У 80 – як у... вісімнадцять!
Моя сьогоднішня співрозмовниця – ковельчанка Лариса Пєрнікова. Вчора, в останній день жовтня, коли осінь ще трохи ласкава, але вже й зима десь здалека дихає прохолодою, нагадуючи про себе, жінка відсвяткувала гарне особисте свято – 80-річчя від дня народження. Хоча, варто зауважити, виглядає вона значно молодшою.
"Я нині краще почуваюсь, ніж в 60", – зазначає героїня нашої розповіді.
Лариса Вікторівна має спортивну статуру, доглядає за собою, належно дбає про своє здоров'я.
"Постійно бути в русі", – саме таким девізом характеризує своє життя пенсіонерка.
Нещодавно ювілярка завітала до редакції нашої газети і люб'язно поділилася з журналістами (а, заодно, й з читачами газети) окремими епізодами, які вміщені у великій “книзі”, що ось уже вісім десятків літ пише різним почерком її доля.
Бувало всяке на її шляху: добре, погане, веселе і сумне. То хвилини радості перехоплювали подих, дні стелились під ноги яскравим барвистим рушником, то серце стискалось в пориві розпачу й жалю, дощило на життєвому горизонті.
Та ні про що з минулого не жалкує привітна жіночка, бо, як каже: "Життя – все-таки непередбачувана річ, тож все, що відбувається з нами, мусимо сприймати належно, бо так і мало бути".
На світ з'явилася маленька дівчинка у 1938 році на Запоріжжі. Батьки були простими робітниками. В 1941-1945 роках подружжя Пєрнікових мешкало в Омську.
Але так сталося, що в 1946 році сім'я із двома доньками переїхала на Волинь, яка й стала для родини другою, милою серцю, домівкою.
Закінчивши школу, дівчина вступила до технікуму, що в Ківерцях. До речі, там навчалась разом із сестрою.
Після закінчення навчального закладу за направленням стала працювати бібліотекарем в місті. Забігаючи дещо наперед, додамо про те, що віддана цій справі жінка була практично усе життя, лиш інколи "зраджувала" улюбленій справі.
За сумлінну роботу відповідальна й старанна працівниця неодноразово отримувала відзнаки.
Вийшла заміж за військового Михайла. З ним у шлюбі народився син Олександр. Але сімейне життя не склалось.
Згодом доля усміхнулась вдруге. З новим обранцем Лариса на деякий час покинула межі України. Та вже у 1989-ту подружжя з донькою Мариною повернулось до міста залізничників, де й зосталось на постійне проживання.
На жаль, шість років тому чоловік Лариси Вікторівни покинув цей світ. З часом душевний біль від втрати близької людини трохи притих, бо сумувати не давали діти, онуки та правнуки.
Донька Марина з онукою Марією і правнуком Микитою оселились в Мурманську.
"Хоч приїздять рідко, та "на телефоні" ми щодня", – розповідає Лариса Вікторівна. А син Олександр із сім'єю живе в Ковелі.
Найкращу в світі маму, бабусю й прабабусю часто провідують онуки Юра, Володя, Саша та Аня, а також правнучка Альбіна. Це неабияк тішить їх рідну людину.
"А що може бути кращим, аніж час, проведений із моїми дорогими", – з теплотою в серці і щирою посмішкою на вустах каже пані Лариса.
Велику роль в житті жінки відіграє спорт, бо з самої юності вона активно присвячувала цьому свій час.
Займалася волейболом, який був на першому місці, бігала, їздила на лижах. Часто брала участь в різних змаганнях, де виборювала нагороди.
"Саме активний і здоровий спосіб життя допомагає мені не піддаватись хворобам", – наголошує Лариса Вікторівна.
А п'ять років тому жінка пов'язала своє життя із салоном "Нуга Бест", куди ходить й дотепер.
"Після першого візиту я відразу зрозуміла: це моє. Тож без жодних пропусків я оздоровлююсь тут вже немало часу, дбаючи про власне здоров'я, допомагаючи адаптуватись "новачкам" серед когорти прихильників здорового й активного способу життя.
Тут мене навчили тому, як відновити і зберегти власні сили, не дивлячись на свій вік", –додає вона згодом в нашій цікавій бесіді.
Продукцію цього салону, як каже пенсіонерка, вона успішно застосовує на практиці також в домашніх умовах.
"На хворобі ставлю хрест – в мене вдома Нуга Бест", – напівжартома говорить жіночка пенсійного віку.
Кожний день пенсіонерки розпочинається о 5.30 і закінчується після опівночі. Зранку – обов'язкова зарядка.
"Це й допомагає мені бути у формі та добре почуватися", – усміхається співрозмовниця.
А коли серед насичених всілякими подіями буднів з'являється вільна хвилинка, жвава ковельчанка присвячує час в'язанню або швейним справам.
Дивлячись на цю жіночку, в якої акуратно підведені губи і брови, струнка фігура і, що основне, щасливий погляд, – робиш для себе своєрідний висновок: у 80 життя не закінчується. А, так би мовити, відкривається "друге дихання".
Лариса Вікторівна, без усілякого перебільшення – яскравий приклад того, як потрібно жити, любити життя, оточуючих і … не забувати про себе.
Тож нехай же і надалі, шановна імениннице, сили і здоров'я не підводять Вас, молодечим запалом світяться очі, а Всевишній дарує щедро на щодень Свої милість і благодать.
З роси і води, ювілярко, многих Вам і благих літ!
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: героїня нашої розповіді Лариса ПЄРНІКОВА сьогодні (у центрі вгорі) і в різні періоди свого жииття.
Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ і з домашнього архіву.
Моя сьогоднішня співрозмовниця – ковельчанка Лариса Пєрнікова. Вчора, в останній день жовтня, коли осінь ще трохи ласкава, але вже й зима десь здалека дихає прохолодою, нагадуючи про себе, жінка відсвяткувала гарне особисте свято – 80-річчя від дня народження. Хоча, варто зауважити, виглядає вона значно молодшою.
"Я нині краще почуваюсь, ніж в 60", – зазначає героїня нашої розповіді.
Лариса Вікторівна має спортивну статуру, доглядає за собою, належно дбає про своє здоров'я.
"Постійно бути в русі", – саме таким девізом характеризує своє життя пенсіонерка.
Нещодавно ювілярка завітала до редакції нашої газети і люб'язно поділилася з журналістами (а, заодно, й з читачами газети) окремими епізодами, які вміщені у великій “книзі”, що ось уже вісім десятків літ пише різним почерком її доля.
Бувало всяке на її шляху: добре, погане, веселе і сумне. То хвилини радості перехоплювали подих, дні стелились під ноги яскравим барвистим рушником, то серце стискалось в пориві розпачу й жалю, дощило на життєвому горизонті.
Та ні про що з минулого не жалкує привітна жіночка, бо, як каже: "Життя – все-таки непередбачувана річ, тож все, що відбувається з нами, мусимо сприймати належно, бо так і мало бути".
На світ з'явилася маленька дівчинка у 1938 році на Запоріжжі. Батьки були простими робітниками. В 1941-1945 роках подружжя Пєрнікових мешкало в Омську.
Але так сталося, що в 1946 році сім'я із двома доньками переїхала на Волинь, яка й стала для родини другою, милою серцю, домівкою.
Закінчивши школу, дівчина вступила до технікуму, що в Ківерцях. До речі, там навчалась разом із сестрою.
Після закінчення навчального закладу за направленням стала працювати бібліотекарем в місті. Забігаючи дещо наперед, додамо про те, що віддана цій справі жінка була практично усе життя, лиш інколи "зраджувала" улюбленій справі.
За сумлінну роботу відповідальна й старанна працівниця неодноразово отримувала відзнаки.
Вийшла заміж за військового Михайла. З ним у шлюбі народився син Олександр. Але сімейне життя не склалось.
Згодом доля усміхнулась вдруге. З новим обранцем Лариса на деякий час покинула межі України. Та вже у 1989-ту подружжя з донькою Мариною повернулось до міста залізничників, де й зосталось на постійне проживання.
На жаль, шість років тому чоловік Лариси Вікторівни покинув цей світ. З часом душевний біль від втрати близької людини трохи притих, бо сумувати не давали діти, онуки та правнуки.
Донька Марина з онукою Марією і правнуком Микитою оселились в Мурманську.
"Хоч приїздять рідко, та "на телефоні" ми щодня", – розповідає Лариса Вікторівна. А син Олександр із сім'єю живе в Ковелі.
Найкращу в світі маму, бабусю й прабабусю часто провідують онуки Юра, Володя, Саша та Аня, а також правнучка Альбіна. Це неабияк тішить їх рідну людину.
"А що може бути кращим, аніж час, проведений із моїми дорогими", – з теплотою в серці і щирою посмішкою на вустах каже пані Лариса.
Велику роль в житті жінки відіграє спорт, бо з самої юності вона активно присвячувала цьому свій час.
Займалася волейболом, який був на першому місці, бігала, їздила на лижах. Часто брала участь в різних змаганнях, де виборювала нагороди.
"Саме активний і здоровий спосіб життя допомагає мені не піддаватись хворобам", – наголошує Лариса Вікторівна.
А п'ять років тому жінка пов'язала своє життя із салоном "Нуга Бест", куди ходить й дотепер.
"Після першого візиту я відразу зрозуміла: це моє. Тож без жодних пропусків я оздоровлююсь тут вже немало часу, дбаючи про власне здоров'я, допомагаючи адаптуватись "новачкам" серед когорти прихильників здорового й активного способу життя.
Тут мене навчили тому, як відновити і зберегти власні сили, не дивлячись на свій вік", –додає вона згодом в нашій цікавій бесіді.
Продукцію цього салону, як каже пенсіонерка, вона успішно застосовує на практиці також в домашніх умовах.
"На хворобі ставлю хрест – в мене вдома Нуга Бест", – напівжартома говорить жіночка пенсійного віку.
Кожний день пенсіонерки розпочинається о 5.30 і закінчується після опівночі. Зранку – обов'язкова зарядка.
"Це й допомагає мені бути у формі та добре почуватися", – усміхається співрозмовниця.
А коли серед насичених всілякими подіями буднів з'являється вільна хвилинка, жвава ковельчанка присвячує час в'язанню або швейним справам.
Дивлячись на цю жіночку, в якої акуратно підведені губи і брови, струнка фігура і, що основне, щасливий погляд, – робиш для себе своєрідний висновок: у 80 життя не закінчується. А, так би мовити, відкривається "друге дихання".
Лариса Вікторівна, без усілякого перебільшення – яскравий приклад того, як потрібно жити, любити життя, оточуючих і … не забувати про себе.
Тож нехай же і надалі, шановна імениннице, сили і здоров'я не підводять Вас, молодечим запалом світяться очі, а Всевишній дарує щедро на щодень Свої милість і благодать.
З роси і води, ювілярко, многих Вам і благих літ!
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: героїня нашої розповіді Лариса ПЄРНІКОВА сьогодні (у центрі вгорі) і в різні періоди свого жииття.
Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ і з домашнього архіву.
У 80 – як у... вісімнадцять!
Залишити коментар