Повідомлення в номер / "І будуть приходити люди…"

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки сягає своєю історією у повоєнний 1949 рік. Саме тоді 10 липня у відбудованому Лесиному "білому" будиночку на громадських засадах  відкрили  музей видатної поетеси.

У творчому пошуку

Першу експозицію, у якій переважно були світлини із життя Лесі, оформлювала сільський бібліотекар Ніна Кошелюк. Вона виконувала обов'язки екскурсовода, завідувачки та доглядачки понад 10 років.

Незважаючи на труднощі, музей працював і розбудовувався. Багато зусиль до становлення літературно-просвітницького закладу доклали Марія Скрильникова (теж бібліотекар), а потому – завідуючі Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук.

У 1979 році розпочалося будівництво нового приміщення  для музею. Саме в цей нелегкий для країни час заклад очолила енергійна, закохана в музейну справу, із стратегічним баченням перспективи Віра Михайлівна Комзюк. Музей швидко набирав ознак наукового, історико-краєзнавчого і літературно-просвітницького осередку України.

Найперше було взято на облік та збереження всі музейні предмети й експонати. Проведено повну інвентаризацію фондів і всіх матеріальних цінностей. У музеї з'явилося більше ста меморіальних речей, які належали родині Косачів.

Серед них – 3 прижиттєві збірки Лесі Українки "На крилах пісень", (1893, 1904 р. р.), "Думи і мрії" (1899 р.) та "Відгуки" (1902 р.). Окрасою літературної експозиції стала виставка поштових листівок із зображенням місць, де бувала поетеса.

У 1991 році, з нагоди 120-ліття від дня народження Лесі Українки, в рамках програми ЮНЕСКО відкрито нову експозицію літературного музею. Це був високий науково-пізнавальний та естетично-витончений рівень європейського зразка.

Про стан справ у літературно-меморіальному комплексі влучно висловилася почесна гостя і геніальна поетеса Ліна Костенко: "Дуже сіра будівля – цей музей ззовні, але які талановиті люди творять його із середини, з самої душі свого розуміння, своєї пам'яті про Лесю Українку! Спасибі їм!".

Популяризація творчості та літературного надбання Лесі Українки – це тільки один вектор (хоч і головний) науково-дослідницької роботи. Науковці музею глибоко вникають і вміло висвітлюють національно-патріотичну творчість Олени Пчілки і загалом всієї косачівської родини.

До цих наукових розвідок долучаються літературні критики, дослідники, краєзнавці, музейні науковці із всієї України.

Важливим аспектом діяльності музейників є науково-літературні Всеукраїнського значення конференції, письменницькі симпозіуми, літературні читання, мистецькі виставки, які регулярно відбуваються в музеї-садибі.

Неоціненним внеском у науково-дослідницьку діяльність закладу є видання краєзнавчих путівників, збірок із спогадами старожилів про життя Косачів, висвітлення багатогранних літературних заходів в газетах різного рівня, на телебаченні та радіо. Традиційними стали конкурси юних читців на обласному рівні.

Колодяжненський літературно-просвітницький центр – у постійному розвитку. Він впевнено розправляє свої духовні крила.

У 2004 році на мистецькій карті України з'явився унікальний музей "Лісової пісні" в урочищі "Нечимне", що поблизу с. Скулина. Він постав на місці  сюжетних подій, про які писала поетеса у знаменитій драмі-феєрії.

Кожного року до цього унікального місця приїжджають і приходять сотні небайдужих українців, серед яких –  літератори з України, Білорусі та Польщі.

За позитивною діяльністю музею стоять саможертовні, невтомні трудівниці-патріотки України. Пліч-о-пліч з Вірою Комзюк в строю – Любов Мержвинська, провідний науковий співробітник, Марія Чашук, старший науковий співробітник і креативні, заряджені творчістю молоді спеціалісти та науковці, серед яких – Ольга Антонюк, Тетяна Нерода, Ірина Лукашик, Оксана В'юн, Тетяна Кімлайчук, Галина Дмитрук (правнучка Варвари – подруги Лесі Українки).

У 2017 році музей очолила Ольга Бойко. В скарбниці її творчої діяльності вже є вагомі перемоги: на фестивалі музеїв у м. Луцьку вона виборола перше місце за виставку "Дядько Лев і вся його рідня".

Сьогодні музей по праву можна назвати народним. Кожен, хто прибуває на Ковельщину, вишукує вільну хвилину, щоб побувати тут і почути  мудре  слово про Лесю Українку та щиру українську родину Косачів. Не оминають   музей-садибу гості із Білорусі, Польщі, Німеччини та інших країн Європи, США та Канади.

А ще музей виконує просвітницьку та виховну місію серед учнів шкіл та студентів із навчальних закладів України. 30-40 тисяч відвідувачів кожного року – цим все сказано.

Штрихи 

до біографії

"Ми приходимо в цей світ, щоб зробити його кращим", – якось мудро зауважила акторка Раїса Недашківська.

Великою мірою ці слова стосуються Віри Комзюк, багаторічної очільниці музею б Лесі Українки. Давайте хоча б побіжно глянемо на головні віхи її життєвого шляху.

Народилася Віра Михайлівна Комзюк (Колдуба) в селі Колодяжному Ковельського району Волинської  області 8 серпня 1948 року. Навчалася в Колодяжненській та Любитівській загальноосвітніх школах. Здобувши середню освіту, працювала електрослюсарем Ковельського районного об'єднання "Сільгосптехніка".

У 1973 році закінчила історичний факультет Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки і за розподілом Міністерства освіти була направлена у с. Дольськ Любешівського району, де в місцевій школі викладала історію та географію. Згодом повернулася у своє рідне Колодяжне і стала працювати науковим співробітником музею Лесі Українки. Саме тут відкрилося і запалало  її натхненне, творче серце, проявились високі організаторські здібності і, разом з тим, талант екскурсовода.

Вище, в короткій історії музею, ми згадували про організацію Всеукраїнських наукових конференцій, приурочених до пам'ятних дат із життя Лесі Українки та Олени Пчілки. Творчі заходи, незліченна кількість письменницьких зустрічей, літературних читань, дитячих ранків, мистецьких виставок,  презентацій книг – у всій цій клопіткій  творчій праці присутня енергія і дух невтомної Віри Комзюк.

Немає сенсу вдаватись до  опису нелегкої музейної праці. А ось на одній із рис характеру  Віри Михайлівни  мусимо зупинитись докладніше. Їй властива така позитивна риса, як вміння обирати для життя та праці друзів й бути вірною та гідною подругою для інших. Її друзі – це друзі музею і  всього колективу.

Проникнувши у простір цієї дружби, кожен намагається привнести у скарбницю музею щось цінне, навіть  частиночку своєї душі.

Таким яскравим прикладом є тісна співпраця із лесезнавцем Аллою Дибою, науковцем Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ.

Дух цієї безкорисливої дружби надихнув відомого лесезнавця Григорія Аврахова видати монографію з науковим аналізом 12-томника Лесі Українки.

У форматі взаємостосунків із Волинським краєзнавчим музеєм і його очільником Анатолієм Силюком ви не знайдете бюрократичного офіціозу – там присутні плідна, творча і дружня співпраця, яка приносить успіх.

Не можна оминути багаторічну творчу і душевну, чисто людську дружбу Віри Михайлівни та Наталії Пушкар (головний хранитель Волинського краєзнавчого музею).  Немало сил докладено до становлення музею "Лісової пісні" у Нечимному. Слід відзначити, що ця творча співпраця була належно оцінена Національною спілкою краєзнавців України – премією імені академіка Петра Тронька.

Вдячний долі і я за те, що мав можливість доторкнутися до творчої лабораторії  Віри Михайлівни,  завдяки чому зміг написати повість "В обіймах мистецтва" про життя і діяльність Андроника Лазарчука, а також збірник нарисів, статей і поезій "Косачі".

Теперішній музей, його естетична витонченість, наукова виваженість і народна доступність – це і є обличчя очільниці музею.

Ваблять око квітучі алеї, чистота і впорядкованість території музею-садиби. Хочете чи ні, але, на мою суб'єктивну думку, з душі Олени Пчілки в душу Віри Комзюк перелилися і працелюбність, і схильність до міцної дисципліни та українства.

Праця, "замішана" на творчості, успіх і слава – субстанції нероздільні.  4 вересня 2011 року Колодяжненський музей Лесі Українки на ІІІ Всеукраїнському фестивалі став переможцем і був нагороджений дипломом: "Музей України у всесвітньому культурному просторі" за найкраще видання книги-путівника "Колодяжне – колиска Лесиного таланту".

Одержимість Лесі Українки в творчості, одержимість Олени Пчілки в українстві і одержимість Віри Комзюк в музейній справі – це і є те святе, що змінює світ, веде до пошанування людьми і владою.

Віра Комзюк нагороджена Дипломом за багаторічне служіння музейній справі, Почесною грамотою Президента України, літературною премією "Одержимість". Вона удостоєна престижної обласної премії ім. Івана Куделі.

Віра Михайлівна – "Заслужений працівник культури України", "Почесний краєзнавець України", кавалер ордена  Княгині Ольги ІІІ ступеня.

…Ідемо квітучою алеєю сучасної Косачівської садиби і щасливіємо. До тебе хилиться кожна квіточка, стеблинка, листочок. Вони ніби промовляють до твоєї душі віщим словом Лесі Українки та Олени Пчілки.

І ти прозріваєш! Нове покоління, де яскраво висвітлилась зірка Віри Михайлівни Комзюк, впевнено несе вогонь українства. Він не згасне, бо в ньому палахкотять Надія, Віра і Любов.

Світогляд 

на “детекторі правди”

Оцінити людину зовні – це значить мало що сказати, бо саме у внутрішній сутності можна розпізнати істинну особистість.

Ця розмова відбулася, коли Віра Комзюк стояла на "капітанському" містку корабля під назвою "Музей Лесі Українки".

Кореспондент: Колодяжне  для Вас, Віро Михайлівно, просто місце народження чи щось більше?

Віра Комзюк: Земля Колодяжного – свята земля. Цей  чарівний куточок Волині, заквітчаний красою довколишньої природи, освітлений чистотою джерел, був справжньою криницею  творчих і життєвих сил Лесі Українки. Таким він є і для мене.

– В теперішній час багато природних і творчих криниць замулюється. Чи не так?

– Неправда. Ці джерела вічні, як вічні українські слово і мова. В радянські часи намагалися криницю "Лесин Кадуб" обрамити бетоном. Джерело не захотіло бути невільником саркофагу, і за 30 метрів знайшло інший вихід. Звичайно, затиснуті в російський "бетон" джерела, потрібно чистити. Але беззаперечно одне: мова, традиції, звичаї живуть і будуть втамовувати духовну спрагу народу. 

– Не раз почуєш, що культура і духовність в Україні мають ознаки занепаду. Ви згідні  із цим твердженням?

– Так говорять скептики, тому що у самих є ознаки безкультур'я. Ми були, є і будемо висококультурною нацією, нічим не гіршою від європейської чи американської.

– Підіймати славне ім'я Косачів на світову вершину важко?

– Це щоденна копітка дослідницька і пошукова праця. Одному це не під силу. Зі мною – жертовні науковці Любов Мержвинська та Марія Чашук, а з ними – творча молодь. Ми завдячуємо також   ентузіастам-лесезнавцям, які готові прислужитися доброчинній справі.

– Буваючи в музеї, щоразу бачу нові експонати, предмети, чую про маловідомі факти із життя Косачів. Вашому пошуку є межа?

– Науковий пошук, як і Космос, безкінечний. Він чекає своїх дослідників. На часі – нова праця: "Стежками Лесі Українки".  Шляхи, місця і міста, де бувала Леся Українка, мало вивчені й описані.

– Хто із сучасних поетів наближається до рівня Лесі Українки?

– Світ не стоїть на місці. Над Україною сьогодні сяє зірка Ліни Костенко.

– Сучасним поетам і письменникам притаманний синдром політиканства?

– Коли до музею приїздили Іван Драч, Микола Жулинський, Микола Луків, Михайло Слабошпицький, то неодмінним  атрибутом для них було наповнитися цілющою енергією духу Лесі Українки та Олени Пчілки.

Я чула їхню мову не про політику, а, насамперед, про духовність, літературу і культуру.

– Ідея про створення літературного театру в Колодяжному реальна?

– Мрію! Хочу! Підіймаю обидві  руки "за"! Скільки-то насолоди отримали б глядачі, побачивши твори Лесі у виконанні народних артистів зі Львова, Києва, Луцька і навіть з Канади чи США.

– Повноцінний музей Андроника Лазарчука Ковельщині потрібен?

– Ще й як! Леся Українка та Андроник Лазарчук – дві видатних особистості. Олена Пчілка у свій час співпрацювала із художником в царині мистецтва. У музеї зберігається 60 особистих речей художника. У Луцьку – картини А. Лазарчука. Це  набагато б підняло  Ковельщину та Волині в культурно-просвітницькому просторі України.

– Ви приваблива, енергійна, усміхнена, доброзичлива і юна душею. Де берете еліксир невгамовності?

– А ви читайте Лесю… Там – невмирущий дух, який витає над Колодяжним та всією Україною. Тут святе місце і наша праця.

l

Згадались пророчі рядки із "Лісової пісні":

Будуть приходити люди,

Вбогі й багаті, веселі 

й сумні,

Радощі й тугу нестимуть

 мені,

Їм промовляти душа моя

 буде.

Слова  сказані  від Лесі Українки, але вони  – і від Віри Михайлівни Комзюк, патріотки краю, щирої українки, до нас, її земляків, у якої 8 серпня – поважний ювілей. З цієї нагоди шлемо їй найсердечніше вітання, щирі побажання добра, щастя, благополуччя! 

Нехай кожен наступний день життя буде багатим на  цікаві події, гарний настрій, добрі справи! Божого благословення Вам, Віро Михайлівно, на довгі й благії літа!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки сягає своєю історією у повоєнний 1949 рік. Саме тоді 10 липня у відбудованому Лесиному "білому" будиночку на громадських засадах  відкрили  музей видатної поетеси.

Першу експозицію, у якій переважно були світлини із життя Лесі, оформлювала сільський бібліотекар Ніна Кошелюк. Вона виконувала обов'язки екскурсовода, завідувачки та доглядачки понад 10 років.

Незважаючи на труднощі, музей працював і розбудовувався. Багато зусиль до становлення літературно-просвітницького закладу доклали Марія Скрильникова (теж бібліотекар), а потому – завідуючі Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук.

У 1979 році розпочалося будівництво нового приміщення  для музею. Саме в цей нелегкий для країни час заклад очолила енергійна, закохана в музейну справу, із стратегічним баченням перспективи Віра Михайлівна Комзюк. Музей швидко набирав ознак наукового, історико-краєзнавчого і літературно-просвітницького осередку України.

Найперше було взято на облік та збереження всі музейні предмети й експонати. Проведено повну інвентаризацію фондів і всіх матеріальних цінностей. У музеї з'явилося більше ста меморіальних речей, які належали родині Косачів.

Серед них – 3 прижиттєві збірки Лесі Українки "На крилах пісень", (1893, 1904 р. р.), "Думи і мрії" (1899 р.) та "Відгуки" (1902 р.). Окрасою літературної експозиції стала виставка поштових листівок із зображенням місць, де бувала поетеса.

У 1991 році, з нагоди 120-ліття від дня народження Лесі Українки, в рамках програми ЮНЕСКО відкрито нову експозицію літературного музею. Це був високий науково-пізнавальний та естетично-витончений рівень європейського зразка.

Про стан справ у літературно-меморіальному комплексі влучно висловилася почесна гостя і геніальна поетеса Ліна Костенко: "Дуже сіра будівля – цей музей ззовні, але які талановиті люди творять його із середини, з самої душі свого розуміння, своєї пам'яті про Лесю Українку! Спасибі їм!".

Популяризація творчості та літературного надбання Лесі Українки – це тільки один вектор (хоч і головний) науково-дослідницької роботи. Науковці музею глибоко вникають і вміло висвітлюють національно-патріотичну творчість Олени Пчілки і загалом всієї косачівської родини.

До цих наукових розвідок долучаються літературні критики, дослідники, краєзнавці, музейні науковці із всієї України.

Важливим аспектом діяльності музейників є науково-літературні Всеукраїнського значення конференції, письменницькі симпозіуми, літературні читання, мистецькі виставки, які регулярно відбуваються в музеї-садибі.

Неоціненним внеском у науково-дослідницьку діяльність закладу є видання краєзнавчих путівників, збірок із спогадами старожилів про життя Косачів, висвітлення багатогранних літературних заходів в газетах різного рівня, на телебаченні та радіо. Традиційними стали конкурси юних читців на обласному рівні.

Колодяжненський літературно-просвітницький центр – у постійному розвитку. Він впевнено розправляє свої духовні крила.

У 2004 році на мистецькій карті України з'явився унікальний музей "Лісової пісні" в урочищі "Нечимне", що поблизу с. Скулина. Він постав на місці  сюжетних подій, про які писала поетеса у знаменитій драмі-феєрії.

Кожного року до цього унікального місця приїжджають і приходять сотні небайдужих українців, серед яких –  літератори з України, Білорусі та Польщі.

За позитивною діяльністю музею стоять саможертовні, невтомні трудівниці-патріотки України. Пліч-о-пліч з Вірою Комзюк в строю – Любов Мержвинська, провідний науковий співробітник, Марія Чашук, старший науковий співробітник і креативні, заряджені творчістю молоді спеціалісти та науковці, серед яких – Ольга Антонюк, Тетяна Нерода, Ірина Лукашик, Оксана В'юн, Тетяна Кімлайчук, Галина Дмитрук (правнучка Варвари – подруги Лесі Українки).

У 2017 році музей очолила Ольга Бойко. В скарбниці її творчої діяльності вже є вагомі перемоги: на фестивалі музеїв у м. Луцьку вона виборола перше місце за виставку "Дядько Лев і вся його рідня".

Сьогодні музей по праву можна назвати народним. Кожен, хто прибуває на Ковельщину, вишукує вільну хвилину, щоб побувати тут і почути  мудре  слово про Лесю Українку та щиру українську родину Косачів. Не оминають   музей-садибу гості із Білорусі, Польщі, Німеччини та інших країн Європи, США та Канади.

А ще музей виконує просвітницьку та виховну місію серед учнів шкіл та студентів із навчальних закладів України. 30-40 тисяч відвідувачів кожного року – цим все сказано.

"Ми приходимо в цей світ, щоб зробити його кращим", – якось мудро зауважила акторка Раїса Недашківська.

Великою мірою ці слова стосуються Віри Комзюк, багаторічної очільниці музею б Лесі Українки. Давайте хоча б побіжно глянемо на головні віхи її життєвого шляху.

Народилася Віра Михайлівна Комзюк (Колдуба) в селі Колодяжному Ковельського району Волинської  області 8 серпня 1948 року. Навчалася в Колодяжненській та Любитівській загальноосвітніх школах. Здобувши середню освіту, працювала електрослюсарем Ковельського районного об'єднання "Сільгосптехніка".

У 1973 році закінчила історичний факультет Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки і за розподілом Міністерства освіти була направлена у с. Дольськ Любешівського району, де в місцевій школі викладала історію та географію. Згодом повернулася у своє рідне Колодяжне і стала працювати науковим співробітником музею Лесі Українки. Саме тут відкрилося і запалало  її натхненне, творче серце, проявились високі організаторські здібності і, разом з тим, талант екскурсовода.

Вище, в короткій історії музею, ми згадували про організацію Всеукраїнських наукових конференцій, приурочених до пам'ятних дат із життя Лесі Українки та Олени Пчілки. Творчі заходи, незліченна кількість письменницьких зустрічей, літературних читань, дитячих ранків, мистецьких виставок,  презентацій книг – у всій цій клопіткій  творчій праці присутня енергія і дух невтомної Віри Комзюк.

Немає сенсу вдаватись до  опису нелегкої музейної праці. А ось на одній із рис характеру  Віри Михайлівни  мусимо зупинитись докладніше. Їй властива така позитивна риса, як вміння обирати для життя та праці друзів й бути вірною та гідною подругою для інших. Її друзі – це друзі музею і  всього колективу.

Проникнувши у простір цієї дружби, кожен намагається привнести у скарбницю музею щось цінне, навіть  частиночку своєї душі.

Таким яскравим прикладом є тісна співпраця із лесезнавцем Аллою Дибою, науковцем Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ.

Дух цієї безкорисливої дружби надихнув відомого лесезнавця Григорія Аврахова видати монографію з науковим аналізом 12-томника Лесі Українки.

У форматі взаємостосунків із Волинським краєзнавчим музеєм і його очільником Анатолієм Силюком ви не знайдете бюрократичного офіціозу – там присутні плідна, творча і дружня співпраця, яка приносить успіх.

Не можна оминути багаторічну творчу і душевну, чисто людську дружбу Віри Михайлівни та Наталії Пушкар (головний хранитель Волинського краєзнавчого музею).  Немало сил докладено до становлення музею "Лісової пісні" у Нечимному. Слід відзначити, що ця творча співпраця була належно оцінена Національною спілкою краєзнавців України – премією імені академіка Петра Тронька.

Вдячний долі і я за те, що мав можливість доторкнутися до творчої лабораторії  Віри Михайлівни,  завдяки чому зміг написати повість "В обіймах мистецтва" про життя і діяльність Андроника Лазарчука, а також збірник нарисів, статей і поезій "Косачі".

Теперішній музей, його естетична витонченість, наукова виваженість і народна доступність – це і є обличчя очільниці музею.

Ваблять око квітучі алеї, чистота і впорядкованість території музею-садиби. Хочете чи ні, але, на мою суб'єктивну думку, з душі Олени Пчілки в душу Віри Комзюк перелилися і працелюбність, і схильність до міцної дисципліни та українства.

Праця, "замішана" на творчості, успіх і слава – субстанції нероздільні.  4 вересня 2011 року Колодяжненський музей Лесі Українки на ІІІ Всеукраїнському фестивалі став переможцем і був нагороджений дипломом: "Музей України у всесвітньому культурному просторі" за найкраще видання книги-путівника "Колодяжне – колиска Лесиного таланту".

Одержимість Лесі Українки в творчості, одержимість Олени Пчілки в українстві і одержимість Віри Комзюк в музейній справі – це і є те святе, що змінює світ, веде до пошанування людьми і владою.

Віра Комзюк нагороджена Дипломом за багаторічне служіння музейній справі, Почесною грамотою Президента України, літературною премією "Одержимість". Вона удостоєна престижної обласної премії ім. Івана Куделі.

Віра Михайлівна – "Заслужений працівник культури України", "Почесний краєзнавець України", кавалер ордена  Княгині Ольги ІІІ ступеня.

…Ідемо квітучою алеєю сучасної Косачівської садиби і щасливіємо. До тебе хилиться кожна квіточка, стеблинка, листочок. Вони ніби промовляють до твоєї душі віщим словом Лесі Українки та Олени Пчілки.

І ти прозріваєш! Нове покоління, де яскраво висвітлилась зірка Віри Михайлівни Комзюк, впевнено несе вогонь українства. Він не згасне, бо в ньому палахкотять Надія, Віра і Любов.

Оцінити людину зовні – це значить мало що сказати, бо саме у внутрішній сутності можна розпізнати істинну особистість.

Ця розмова відбулася, коли Віра Комзюк стояла на "капітанському" містку корабля під назвою "Музей Лесі Українки".

Кореспондент: Колодяжне  для Вас, Віро Михайлівно, просто місце народження чи щось більше?

Віра Комзюк: Земля Колодяжного – свята земля. Цей  чарівний куточок Волині, заквітчаний красою довколишньої природи, освітлений чистотою джерел, був справжньою криницею  творчих і життєвих сил Лесі Українки. Таким він є і для мене.

– В теперішній час багато природних і творчих криниць замулюється. Чи не так?

– Неправда. Ці джерела вічні, як вічні українські слово і мова. В радянські часи намагалися криницю "Лесин Кадуб" обрамити бетоном. Джерело не захотіло бути невільником саркофагу, і за 30 метрів знайшло інший вихід. Звичайно, затиснуті в російський "бетон" джерела, потрібно чистити. Але беззаперечно одне: мова, традиції, звичаї живуть і будуть втамовувати духовну спрагу народу. 

– Не раз почуєш, що культура і духовність в Україні мають ознаки занепаду. Ви згідні  із цим твердженням?

– Так говорять скептики, тому що у самих є ознаки безкультур'я. Ми були, є і будемо висококультурною нацією, нічим не гіршою від європейської чи американської.

– Підіймати славне ім'я Косачів на світову вершину важко?

– Це щоденна копітка дослідницька і пошукова праця. Одному це не під силу. Зі мною – жертовні науковці Любов Мержвинська та Марія Чашук, а з ними – творча молодь. Ми завдячуємо також   ентузіастам-лесезнавцям, які готові прислужитися доброчинній справі.

– Буваючи в музеї, щоразу бачу нові експонати, предмети, чую про маловідомі факти із життя Косачів. Вашому пошуку є межа?

– Науковий пошук, як і Космос, безкінечний. Він чекає своїх дослідників. На часі – нова праця: "Стежками Лесі Українки".  Шляхи, місця і міста, де бувала Леся Українка, мало вивчені й описані.

– Хто із сучасних поетів наближається до рівня Лесі Українки?

– Світ не стоїть на місці. Над Україною сьогодні сяє зірка Ліни Костенко.

– Сучасним поетам і письменникам притаманний синдром політиканства?

– Коли до музею приїздили Іван Драч, Микола Жулинський, Микола Луків, Михайло Слабошпицький, то неодмінним  атрибутом для них було наповнитися цілющою енергією духу Лесі Українки та Олени Пчілки.

Я чула їхню мову не про політику, а, насамперед, про духовність, літературу і культуру.

– Ідея про створення літературного театру в Колодяжному реальна?

– Мрію! Хочу! Підіймаю обидві  руки "за"! Скільки-то насолоди отримали б глядачі, побачивши твори Лесі у виконанні народних артистів зі Львова, Києва, Луцька і навіть з Канади чи США.

– Повноцінний музей Андроника Лазарчука Ковельщині потрібен?

– Ще й як! Леся Українка та Андроник Лазарчук – дві видатних особистості. Олена Пчілка у свій час співпрацювала із художником в царині мистецтва. У музеї зберігається 60 особистих речей художника. У Луцьку – картини А. Лазарчука. Це  набагато б підняло  Ковельщину та Волині в культурно-просвітницькому просторі України.

– Ви приваблива, енергійна, усміхнена, доброзичлива і юна душею. Де берете еліксир невгамовності?

– А ви читайте Лесю… Там – невмирущий дух, який витає над Колодяжним та всією Україною. Тут святе місце і наша праця.

ххх

Згадались пророчі рядки із "Лісової пісні":

Слова  сказані  від Лесі Українки, але вони  – і від Віри Михайлівни Комзюк, патріотки краю, щирої українки, до нас, її земляків, у якої 8 серпня – поважний ювілей. З цієї нагоди шлемо їй найсердечніше вітання, щирі побажання добра, щастя, благополуччя! 

Нехай кожен наступний день життя буде багатим на  цікаві події, гарний настрій, добрі справи! Божого благословення Вам, Віро Михайлівно, на довгі й благії літа!