Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 15 травня 2025 року №21 (12977)

Повідомлення в номер / Порозкидала по світу війна нашого цвіту

24.05.2022 Мороз Оксана Леонідівна

IMG_5843Порозкидала по світу війна нашого цвіту

В багатьох із нас тепер є своя історія, яка незаплановано  "написалась" після 24 лютого. На основі усього пережитого, без перебільшення, можна писати одразу не щоденник спогадів, а велику книгу (а то й більше). Та світлих спогадів, як і світлих сторінок, там буде мало.
Саме ця злощасна дата змінила звичне життя миролюбивих українців, розділивши його на "до" і "після"... 
Когось злодійка-війна розлучила тимчасово із рідною домівкою, а інших, на жаль, із рідними людьми назавжди. Це – найболючіше. Бо все інше якось можна пережити, а втрата – то найстаріше... Боже, бережи нас від цієї  біди!
Як засвідчує практика, переважна більшість вимушених переселенців потерпіла й нині потерпає внаслідок гірких сучасних реалій. Майже усім потрібна допомога психолога, яка хоч трішки допоможе втамувати душевний біль. Хоча "вилікувати" душу повністю так і не вдасться... Людська пам'ять здатна закарбовувати в собі  епізоди із життя назавжди.
l
Ірина, яка мешкала із сім'єю на Київщині, з двома малолітніми дітьми вимушено залишила Україну в кінці лютого. Жінка вирішила побути в сусідній Польщі у своєї свекрухи, котра вже проживає там довгий час. 
І хоч бабуся няньчиться із онуками, Ірина знає, що вони в безпеці, але серце матері не може заспокоїтись й досі. Адже відстань та  час розділяють її із синами, що залишились далеко  вдома. З ними жінка постійно на зв'язку.
"Почувши вчергове рідний голос вже деякий раз поспіль за день,  трохи можу морально перепочити лише до наступної розмови", – каже. 
Надія із донькою Вікторією й онуком – родом із Полтавської області. Про те, як покидали рідну домівку згадувати боляче й досі. Спочатку вона знайшла прихисток на Волині, де мешкають їх родичі. Але були тут недовго. Через деякий час поїхали уже далі – в Німеччину, куди запросили знайомі доньки.
Зараз мешкають в невеличкому містечку Апольда, гарному, старовинному й, водночас,  особливо затишному.  Нове місце проживання   чимось нагадує їх рідну маленьку батьківщину... Можливо, тому, що цього найбільше прагне серце – повернутись додому, забувши всі тривоги та втому, як страшний сон.
"В гостях добре, але вдома найкраще", – каже пані Надія, міцно пригортаючи до себе онука. 
Тут наших співвітчизників одразу зареєстрували в міграційній службі.  Родину  оперативно забезпечили безкоштовним  житлом в гуртожитку. Мешкають утрьох в кімнаті. Умови для проживання – хороші.   Харчуються за власний кошт. Щомісяця отримують допомогу в 330 євро.  Проїзд теж безкоштовний. 
В статусі біженців зможуть перебувати тут рік (так оформили документи). Проте українці щиро вірять, що повернуться до рідних швидше, наближаючи омріяну всіма  Перемогу в  своїх молитвах! Слава Богу, що їх домівки наразі цілі. 
Аби хоч якось "розрадити" себе, наші  українці лікують душу  подорожуючи – недалекі екскурсії відволікають від обтяжливих  думок і переживань.
Зараз тутешні соцслужби підшуковують для сімейства квартиру. До слова, німці здають житло переважно без меблів, тож усіма питаннями, пов'язаними із побутовим облаштуванням, доводиться займатися саме  працівникам соціальної сфери. 
... Добрі слова залишають в душах людей хороший слід. Вони зціляюють й втішають серце того, хто їх почує.  Тож потрібні слова в потрібний час – теж своєрідний  Вчинок...
Будьмо підтримкою один для одного в нелегких життєвих моментах, що посилає нам доля, не полишаймо Віри, молімось, і все неодмінно буде добре.
Оксана МОРОЗ.

В багатьох із нас тепер є своя історія, яка незаплановано  "написалась" після 24 лютого. На основі усього пережитого, без перебільшення, можна писати одразу не щоденник спогадів, а велику книгу (а то й більше). Та світлих спогадів, як і світлих сторінок, там буде мало.

Оксана МОРОЗ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 318
Читати далі

Повідомлення в номер / Народжені у війну

13.05.2022 Мороз Оксана Леонідівна

i135044Народжені у війну

Близько 30 тисяч малюків з'явилося на світ за останніх два місяці. І хоч переважна більшість маленьких  українців та україночок народжувалися далеко  не в таких умовах, як було раніше, ця статистика свідчить про те, що світло перемагає пітьму...  
Ольга, мешканка обласного центру, чекала на появу другої доні  в перші дні після того, як розпочалось  криваве російське вторгнення. 
Деякий час після злощасного 24 лютого  вагітна жінка із старшою дитиною та чоловіком залишались в Луцьку, де мешкають вже довгий час. 
Вдень родина була на квартирі, а ночі, які здавались вічністю, проводили в підвалі у знайомих, бо ті мешкають в приватному будинку. 
Так тривало майже два тижні. Згодом подружжя, за рекомендацією друзів, змушене було  покинути  рідне місто, вирушивши до Польщі. 
Саме там, у безпечному місці, хоч і далеко від дому, на світ з'явилася маленька чорнява  україночка, яку невдовзі нарекли Юліаною.
"Головне – дитина здорова, а ще я впевнена, що ми в безпеці", – вже з полегшенням на душі  розповідає новоспечена матуся.
Пологи пройшли без ускладнень. Хоч наші лікарі наполягали на кесаревому розтині, але, слава Богу, все минулося.  
Як  зауважила жінка,  вона приємно вражена особливою турботою, увагою та підтримкою з боку тамтешнього медперсоналу. Щире "спасибі" волинянка адресує і волонтерам, які відразу забезпечили малятко й матусю  усім необхідним.
"Коли про тебе так  дбають чужі люди, як про рідну, – це безцінно", – наголошує зараз  Ольга.
Неабияк втішив молоду маму й той факт, що майже одразу  після пологів їй дали повноцінно  виспатись, аби  набратись сил.
Як розповіла вона, породіллі, з якими була в палаті,  цілу ніч підгодовували немовля й втішали, щоб його ненька хоч трохи подрімала.
"Ця підтримка, ця згуртованість і просто щире слово – вони особливі", – додає згодом наша співрозмовниця.
В день виписки із пологового  Юліані  (на згадку) подарували золотий кулончик у  вигляді сердечка, який залишиться незабутньою пам'яткою на все життя, ставши своєрідним оберегом.
Ольга наголошує, що в поляків, які стали нам хорошими друзями, є чому повчитися українцям. По-перше – єдності й згуртованості. По-друге – особливої гордості за те, що "...я є поляк...". Відповідно – розмовляю лише польською і т. д. 
Шкода, як зауважує жінка, що так, на жаль, можна сказати далеко не про кожного із наших співвітчизників. 
Хочеться, щиро хочеться, аби доля нам посилала менше подібних страшних та важких у фізичному і моральному планах  "сюрпризів", а наше майбутнє, майбутнє наших дітей й онуків, було неодмінно Щасливим, Світлим та Мирним.
Оксана МОРОЗ.

Близько 30 тисяч малюків з'явилося на світ за останніх два місяці. І хоч переважна більшість маленьких  українців та україночок народжувалися далеко  не в таких умовах, як було раніше, ця статистика свідчить про те, що світло перемагає пітьму...  

Оксана МОРОЗ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 376
Читати далі

Повідомлення в номер / Війна очима очевидців

13.04.2022 Мороз Оксана Леонідівна

пппппппппппппппВійна очима очевидців

...Вже більше двадцяти тисяч біженців прийняла в свої обійми Волинь. Люди масово тікають із найгарячіших точок справжнього "пекла війни", що залишить назавжди терпкий смак тривоги, страждань  та відчаю  в їх колись спокійних  душах.
Майже три тижні знаходять тут спокій і живуть, так би мовити, новим життям декілька  сімей  із Бородянки. 
Варто нагадати, що Бородянка – одне з міст Київщини, що постраждало найбільше.
Тут, на Волині,  вони опинились, як кажуть, тільки з допомогою самого  Господа. Добирались на власному  авто, дорога була важкою у фізичному плані і довгою – в моральному. Основне – тепер вони в безпеці. 
Жінки із маленькими дітьми знайшли прихисток в одному із сіл Ковельщини, а їх чоловіки повернулись мужньо захищати й боронити рідну малу батьківщину від "орків".
Наша волинська родина радо прийняла тих, кому довелось практично пройти "крізь вогонь і воду", створивши тут майже домашню затишну атмосферу для жінок і маленьких  дітей.
У двох родин із цих  вимушених переселенців  в рідній Бородянці на даний час вже не залишилось житла. Але вони не втрачають надії і твердо вірять в те, що невдовзі це жахіття закінчиться, а вони зможуть повернутись назад. 
"Аби лиш настав мир – тоді якось будемо думати, як жити далі. Відремонтуємо чи збудуємо - це все питання часу. Головне, аби з рідними все було гаразд. 
Це - наша земля, тому їхати десь далі, наприклад,  за кордон, не хочемо", - в один голос твердять вони.
Одне із сімейств  вимушених переселенців в мирний ще час займалось підприємницькою діяльністю, але війна внесла свої корективи і тут. 
Про свій невеличкий бізнес зараз чоловік з дружиною не переживають, бо матеріальне після пережитого  (як і в  інших) відійшло на другий план. 
Та й, взагалі, багатьох ці злощасні події, як зауважують вони,  заставили дивитись на життя зовсім не так, визначати нові   пріоритети і т. д.
Теперішні волинські гості розповідають, що в умовах активних бойових дій  їх населений пункт залишився  відрізаним  від світу та цивілізації. 
На Волинь подалися за порадою знайомих. Спочатку планували переїхати туди дві родини, але згодом, вже в дорозі, плани дещо змінились, – до них приєдналась ще одна сім'я.
"Чим більше – тим веселіше", – крізь сльози віджартовуються тепер. 
Переселенки  розповідають, що збирались похапцем – під вибухи снарядів і постріли... Брали документи і речі першої необхідності.  Перед цим  – декілька днів жили без світла, газу й тепла в своїх ще тоді "живих" оселях. 
Останні дні не було навіть їжі та води. Тоді тішило лиш те, що був ще сніг, який рятував від спраги. 
"Коли ж настала відлига - сиділи з пересохлим горлом і молили Бога, аби знов пішов  той же сніг, а ще - аби щось "з неба" не прилетіло та не вцілило в їх домівки", - каже Ірина і міцно пригортає до грудей однорічну дитину.
До слова, в однієї  із переселенок з Київщини там залишились батьки і майже дорослий старший син. Тож жінка щохвилини й щосекунди переживає за всіх своїх найрідніших, які в силу тих чи інших причин зостались далеко.
Оксана МОРОЗ.

...Вже більше двадцяти тисяч біженців прийняла в свої обійми Волинь. Люди масово тікають із найгарячіших точок справжнього "пекла війни", що залишить назавжди терпкий смак тривоги, страждань  та відчаю  в їх колись спокійних  душах.

Оксана МОРОЗ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 338
Читати далі

Повідомлення в номер / Яка вона, доля переселенця?

01.04.2022 Мороз Оксана Леонідівна

397444w540zc0Яка вона, доля переселенця?

НАЙЦІННІШЕ – не те, що у нас є, а ті, хто у нас є. І це – істинна правда!
Андрій разом із сином та мамою  нещодавно пізнали гіркий присмак життя біженців. Правда, дещо раніше, в мирному минулому, ніхто й подумати не міг, що доведеться похапцем втікати з рідної домівки, прихопивши із собою лише найнеобхідніше.
Родом вони із Київської області. Спочатку втікати від окупантів-рашистів наважились бабуся Інна Олексіївна із онуком Владом.
Андрій практично до останнього не полишав їхньої квартири, хоча в містечку на той час вже були війська противника. 
А коли вкотре поспіль почався черговий наступ ворога і зовсім недалеко стали бити “гради”,  – за рідними поїхав і він. 
До речі, так склалось, що сина виховує він сам, тому йому  і за батька, і за матір.
Нелегка дорога цих біженців простяглась  довжиною  майже на два тижні. 
Їм довелось побувати в Хмельницькому, Тернополі, Ужгороді, Львові, Луцьку. І тільки днями, дякувати Богу і добрим людям, сім'я знайшла тимчасовий прихисток в одному із населених пунктів Волині.
Хоча, варто сказати, що спочатку десь далеко їхати не планували. Хотіли просто пересидіти десь цей час, але все склалось не так, як гадалося.
Тож, зробивши вимушений маршрут багатьма містами Західної України, лише тепер вони в спокійному, і, головне, безпечному, місці.
Як розповів Андрій, за цей час довелось пережити на власному досвіді багато чого, але нарікати нема на що. Бо, як додав згодом, є такі люди, яким набагато гірше.
Ночували в школі, садочку та в зовсім незнайомих людей, але скрізь зустрічали вимушених переселенців з турботою й увагою. 
"Опинились тут, мабуть, й тому, що звідси родом мій товариш, з яким колись працював. Він радив їхати саме сюди", – мовить чоловік.
А ще Андрій із рідними щиро тішиться, що небайдужі люди  не залишились осторонь, всіляко допомагаючи їм. 
Нині невеличка родина мешкає в оселі, яку надала їм місцева громада як внутрішнім  переселенцям. 
"Хатина, хоч і старенька, але є всі умови для проживання. Головне – дах над головою і не чутно пострілів довкола. 
Я не цураюсь ніякої роботи. Тож думаю, що з часом облаштую все, як слід", – додає наш співрозмовник.
Андрій радіє, що в сина тут з'явились вже нові друзі, Владу подобається нове місце. 
Переживає лише син за матір. Бо в жінки  пенсійного віку - цукровий діабет та проблеми з опорно-руховим апаратом, а  стрес знову загострив перебіг захворювання. 
"Нічого. Розберемось з усім. Нам не вперше.    Аби лиш попереду чекало мирне майбутнє", – завершує свою розповідь Андрій.
...Все буде добре: ми –  вистоїмо! Переможемо усе – незгоди,  проблеми, біди та ВІЙНУ!
Можна зруйнувати будинок, можна зруйнувати ціле місто, можна  скалічити людські  долі чи життя, але не можна знищити  душу справжнього українця, який прагне МИРУ й ДОБРА своїй рідній Україні!
Оксана МОРОЗ.

НАЙЦІННІШЕ – не те, що у нас є, а ті, хто у нас є. І це – істинна правда!

Андрій разом із сином та мамою  нещодавно пізнали гіркий присмак життя біженців. Правда, дещо раніше, в мирному минулому, ніхто й подумати не міг, що доведеться похапцем втікати з рідної домівки, прихопивши із собою лише найнеобхідніше.

Оксана МОРОЗ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0
Читати далі

Благодійність / ПЕРЕМОГА починається з... малого

18.03.2022 Мороз Оксана Леонідівна

дівчинкаПЕРЕМОГА починається з... малого

Останні два тижні стали для нас  найстрашніми, чорними, довго-довжелезними  годинами, коли відлік часу практично зупинився, а безліч людей навчились "вимушено"  жити, як би це сумно не звучало, одним днем...
В цей  ОДИН ДЕНЬ тепер потрібно вмістити багато: спочатку обдзвонити (чи навідати) рідних, скласти список справ на день, зробити покупки найнеобхіднішого (і не тільки для себе)… 
Далі – наготувати їжі із  запасом, допомогти тим, хто тепер цього найбільше потребує, бути в курсі свіжих (хоч і не  "позитивних") новин і т. д.
Життя розділилось на "ДО" і " ПІСЛЯ", саме тому ми маємо твердо розуміти, що так, як раніше, уже не буде... Нас змінила вона – війна. 
Хоча, на жаль, багато біженців (як за межами нашої держави так і тут), не можуть чомусь цього зрозуміти, бо, бач, вони не звикли "так" жити. Побутові умови не такі шикарні, їжа зовсім не смакує.
Хочеться таким сказати: схаменіться, люди, ви ж у безпеці. А десь там хтось у підвалі не спить і не їсть декілька днів поспіль, не чує, не бачить найрідніших людей.
До слова, багато моїх знайомих, зважаючи на складну ситуацію в нашій країні, виїхали до Польщі. 
Це – переважно молоді мами з маленькими дітьми. Одні поїхали до родичів, близьких друзів, інші – просто в табори для біженців. 
Так склалось, що там тепер – і Міланка Булига  з батьками. Дівчинці з Володимира, в якої діагностували СМА, земляки  деякий час збирали кошти на підтримуючу терапію. Але все змінила раптово та ж  війна!
Багато зараз говорять: збір для таких діток тепер – не на часі, є нагальніші питання. Я розумію їх. Але, коли ж буде " на часі"? Де гарантія того, що через деякий час ситуація кардинально зміниться на краще?
Саме такі діти – наше з вами Майбутнє, яке має неодмінно  бути світло-сонячним. Їм жити в незалежній державі й писати її новітню історію. 
Тож наш з вами обов'язок – допомогти цим "сонечкам" вже зараз, а не пізніше. Бо, на жаль, пізніше може бути ПІЗНО.
Так, просити допомоги в такий час, можливо, і не зовсім доречно, але...
Днями прочитала, що Павлик Мотичка закрив свій  збір на "укол життя". І в цьому хлопчику допоміг (в цей таки складний для всіх час) БЛАГОДІЙНИК.
Дещо "підкоригувала" плани війна і для Улянки Гірук з Ковеля, яка нещодавно виграла найдорожчий в світі  укол. Справа в тому, що дівчинка повинна була отримати його в Києві, який нині опинився під обстрілами противника. Тож мама Юля усіма можливими й неможливими способами добивається того, аби укол передали до Польщі. Боже, допоможи їм!!!
Софійка Коваль із Хмельницького вже теж довгий час  знаходиться на лікуванні за кордоном. Маючи таке ж складне  генетичне захворювання, дівчинка отримує в сусідній країні БЕЗКОШТОВНУ підтримуючу терапію. 
Зважаючи на теперішню ситуацію, збір в Україні практично зупинився. Тож одна надія – на польських волонтерів, благодійників та доброчинців.
ПАМ'ЯТАЙМО: наші діти повинні жити в світі   без війни, без хвороб!!!
Давайте разом допоможемо нашому Майбутньому стати сонячним. І ще – не переставаймо вірити, що наша держава колись, після відбудованих руїн, зламаних та скалічених доль безневинних людей,  таки ОЖИВЕ, встане гордо та сміливо  з колін і неодмінно знайде шляхи для вирішення  проблемних питань щодо таких "сонечок".
А нині – даруймо таким  діткам (хто як може) хоч крихту доброти й тепла, простягаючи руку для допомоги і підтримки.
Скажу одне: звикнути можна до всього, перетерпіти можна багато чого, аби лиш рідні були живі та здорові, а над головою було чисте й МИРНЕ небо. Більшого й не треба! Бо все решта – дрібниці.
Оксана МОРОЗ.

Останні два тижні стали для нас  найстрашніми, чорними, довго-довжелезними  годинами, коли відлік часу практично зупинився, а безліч людей навчились "вимушено"  жити, як би це сумно не звучало, одним днем...

В цей  ОДИН ДЕНЬ тепер потрібно вмістити багато: спочатку обдзвонити (чи навідати) рідних, скласти список справ на день, зробити покупки найнеобхіднішого (і не тільки для себе)… 

Оксана МОРОЗ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 314
Читати далі

Повідомлення в номер / Маленька історія великого кохання

25.04.2019 Мороз Оксана Леонідівна

закоханіМаленька історія великого кохання

Юля – мешканка одного із приміських населених пунктів. Майже 10 років дівчина працювала вчителем в  навчальному закладі обласного центру. Ніби все й непогано було, але щось не те. Раніше улюблена робота не приносила вже ніякого задоволення, перетворювалась, так би мовити, в сіру буденність, кожен новий день був практично одноманітним. А так хотілось, аби життя було розфарбоване яскравою гамою кольорів.  
Рятувало лише одне – захоплення, яке було ще з дитинства. Цьому присвячувала свій вільний час. Кінний спорт допомагав заспокоїтись і додавав нових сил мріяти, творити й  працювати далі. 
В минулому Юля за плечима мала невдалий шлюб, тож тепер із деяким острахом сприймала кожного із своїх потенційних залицяльників. 
Були й непогані кандидатури серед сильної половини людства,  до того ж – мали серйозні наміри. Але молода жінка боялась знову помилитись,  зранити душу й серце. 
І ось одного разу дівчина вирішила зробити своєрідний перепочинок у звичному до цього житті.  На деякий час дівчина повернулась до рідного села, де все було до болю  знайоме. 
Бо тільки в батьківській хаті вона почувала себе насправді добре, ніби в дитинстві, тут було затишно й тепло.  Без повсякденних проблем і суєти, що час від часу нагадували про  себе. 
Трішки натішившись домашньою атмосферою, життєдайним повітрям і красою сільських пейзажів, Юля за рекомендацією старої подруги  вирішила поїхати на заробітки до сусідньої Польщі. Бо звикла завжди бути в русі, а тут – сидіти без діла…
Зазначу  відразу наперед, що про це можна писати окрему історію. Бо не було там так гладко та легко, як дехто розповідає (особливо той, хто не скуштував справжнього присмаку таких грошей). Але наша сьогоднішня розповідь не про це. Та саме з цього переломного етапу в житті Юлі і розпочались зміни на краще, на життєвому горизонті,  нарешті, прояснилось за довгий  період часу. А ще, мабуть, її величність доля почаклувала…  
"Скажу одне: раніше дотримувалась думки, що людина сама є творцем долі.  А всілякі там випадковості чи навпаки – тут недоречні.  Але  мене ніби якимось магнітом тягнуло туди поїхати (мається на увазі містечко сусідньої держави). Напевно, десь підсвідомо знала, що там зустріну свою долю", – тепер з усмішкою на обличчі говорить Юля. 
Дівчина пробула в Польщі півроку. Спочатку працювала покоївкою, згодом трудилась на іншій роботі. Якщо  говорити коротко, то було важко і фізично, і морально. Та й роботодавці не надто прихильно ставились до українських заробітчан. Платили мізер, хоча спочатку обіцяли значно більше.
"Мабуть, й не витримала б того всього, тих  довжелезних днів на чужині із нелегкою роботою та незнайомими людьми. Розрадою і підтримкою в той час став для мене коханий Ванюша", – так лагідно говорить тепер  про свою другу половинку молода волинянка. 
До речі, чоловік родом із Тернопільщини. Теж мав невдалий досвід в особистому житті. Так склалось, що   вже  п’ять років працював у Польщі. Останнім часом – бригадиром по модернізації локомотивів на залізничній станції. Мешкав в тому ж готелі, де працювала Юля. Яку, до слова, відразу й запримітив. Ще б пак. Дівчина  скромна,  порядна й вихована,  а ще  – гарна  співрозмовниця, з якою можна було побалакати на будь-яку тему. Одним словом, для обох – це кохання з першого погляду.  Одинокі серця відразу зустрілись  у взаємних вподобаннях.
Ваня – на декілька років старший, ніж його теперішня дружина. Це  – його "плюс". Для дівчини він став водночас  навіть  батьком, бо з самого початку став підтримувати і словом, і ділом, і мудрою порадою.  А ще Юля вважала коханого своїм другом, порадником і … найкращим в світі чоловіком, який навчив  її заново вірити та любити.
Нещодавно  закохані офіційно узаконили свої стосунки.  Вони – безмежно щасливі. А в недалекому майбутньому, до речі, планують повернутись на Батьківщину дружини. 
До слова, Юля побувала в гостях у чоловіка на тернопільських землях, які щиро  облюбувала. Батьки Івана прийняли  її за рідну доньку. Вподобали зятя і на Волині, адже побачили, що віддали свою дитину в хороші й надійні  руки. 
Тож нехай всі задуми і плани "новоспечених" молодят сміливо втілюються в життя, а доля щедро обдаровує люблячих людей лише приємними сюрпризами, гарними новинами та новими щасливами епізодами!
Оксана МОРОЗ. 
Юля – мешканка одного із приміських населених пунктів. Майже 10 років дівчина працювала вчителем в  навчальному закладі обласного центру. Ніби все й непогано було, але щось не те. Раніше улюблена робота не приносила вже ніякого задоволення, перетворювалась, так би мовити, в сіру буденність, кожен новий день був практично одноманітним. А так хотілось, аби життя було розфарбоване яскравою гамою кольорів.  
Рятувало лише одне – захоплення, яке було ще з дитинства. Цьому присвячувала свій вільний час. Кінний спорт допомагав заспокоїтись і додавав нових сил мріяти, творити й  працювати далі. 
В минулому Юля за плечима мала невдалий шлюб, тож тепер із деяким острахом сприймала кожного із своїх потенційних залицяльників. 
Були й непогані кандидатури серед сильної половини людства,  до того ж – мали серйозні наміри. Але молода жінка боялась знову помилитись,  зранити душу й серце. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 951
Читати далі

Повідомлення в номер / Як постувати правильно

11.04.2019 Мороз Оксана Леонідівна

пістЯк постувати правильно?

Великий піст є не стільки обмеженням в їжі, скільки часом праці людини над собою. Про це, зокрема,  йдеться у    зверненні предстоятеля Православної церкви України митрополита Київського і всієї України Епіфанія, оприлюдненому на сайті ПЦУ.
"Раніше ми вже згадували, що піст – це не тільки і не стільки обмеження в їжі, як час цілісної праці людини над собою, а така праця для християн неможлива без духовної складової посту – без молитви, покаяння та причастя Святих Тіла і Крові Христових. 
І якщо приписів посту щодо їжі не всі можуть дотримуватися однаковою мірою, то духовну складову посту ніхто не повинен відкидати",  –  зазначив Владика.
Водночас він підкреслив, що кожна справа, яку розпочинає людина, має певну мету. Так само її має і Великий піст.
"Ця мета – через стриманість душі й тіла, через спілкування з Богом у молитві, в таїнствах покаяння і євхаристії досягнути зміни свого духовного життя на краще", – наголосив очільник ПЦУ.
За словами митрополита Епіфанія, церковна традиція дає  настанови у цей особливий період відмовитися від продуктів тваринного походження, зменшити кількість їжі. 
Цим добровільним самообмеженням люди привчають себе до тілесного стримання, щоб задовольнятися простим і необхідним, не дозволяючи вибагливості та надмірності заволодіти нашим серцем. Проте не всі можуть поститися.
"Низка об'єктивних причин дають привід для послаблення суворих правил постового харчування. 
Однак якщо ці обставини є, то найкраще не відмовлятися зовсім від постування, а разом зі своїм духівником, із парафіяльним священиком порадитися та знайти такий спосіб виконання постових правил, який, з одного боку, буде відрізняти час святої Чотиридесятниці від звичайних днів, а з іншого – не завдаватиме шкоди здоров'ю", – зазначив митрополит.
Він побажав вірянам корисного й плідного постування – тілесного й духовного. 
l
Як  же саме правильно дотримуватися посту і при цьому не лише зберегти здоров'я, а й примножити його, радять дієтологи. 
"Дотримуватися строго посту 40 днів – це все ж таки стрес для нашого організму. Найкраще поститися у дні, які рекомендує церква, – це середа і п'ятниця. Оскільки через недостатнє  харчування під час постування та незбалансований  раціон  в людей знижується працездатність, розвивається розумова й фізична слабкість. 
Тим більше – зараз весна, тож  недостатня кількість вітамінів та авітаміноз у поєднанні з 40-денним постуванням трохи важкувато відображаються на нашому організмі. До того ж,  нестача  тваринного білка в організмі (в м'ясних і молочних продуктах) призводить до зниження опірності організму до різних інфекцій, зниження імунної реакції, зростання  ризику виникнення різноманітних інфекційних захворювань, зокрема –  гострих респіраторних недуг", – зауважують одноголосно  медичні фахівці.
Хоч нині фінансове становище простих вірян не вельми дозволяє замінити м'ясопродукти пісною рибою чи морепродуктами, втім  лікарі переконують, що й дешевші продукти містять чимало поживних і корисних для нашого організму речовин. 
"З фруктів найкраще їсти яблука, в них багато поживних речовин і мікроелементів. Джерелом енергії можуть слугувати сухофрукти: чорнослив, курага. Квашена капуста також дуже корисна для нашого організму, бо містить багато вітамінів, особливо С.  Під час посту треба вживати багато  овочів і фруктів,  насичуючи організм поживними речовинами".
Дієтологи також рекомендують поступово й акуратно виходити з посту у Великдень, тому що надмірне споживання м'ясних страв у свято може спричинити розлади травлення, а банальне переїдання після постування виведе з ладу й здорову людину, що вже казати про хворих зі шлунково-кишковими недугами. 
Саме тому Великодній сніданок дієтологи рекомендують починати з вареного яйця – збалансованого білкового продукту, який стимулює активність травної системи.
Як відомо, в Україні постує  значна частина населення. Великий піст –  якраз у розпалі, й українці, які його дотримуються, уже  не їдять ні м'яса, ні молочних продуктів. Та страждати через відсутність смаку улюблених страв не доведеться.
Правда, дехто з нас помилково вважає, що,  дотримуючись  Великого посту, можна дещо зекономити на харчах. Та, на жаль, на практиці це не підтверджується. 
Окрім традиційних риби та грибів, замінити у раціоні м'ясо можна і соєвими продуктами. Приміром, соєва чи пшенична ковбаса за смаком така ж, як і докторська або молочна. Із нею можна навіть робити олів'є. 
Та, до слова, практично сміливо можна брати постувальникам і всю ковбасну продукцію, адже її теперішній склад є й направду "скоромним".  
Для заправки підійде соєвий соус – замінник майонезу. Ці компоненти наситять організм білками. А ще варто їсти пророщені бобові та зернові. У піст можна собі дозволити навіть всілякі смачні десерти.  Найдорожчими ж будуть   сухофрукти і гриби. Обов'язкові в асортименті тих, хто постує, повинні бути  горіхи, які наситять  організм вітамінами.
Так, в супермаркеті традиційний набір для пісних  страв виглядатиме приблизно так (до уваги брались березневі ціни). До того ж, тут частенько можна буде натрапити покупцям на вигідні  акційні пропозиції. 
Наприклад, капусту можна було придбати за 18-22 грн.  За молоду доведеться заплатити вдвічі більше – півсотні за кілограм. Буряк для любителів "червоного" борщику обійдеться в 14 грн. Цибуля порей  оцінюється в 55 гривень.  Баклажани й кабачки однакові за вартістю – 70 грн. Помідори "стартують" в ціні від 50 гривень. Печериці, що стануть ідеальною складовою будь-якої скоромної страви, "витягнуть" з кишені 57 грн. за кілограм цієї продукції. 
А от болгарський  перець "вимагатиме" за себе в середньому 85 грн. Ну, майже справжній овочевий делікатес.  Цей низькокалорійний продукт добре відомий    своїм великим вмістом корисних речовин. Але, незважаючи на це,  смаковими властивостями  саме зараз він не дорівняється до того смачного овоча, який масово заполонить прилавки магазинів  вже в сезон. 
Любителям  ж рибної продукції за  копчену скумбрію слід буде викласти 150-170 грн. Хек звичайний (морожений) оцінюють в 73 гривні. Консерви "Сардина" – 26-31 гривня. До речі, акційні вартують  навіть   23.
А тепер – до фруктів. Яблука – від 6 (точніше 6,99 грн.) до 11 грн. Звичайно, на оптовому ринку можна знайти  і по п’ять. Немаловартісним буде гранат – 70 грн. Лікарі наголошують, що варто поїсти цей плід хоча би місяць, аби відчути позитивний вплив на організм. Любителям  чорносливу доведеться віддати за кілограм своєї покупки на десять гривень менше сотні. 
І, на останок, про маленький перекус, точніше – пиріжок. З капустою чи картоплею (печений)  він буде щонайменше 6 гривень. А от за дещо більший з квасолею просять немало-небагато – 18 грн. 
Як бачимо, постувати не так і важко, адже   теперішній асортимент  відповідної  продукції  задовольнить  навіть   найвибагливіших покупців.  Головне – аби  було бажання  і...  гроші.  
Як прогнозують експерти, серйозне здешевлення меню (і це тільки з окремих продуктів), можемо побачити лише літом. 
До того ж, відкрию відому для багатьох істину: більшість із нас (з теперішніми зовсім  не маленькими  цінами майже на ВСЕ(!),  "захмарними"  тарифами на комунальні послуги та ін.)  "постять" не  декілька разів  на рік, а,  практично, круглорічно.
Та, як наголошують  священики, в період посту не є основним обмеження в їжі. "Головне  у піст "не їсти" один одного", – такої думки дотримуються представники духовенства. 
Підготувала 
Оксана МОРОЗ.  
Великий піст є не стільки обмеженням в їжі, скільки часом праці людини над собою. Про це, зокрема,  йдеться у    зверненні предстоятеля Православної церкви України митрополита Київського і всієї України Епіфанія, оприлюдненому на сайті ПЦУ.
"Раніше ми вже згадували, що піст – це не тільки і не стільки обмеження в їжі, як час цілісної праці людини над собою, а така праця для християн неможлива без духовної складової посту – без молитви, покаяння та причастя Святих Тіла і Крові Христових. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 981
Читати далі

Повідомлення в номер / Моє село: живу, люблю і дихаю тобою

28.03.2019 Мороз Оксана Леонідівна

_DSC2046Моє село: живу, люблю і дихаю тобою

Спішу в село: там джерело, 
Отам душі моя криниця, 
Там день летить, в майбутнє
 мчиться
І  стукає у батьківське вікно.
Наша Ковельщина – це великі і маленькі села, селища й місто, які з дня у день творять свою нову історію. А в кожного населеного пункту, як і в людей,  своя біографія, де вписані відомі імена, визначні події та успіхи, а ще обов’язково – плани на майбутнє.  Бо, як відомо, без мрій та задумів – просто нікуди. 
Село Білин добре відоме на теренах нашого рідного краю. Тут живуть працьовиті, щирі душею українці, які роблять все для того, аби їх маленька батьківщина розвивалась і процвітала, возвеличувалась в хороших справах задля спільного блага.
Прекрасний куточок волинської землі, що зачаровує погляди небайдужих до мальовничих  навколишніх пейзажів,  добре відомий тим, що виростив, виплекав й викохав багато місцевих, воістину співочих  талантів, що відомі далеко за межами нашого  району. 
Серед них –  лауреати численних пісенних конкурсів та фестивалів: «соловейко»  Сашко Шевчук,  аматорський  фольклорний гурт «Родина» та інші.
Варто додати, що в селі  відбувається чимало культурно-масових заходів. Нещодавно один із них пройшов в місцевій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. 
Учасники тематичного заходу зібралися того дня в храмі науки, аби відзначити День українського добровольця.
З нагоди пам’ятної дати сюди прибули голова районної ради Андрій Броїло, перший заступник голови районної державної адміністрації Роман Кульцман, представники органів місцевого самоврядування району, учасники АТО  та інші. 
Вели шкільне свято учні Назар Фурман та Богдана Жук. 
Розпочалась тематична година, як і годиться, Державним гімном України. Потому  присутні хвилиною мовчання вшанували усіх захисників нашої держави, які віддали за Україну найдорожче – життя.
Представники влади, звертаючись до учасників зібрання, щире «спасибі» висловили воїнам-добровольцям, які гідно виконують свій громадянський обов’язок, захищаючи кордони своєї Вітчизни на Сході нашої країни, а також побажали успіхів та незламної віри у спільну перемогу всього українського народу.
Епізодами про не зовсім безхмарні будні військовослужбовця  із присутніми поділився учасник АТО, депутат районної ради Тарас Оніжук. 
Майстерно доповнили захід мистецькими номерами учні школи та добре знане серед когорти аматорів художньої самодіяльності  району  тріо «Перевесло». 
Вже не один рік поспіль навчає своїх вихованців мудрому, доброму і правильному подружжя Конопацьких, прищеплює любов до прекрасного, виховуває   почуття  патріотизму та любові до рідного краю.   
До думки і повчань  своїх наставників-педагогів  діти завжди дослухаються, беруть з їх приклад.  Микола Антонович – вчитель фізкультури та образотворчого мистецтва. Людмила Іванівна навчає учнів початкових класів.
Слід зазначити, що учні школи активно долучилися до проведення й інших заходів, що відбулись напередодні. 
Так, школярі відзначили Всесвітній день водних ресурсів, цікаво, корисно  й пізнавально  провели Всеукраїнський тиждень дитячого читання та взяли участь у посадці нових лісових  ділянок. 
Про добробут тутешніх жителів та їх інтереси щоденно  дбає очільниця тамтешньої громади  Ольга Лисюк, яка робить все для того, аби її односельчани жили благополучно і комфортно.
«Багато чого зроблено, та ще більше, що слід вирішити, – попереду. В минулому році обгородили нове кладовище. Нині  (за кошти сільської ради) робимо біло-щебеневі дороги. 
А ще  працюємо над вже давно  наболілим питанням для нашої громади – реконструкцією дитячого садочка.   Адже село велике, а, відповідно, і народжуваність щороку відзначається позитивною динамікою.  
Тож дошкільний заклад неабияк потрібний маленьким представникам підростаючого покоління, за якими – майбутнє села. Щиро надіємось, що це актуальне питання, яке постало перед громадою,  нарешті вирішиться. 
До слова, працюємо над облаштуванням вуличного освітлення в селі. Звичайно, не все задумане стає реальністю, але, в міру можливостей, докладаємо максимум зусиль для вирішення першочергових завдань», – так зазначила в розповіді із журналістами Ольга Василівна. 
Нехай же все задумане, над чим працюють і про що мріють білинці, неодмінно здійсниться. А ми, в свою чергу, обов’язково розкажемо вам, шановні читачі, про нові здобутки одного із населених пунктів району, де, до речі, активно передплачують газету “Вісті Ковельщини”, за що місцевим мешканцям та зв’язківцям – щиросердне “спасибі”! 
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: свята і будні Білина.
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.
Спішу в село: там джерело, 
Отам душі моя криниця, 
Там день летить, в майбутнє мчиться
І  стукає у батьківське вікно.
Наша Ковельщина – це великі і маленькі села, селища й місто, які з дня у день творять свою нову історію. А в кожного населеного пункту, як і в людей,  своя біографія, де вписані відомі імена, визначні події та успіхи, а ще обов’язково – плани на майбутнє.  Бо, як відомо, без мрій та задумів – просто нікуди. 
Село Білин добре відоме на теренах нашого рідного краю. Тут живуть працьовиті, щирі душею українці, які роблять все для того, аби їх маленька батьківщина розвивалась і процвітала, возвеличувалась в хороших справах задля спільного блага.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 910
Читати далі

Повідомлення в номер / Дорога до світла в житті Світлани

07.03.2019 Мороз Оксана Леонідівна
Дорога до світла 
в житті Світлани

 дівчина2  Дорога до світла  в житті Світлани

Світлана  ще зовсім юною навчилась бути дорослою, вірніше, так змусили діяти її обставини.  В матері із вітчимом було своє – зовсім інше  життя із власними інтересами,  в сім'ї виховувалось ще троє дітей.  
Та й, відверто кажучи, ненька і сама не надто переймалась й цікавилась своєю найстаршою донькою.  Мовляв, та вже не маленька, тож нехай сама опікується своїм подальшим майбутнім, не створюючи зайвих проблем для рідних.
І сама добре розуміючи, що в маленькому селі (неподалік райцентру) їй нічого доброго не бачити, дівчина після закінчення дев'ятого класу поїхала в місто.  Та, як згодом переконалась, воно не надто прихильно прийняло  чергову гостю в свої обійми.  
Там не було ні знайомих, ні друзів.  А так не вистачало  доброго слова та  просто товариського плеча. Про батьківську  підтримку годі й говорити,  бо юнка навіть не знала що це таке.  Але повертатись назад  Світлана вперто не хотіла.  "Якщо так вирішила – повинна йти до кінця", – в хвилини розпачу і відчаю твердила не раз собі вона.
Працювала продавцем квітів, інколи підробляла зайву копійку (хоча грошей катастрофічно не вистачало на найбільш  необхідне) на ринку.  Заодно  – отримала середню освіту у вечірній школі.   
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 966
Читати далі

Повідомлення в номер / В їхніх серцях жила Україна

28.02.2019 Мороз Оксана Леонідівна

_DSC0758В  їхніх  серцях  жила  Україна

"Тату, весна! Природа
 оживає.
Без тебе знову ця зима…
Та все одно ми з мамою
 чекаєм, 
Не вірим, татку, що тебе
 нема…".
20 лютого – одна із найкривавіших дат в історії України. Саме цього дня, п'ять років тому, силовики  нещадно розстрілювали українців на вулиці Інститутській, що в Києві.  
Тих, хто душу й тіло положив за свободу, нарекли Героями Небесної Сотні. Саме стільки безневинних людських життів забрала  жорстока куля снайпера.
Наймолодшому з них було лише 17 – пора квітучої юності і розквіту сил.  Назар Войтович приїхав на Майдан і в той же день загинув. Він був єдиною дитиною в батьків. 
Втрати,  скалічені людські життя і долі. Невимовний біль й туга. Тільки час здатен загоїти рани, але інколи це йому не під силу.
20 лютого ц. р. в приміщенні Ковельської центральної районної бібліотеки  відбувся тематичний захід, приурочений до Дня Героїв Небесної Сотні.
Того дня жителі Ковельщини вшанували пам'ять усіх, хто пожертвував заради рідної Батьківщини найдорожчим –  віддав життя за свободу і Незалежність України.  Тисячі вірних синів і дочок  своєї матінки-землі  і нині знаходяться на передовій, захищаючи її кордони від ворога-сусіда, який нахабно вдерся на наші землі. 
Серед присутніх – представники міської та районної влади,  учасники Революції Гідності, АТО, представники політичних партій та громадських організацій,  духовенство та  молодь.
Розпочався захід Державним Гімном України.  Тужливо й жалібно зазвучала пісня "Плине кача по Тисині…". 
До присутніх в залі звернувся голова Ковельської райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак. 
"Вже п'ята річниця минула з часу тих подій, які  назавжди змінили хід нашої історії.  Щира вдячність – усім тим, хто був тоді на Майдані, світла пам'ять – Героям, які загинули в ім’я розквіту та щасливого майбуття своєї держави. 
Перед Небесною Сотнею ми – в неоплатному боргу", – наголосив під час виступу Віктор Теодосійович.
"Події 2013-2014 років  змінили українців, змінили кожного з нас. Саме тоді народ показав, що він не скориться, не буде жити так, як раніше.  Тому ми й надалі повинні бути свідомими громадянинами своєї держави, аби життя, покладені на вівтар заради майбутнього, не були даремними", – зауважив голова Ковельської районної ради  Андрій Броїло.
Слово мав міський голова Олег Кіндер. 
"Доленосні події  п'ятирічної давності згуртували всіх нас, всіх тих, хто прагнув жити краще – в мирі і свободі. Ті події сколихнули не тільки нас, а й увесь світ.
Особлива гордість за те, що ковельчани теж були серед учасників Революції Гідності, активно демонструючи свій патріотизм і волевиявлення.
Тож щире "спасибі" всім, хто відразу згуртувався в помислах і вчинках. Шкода, що таку велику ціну український народ заплатив за свободу. Імена Небесної Сотні в наших душах і серцях житимуть вічно", – зазначив Олег Олексійович.
Під час заходу присутні змогли поринути в події тих часів, окремі епізоди з яких демонструвались на відеослайдах. Тематику зібрання доповнювала книжкова виставка. Відповідної атмосфери в залі додавали аматори художньої самодіяльності, презентуючи музичні композиції.   Серед виконавців – Дарина Середа, Роман Морозов, Анна Глей, Ірина Михалевич, Петро Журавель, Анастасія Люклянчук та ін. 
Скорботно й жалібно палахкотіли лампадки, як душі тих, хто в небі навічно став сотнею нових зірок…
По завершенню урочистого заходу представники міської та районної влади, жителі міста й району  поклали квіти до Стели  пам'яті загиблим землякам – учасникам АТО. 
Після цього учасники зібрання рушили ходою до пам'ятника Борцям за волю України (бульвар Лесі Українки), де відбулася поминальна панахида за Героями Небесної Сотні та полеглими за незалежність  і суверенітет нашої держави.  
Разом з духовенством відслужив її декан міського деканату ПЦУ протоієрей Василь Мичко. До підніжжя гранітного монумента на знак вдячності й шани за подароване майбутнє  лягли квіти.
"Ми пам'ятаємо їхні вчинки – вчинки справжніх Героїв. І перед ними ми в неоплатному боргу", – додав священик, звертаючись до учасників зібрання.
Сіра небесна блакить пасмурно дивилась згори, а раз за разом сумну пісню наспівував вітер, навіюючи тужливі спогади…                                                                                                                                                                                    
…Я вернуся, матусю,
 додому, 
Щоб загоїти рани твої.
Лиш у снах повертатимусь
 знову…
Не картай себе, рідна,
 живи!
Слава Україні!
Героям Слава!
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: під час вшанування  Дня  Героїв Небесної Сотні.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
"Тату, весна! Природа оживає.
Без тебе знову ця зима…
Та все одно ми з мамою чекаєм, 
Не вірим, татку, що тебе нема…".
20 лютого – одна із найкривавіших дат в історії України. Саме цього дня, п'ять років тому, силовики  нещадно розстрілювали українців на вулиці Інститутській, що в Києві.  
Тих, хто душу й тіло положив за свободу, нарекли Героями Небесної Сотні. Саме стільки безневинних людських життів забрала  жорстока куля снайпера.
Наймолодшому з них було лише 17 – пора квітучої юності і розквіту сил.  Назар Войтович приїхав на Майдан і в той же день загинув. Він був єдиною дитиною в батьків. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 666
Читати далі
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025