Зоя Сачик: “Люблю свою газету”
Зою Василівну Сачик, безперечно, можна вважати однією з найвідданіших читачів «Вістей Ковельщини». Добре пам'ятає, як газета ввійшла в її життя.
Хоч родом із Росії (з м. Сизрані, що на правому березі р. Волги), відразу полюбила Волинський край, і завжди повторює, що в нього неможливо не закохатися – Волинь мальовнича та неповторна. А Ковель, куди переїхали разом з чоловіком у 1976 році, став для неї рідною домівкою. Тут пережила багато радісних митей, зазнала омріяного щастя сімейного затишку, а зараз у свої сімдесят тішить серце думка, що літа прожиті недаремно.
Зоя Василівна багато років працювала кіномеханіком у кінотеатрі ім. Лесі Українки, а чоловік Іван Якович – на Ковельському м'ясокомбінаті. Обоє мають багато грамот за сумлінну працю.
П'ятдесят один рік подружжя у парі. Виховали двох дітей, мають онука. Це – їхня найбільша гордість. Син Ігор – військовий, сьогодні боронить кордони України. Донька Оксана працює на виробництві бухгалтером.
Втіхою та радістю для дідуся й бабусі є онук Ярослав. Він теж обрав професію захисника Вітчизни. Нині навчається в м. Харкові на військового льотчика. І це не дивно, бо Іван та Зоя Сачики завжди прищеплювали своїм дітям любов до рідної землі.
Сьогодні Зоя Василівна на Заслуженому відпочинку, але, як завжди, бадьора й енергійна, щира і відверта. А ще має вірного «друга» –місцеву газету. Про «Вісті Ковельщини» в неї думка, перевірена десятиліттями.
– Люблю свою газету. Вона – моя віддушина, – каже жінка. – «Вісті Ковельщини» читаю відтоді, як приїхала у Ковель, і за міськими та районними новинами, в першу чергу, слідкую на її сторінках. Не применшуючи вартості електронних засобів масової інформації, вважаю, що саме друковані видання виконують величезні громадські завдання, розміщуючи на своїх шпальтах і публіцистичні матеріали, і чудові фоторепортажі, і нариси про людей.
Газета знайомить з важливими постановами, розпорядженнями, публікує критичні матеріали, в які дуже уважно вчитуюсь, адже часто вони порушують злободенні теми, зокрема, що стосуються проблем і нас, пенсіонерів.
Зоя Василівна також зізнається, що полюбляє рубрики «Будьте здорові», «Дім, сад, город», дуже подобаються гумористичні оповідки Охріма Свитки та інших авторів. А ще – вірші місцевих поетів (й не дивно, бо закохана в поетичну творчість – особливо захоплюється творами Тараса Шевченка, які часто перечитує).
Нашій читачці до вподоби конкурси, які влаштовує редакція газети, матеріали про історію нашого міста, статті про долі односельчан, її ровесників, і розміщені поряд їхні повоєнні фото...
– Не уявляю свого життя без «Вістей Ковельщини», як і без рідного краю, в якому живу, як без куточка рідного дому, – ділиться своїми почуттями Зоя Сачик. – Звичайно, багато змінилося за минулі роки, змінилася й газета. Важче зараз стало всім... Але залишилося головне: бажання донести читачу основні проблеми, розповісти про тих, хто живе на Ковельщині і прославляє її.
Вікторія ЗІНЧУК.
НА ЗНІМКУ: активна читачка газети “Вісті Ковельщини” Зоя Сачик.
Фото з домашнього архіву.
Зою Василівну Сачик, безперечно, можна вважати однією з найвідданіших читачів «Вістей Ковельщини». Добре пам'ятає, як газета ввійшла в її життя.
Хоч родом із Росії (з м. Сизрані, що на правому березі р. Волги), відразу полюбила Волинський край, і завжди повторює, що в нього неможливо не закохатися – Волинь мальовнича та неповторна. А Ковель, куди переїхали разом з чоловіком у 1976 році, став для неї рідною домівкою. Тут пережила багато радісних митей, зазнала омріяного щастя сімейного затишку, а зараз у свої сімдесят тішить серце думка, що літа прожиті недаремно.
Зоя Василівна багато років працювала кіномеханіком у кінотеатрі ім. Лесі Українки, а чоловік Іван Якович – на Ковельському м'ясокомбінаті. Обоє мають багато грамот за сумлінну працю.
П'ятдесят один рік подружжя у парі. Виховали двох дітей, мають онука. Це – їхня найбільша гордість. Син Ігор – військовий, сьогодні боронить кордони України. Донька Оксана працює на виробництві бухгалтером.
Втіхою та радістю для дідуся й бабусі є онук Ярослав. Він теж обрав професію захисника Вітчизни. Нині навчається в м. Харкові на військового льотчика. І це не дивно, бо Іван та Зоя Сачики завжди прищеплювали своїм дітям любов до рідної землі.
Сьогодні Зоя Василівна на Заслуженому відпочинку, але, як завжди, бадьора й енергійна, щира і відверта. А ще має вірного «друга» –місцеву газету. Про «Вісті Ковельщини» в неї думка, перевірена десятиліттями.
– Люблю свою газету. Вона – моя віддушина, – каже жінка. – «Вісті Ковельщини» читаю відтоді, як приїхала у Ковель, і за міськими та районними новинами, в першу чергу, слідкую на її сторінках. Не применшуючи вартості електронних засобів масової інформації, вважаю, що саме друковані видання виконують величезні громадські завдання, розміщуючи на своїх шпальтах і публіцистичні матеріали, і чудові фоторепортажі, і нариси про людей.
Газета знайомить з важливими постановами, розпорядженнями, публікує критичні матеріали, в які дуже уважно вчитуюсь, адже часто вони порушують злободенні теми, зокрема, що стосуються проблем і нас, пенсіонерів.
Зоя Василівна також зізнається, що полюбляє рубрики «Будьте здорові», «Дім, сад, город», дуже подобаються гумористичні оповідки Охріма Свитки та інших авторів. А ще – вірші місцевих поетів (й не дивно, бо закохана в поетичну творчість – особливо захоплюється творами Тараса Шевченка, які часто перечитує).
Нашій читачці до вподоби конкурси, які влаштовує редакція газети, матеріали про історію нашого міста, статті про долі односельчан, її ровесників, і розміщені поряд їхні повоєнні фото...
– Не уявляю свого життя без «Вістей Ковельщини», як і без рідного краю, в якому живу, як без куточка рідного дому, – ділиться своїми почуттями Зоя Сачик. – Звичайно, багато змінилося за минулі роки, змінилася й газета. Важче зараз стало всім... Але залишилося головне: бажання донести читачу основні проблеми, розповісти про тих, хто живе на Ковельщині і прославляє її.
Вікторія ЗІНЧУК.
НА ЗНІМКУ: активна читачка газети “Вісті Ковельщини” Зоя Сачик.
Фото з домашнього архіву.
Зоя Сачик: “Люблю свою газету”
Залишити коментар