отто Гіллє. Він став першим есесівцем, який удостоївся такої нагороди.
З іншого боку, за провальну наступальну ковельську операцію Сталін відсторонив генерал-лейтенанта В. С. Полєнова від обов'язків командуючого 47-ою армією. 2-й Білоруський фронт був розформований, а його війська передані 1-му Білоруському фронту.
Невдача під Ковелем змусила Ставку змінити всю стратегію "Поліської операції". За пропозицією генерала армії К. К. Рокосовського, який вивчав обстановку на місці подій, наступ призупинили.
Причини провалу "Поліської операції" і битви за Ковель (на думку військових експертів) криються в надмірній самовпевненості, неоперативності керівництва фронту та армій, яке знаходилось на значній відстані (20-150 км) від місця бойових дій і своїх солдатів та офіцерів. Корективи вносили весняне бездоріжжя і болотиста поліська місцевість.
Попри все, маємо схилити голову перед подвигом тих солдатів та їх командирів, які в ході боїв за Ковель продемонстрували чудеса хоробрості, героїзму і жертовності в ім'я визволення рідної землі. Дивлячись правді у вічі, мусимо визнати: втрати червоної армії були в рази вищі від втрат вермахту. Аналітики стверджують, що втрати (вбитих і поранених) червоної армії становили 22263
чоловіки, тоді як вермахту – близько 10 тисяч солдатів і офіцерів.
Гітлер вважав, що тактика фортифікаційної оборони, випробувана під Ковелем, була успішною й вимагав застосування її в інших містах: Бреслау, Познані, Франкфурті – на – Одері і навіть в Бресті та Дюнкерку у Франції. Проте це його не врятувало від глобальної поразки у Другій світовій війні.
Сталіна "Поліська операція" змусила позбутися ейфорії переможного наступу і перейти до розробки реальних стратегічних планів і тактик. Це дало змогу в ході літніх операцій червоній армії 6 липня 1944 року зайняти Ковель, який вночі був залишений німцями.
На жаль, Ковель та ковельчани стали заручниками воюючих сторін. 6 липня визволителів зустрічали руїни – це був "другий Сталінград".
Сьогодні окремі політики мусолять тему про "фортифікацію" українських міст на випадок нової війни. Це означає створення вишколених оборонних дружин, а разом з тим – накопичення оборонних засобів.
Виявляється, історія не зникає безслідно, але, на жаль, вчить не миру, не творенню, а нових жахів для нових слів про перемогу. Так і проситься: "Люди, будьте пильними!".
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: генерал армії К. К. РОКОСОВСЬКИЙ; обергрупенфюрер СС Еріх фон дем БАХ-ЗЕЛЕВСЬКИЙ; панцергренадери дивізії СС "Вікінг" під Ковелем; радянські сапери в період битви за Ковель.
Фото з книги Р. Пономаренка "Битва за Ковель".
Залишити коментар