«Ой, служили в пана…»
В наш час заробітки за кордоном набувають все більшої і більшої популярності серед доведеного практичного до відчаю збіднілого населення українців. Не від хорошого життя до сусідньої з нами держави масово їдуть і зовсім юні наші земляки, яких, грубо кажучи, влада кинула напризволяще. От і змушені виживати, хто як може…
Працювати на «пана» ми звикли ще з тих далеких часів історичного минулого, тож нічого нового в цьому для себе тепер не вбачаємо. «Аби лиш гроші хороші платили», – кажуть в один голос заробітчани.
Є такі, що почувають себе на заробітках, як риба у воді (їздять туди не один сезон, ще й знайомих та родичів загітували, бо гуртом – веселіше). А ще, коли збоку рідна душа, то навіть найтяжча фізична робота видається не такою важкою.
l
Пані Наталія цього літа побувала в Польщі вперше. Жінка мешкає в одному із населених пунктів нашого району. Вона, так би мовити, домогосподарка з багаторічним стажем, працює лише сезонно.
Разом з чоловіком виховали двох доньок, одну вже й заміж видати встигли. Тепер бабуся з дідусем тішаться трьома онуками, які навідують їх майже щовихідних.
Цієї весни вирішила, за рекомендацією односельчанки, трішки підзаробити, «підкріпити» сімейний бюджет, адже грошей, як відомо, ніколи багато не буває… Тим паче, коли родина велика.
Правда, в Наталії Максимівни є певні проблеми із здоров’ям, спинна грижа час від часу дає про себе знати. Тож майбутня заробітчанка довго вагалась з поїздкою, але все-таки вирішила.
Через декілька днів балакучі «дівчата» з Волині збирали щедрий урожай полуниць на польських землях.
«Нам поталанило, що потрапили до хороших господарів, людей доброї вдачі. З харчуванням вони також посприяли, до речі, не за наш рахунок. А все, мабуть, тому, що бабця дружини господаря була українкою, тому таке тепле ставлення від «далеких» українських родичів перейшло і до нас.
Одним словом, за два тижні роботи під пекучим Сонцем на тамтешніх плантаціях героїня нашої розповіді заробила майже десять тисяч гривень.
Звичайно, як скаже дехто, це не так і багато, бо окремі завзяті заробітчани отримують за таку роботу набагато більше. Але Наталія Максимівна тішилась і тим, бо тут такого не заробиш. Накупивши величезні валізи гостинців для малечі, повна всіляких вражень, жінка повернулась додому.
l
В Світлани, яка гайнула в пошуках ліпшого життя за кордон відразу після закінчення університету, своя історія, яка також має право бути почутою.
Про те, що обрала зовсім не ту спеціальність, юнка зрозуміла ще на третьому курсі навчання. Що було робити? «Довчись, а тоді побачиш!», – радила їй мати. Так і зробила.
Отримавши не такий вже й омріяний диплом спеціаліста, безхмарного і щасливого майбутнього дівчина собі не знайшла.
Для початку – залишилась в пошуках хоч якоїсь роботи в тому місті, яке за п’ять років навчання стало для неї майже рідним. Підробляла офіціанткою, проходила стажування на посаду секретарки в одному із туристичних агентств. Але… Це було не те, чого бажала душа.
Якось одногрупниці обмовились, що незабаром мають їхати на заробітки. Мовляв, почекаємо, доки ти собі паспорт зробиш, і всі разом – в заробітчанські мандри.
Світлана підхопила цю спонтанну ідею на «ура». Тепер ці мандри, різними містами Польщі, тривають п’ятий рік.
Молода українка змінила не одне місце роботи, пробувала себе в ролі фасувальниці мороженої риби на заводі, прибиральниці в маєтку поважних і доволі забезпечених людей, збирала малину і яблука.
Як говорить, не один раз доводилось рятувати себе самій, взявши нерви в кулак, від нападів депресії, але за цей час, напевне, вже все-таки зуміла призвичаїтись до всього, що траплялось на її шляху.
А там, вдома, їй нічого кращого життя не обіцяло. Тож здаватись просто не мала морального права.
Мозолі на руках, що нерідко з’являються, дівчина старанно «прикриває» гарним манікюром, дорогими перснями та іншими дівочими прикрасами. І хоч Світлані всього 27, на свої роки вона – вже досить мудра і сильна, з багатим досвідом за плечима не завжди приємних і хороших подій.
Дівчина впевнено йде до поставленої мети – збирає кошти на власний автомобіль. Каже, що залишилось покласти в «скарбничку» зовсім небагато, що її тішить найбільше.
«Коли маєш свої власні кошти, почуваєшся більш впевнено і незалежно. А ще – не сидиш, так би мовити, в батьків на шиї», – так розмірковує молода заробітчанка.
l
Назар розпочав свої «заробітчанські гастролі» ще декілька років тому в Росії. Через деякий час знайшов непогані зарібки і тут, на Батьківщині. Але коли обзавівся сім’єю, дружиною, а нещодавно і маленьким синочком, довелось знову шукати кращого місця, де б непогано платили.
Адже, щоб прогодувати родину і оплатити орендоване житло, – потрібні, як відомо, немалі фінансові затрати.
Аби отримувати стабільну і пристойну заробітну плату, чоловік і «новоспечений» батько почав періодично їздити в Польщу. Їх бригада займалася, в основному, будівельними роботами, хлопці мали гарні рекомендації.
Нещодавно Назар повернувся із чергової поїздки. «Робота, звичайно, не була медом, та заробив все-таки непогано», – говорить він.
Хлопці з Волині, які звикли до будь-якої роботи, пробули цього разу в Польщі майже три місяці. Були всілякі нюанси із доїздом безпосередньо до їх місця роботи, адже щоранку доводилось машиною долати більше 40 кілометрів, аби дістатись до об’єкта.
Та ці організаційні моменти в робочому процесі їм не надто перешкоджали, адже за роки важкої фізичної праці довелось багато чого побачити.
l
Пора відпусток якраз у самому розпалі. Можливо, хтось із нас знову використає її в своїх особистих цілях, вирушивши до Варшави, Вроцлава, Гданська чи інших великих і маленьких міст знайомої багатьом країни. Там чекають українських заробітчан нові «незвідані вершини» – заводи і фабрики, неосяжні поля.
В народні кажуть: «Добре там, де нас немає». Але, якщо говорити серйозно, то найкраще – вдома. Тим більше, що в цей час і в нас, якщо не лінуватись, можна добре підзаробити. Адже вже на повну стартував сезон чорниць, який може щедро наповнити кишені грошенятами. Головне – не лінуватися і не бити байдики.
Оксана МОРОЗ.
В наш час заробітки за кордоном набувають все більшої і більшої популярності серед доведеного практичного до відчаю збіднілого населення українців. Не від хорошого життя до сусідньої з нами держави масово їдуть і зовсім юні наші земляки, яких, грубо кажучи, влада кинула напризволяще. От і змушені виживати, хто як може…
Працювати на «пана» ми звикли ще з тих далеких часів історичного минулого, тож нічого нового в цьому для себе тепер не вбачаємо. «Аби лиш гроші хороші платили», – кажуть в один голос заробітчани.
Є такі, що почувають себе на заробітках, як риба у воді (їздять туди не один сезон, ще й знайомих та родичів загітували, бо гуртом – веселіше). А ще, коли збоку рідна душа, то навіть найтяжча фізична робота видається не такою важкою.
ххх
Пані Наталія цього літа побувала в Польщі вперше. Жінка мешкає в одному із населених пунктів нашого району. Вона, так би мовити, домогосподарка з багаторічним стажем, працює лише сезонно.
Разом з чоловіком виховали двох доньок, одну вже й заміж видати встигли. Тепер бабуся з дідусем тішаться трьома онуками, які навідують їх майже щовихідних.
Цієї весни вирішила, за рекомендацією односельчанки, трішки підзаробити, «підкріпити» сімейний бюджет, адже грошей, як відомо, ніколи багато не буває… Тим паче, коли родина велика.
Правда, в Наталії Максимівни є певні проблеми із здоров’ям, спинна грижа час від часу дає про себе знати. Тож майбутня заробітчанка довго вагалась з поїздкою, але все-таки вирішила.
Через декілька днів балакучі «дівчата» з Волині збирали щедрий урожай полуниць на польських землях.
«Нам поталанило, що потрапили до хороших господарів, людей доброї вдачі. З харчуванням вони також посприяли, до речі, не за наш рахунок. А все, мабуть, тому, що бабця дружини господаря була українкою, тому таке тепле ставлення від «далеких» українських родичів перейшло і до нас.
Одним словом, за два тижні роботи під пекучим Сонцем на тамтешніх плантаціях героїня нашої розповіді заробила майже десять тисяч гривень.
Звичайно, як скаже дехто, це не так і багато, бо окремі завзяті заробітчани отримують за таку роботу набагато більше. Але Наталія Максимівна тішилась і тим, бо тут такого не заробиш. Накупивши величезні валізи гостинців для малечі, повна всіляких вражень, жінка повернулась додому.
ххх
В Світлани, яка гайнула в пошуках ліпшого життя за кордон відразу після закінчення університету, своя історія, яка також має право бути почутою.
Про те, що обрала зовсім не ту спеціальність, юнка зрозуміла ще на третьому курсі навчання. Що було робити? «Довчись, а тоді побачиш!», – радила їй мати. Так і зробила.
Отримавши не такий вже й омріяний диплом спеціаліста, безхмарного і щасливого майбутнього дівчина собі не знайшла.
Для початку – залишилась в пошуках хоч якоїсь роботи в тому місті, яке за п’ять років навчання стало для неї майже рідним. Підробляла офіціанткою, проходила стажування на посаду секретарки в одному із туристичних агентств. Але… Це було не те, чого бажала душа.
Якось одногрупниці обмовились, що незабаром мають їхати на заробітки. Мовляв, почекаємо, доки ти собі паспорт зробиш, і всі разом – в заробітчанські мандри.
Світлана підхопила цю спонтанну ідею на «ура». Тепер ці мандри, різними містами Польщі, тривають п’ятий рік.
Молода українка змінила не одне місце роботи, пробувала себе в ролі фасувальниці мороженої риби на заводі, прибиральниці в маєтку поважних і доволі забезпечених людей, збирала малину і яблука.
Як говорить, не один раз доводилось рятувати себе самій, взявши нерви в кулак, від нападів депресії, але за цей час, напевне, вже все-таки зуміла призвичаїтись до всього, що траплялось на її шляху.
А там, вдома, їй нічого кращого життя не обіцяло. Тож здаватись просто не мала морального права.
Мозолі на руках, що нерідко з’являються, дівчина старанно «прикриває» гарним манікюром, дорогими перснями та іншими дівочими прикрасами. І хоч Світлані всього 27, на свої роки вона – вже досить мудра і сильна, з багатим досвідом за плечима не завжди приємних і хороших подій.
Дівчина впевнено йде до поставленої мети – збирає кошти на власний автомобіль. Каже, що залишилось покласти в «скарбничку» зовсім небагато, що її тішить найбільше.
«Коли маєш свої власні кошти, почуваєшся більш впевнено і незалежно. А ще – не сидиш, так би мовити, в батьків на шиї», – так розмірковує молода заробітчанка.
ххх
Назар розпочав свої «заробітчанські гастролі» ще декілька років тому в Росії. Через деякий час знайшов непогані зарібки і тут, на Батьківщині. Але коли обзавівся сім’єю, дружиною, а нещодавно і маленьким синочком, довелось знову шукати кращого місця, де б непогано платили.
Адже, щоб прогодувати родину і оплатити орендоване житло, – потрібні, як відомо, немалі фінансові затрати.
Аби отримувати стабільну і пристойну заробітну плату, чоловік і «новоспечений» батько почав періодично їздити в Польщу. Їх бригада займалася, в основному, будівельними роботами, хлопці мали гарні рекомендації.
Нещодавно Назар повернувся із чергової поїздки. «Робота, звичайно, не була медом, та заробив все-таки непогано», – говорить він.
Хлопці з Волині, які звикли до будь-якої роботи, пробули цього разу в Польщі майже три місяці. Були всілякі нюанси із доїздом безпосередньо до їх місця роботи, адже щоранку доводилось машиною долати більше 40 кілометрів, аби дістатись до об’єкта.
Та ці організаційні моменти в робочому процесі їм не надто перешкоджали, адже за роки важкої фізичної праці довелось багато чого побачити.
ххх
Пора відпусток якраз у самому розпалі. Можливо, хтось із нас знову використає її в своїх особистих цілях, вирушивши до Варшави, Вроцлава, Гданська чи інших великих і маленьких міст знайомої багатьом країни. Там чекають українських заробітчан нові «незвідані вершини» – заводи і фабрики, неосяжні поля.
В народні кажуть: «Добре там, де нас немає». Але, якщо говорити серйозно, то найкраще – вдома. Тим більше, що в цей час і в нас, якщо не лінуватись, можна добре підзаробити. Адже вже на повну стартував сезон чорниць, який може щедро наповнити кишені грошенятами. Головне – не лінуватися і не бити байдики.
Оксана МОРОЗ.
«Ой, служили в пана…»
Залишити коментар