Повідомлення в номер / Поклик Святої Землі

Благодать вам і мир від Бога Отця і Господа нашого Ісуса  Христа, що за наші гріхи дав себе Самого, щоб від злого сучасного віку нас визволити за волею Бога й Отця нашого, – Йому  слава на віки вічні. Амінь. 

Ап. Павло. До Гал. 1.3-5.

l

Паломник Василь розказує, що під час їхнього перебування на Святій Землі дорогами Ізраїлю курсувало не менше 50 автобусів із українцями. Немає сенсу вдаватися в мораль тих, хто там залишився заробітчанином, а задамося запитанням: "Чому так масово? Що шукають за морями наші земляки? Яку відповідь хочуть почути від Ісуса Христа?".

За твердженням богословів, Христос у щиро віруючого завжди з ним, у його серці і душі.

У Ковелі багато церков і будинків молитви. В кожній святині із вірними розмовляє, надихає, зцілює всюдисущий Господь. Безперечно, кожен храм – це святе місце.

На жаль, наш християнський простір розмежований, розколотий на різні конфесії і патріархати. Моляться вірні, забуваючи, що самі Тіло Христове розривають на частини. Збурюють душевний спокій, а тим самим породжують гріховність та невпорядкованість свого буття.

Їдуть… Летять… Ідуть…

Багато хто хоче звірити свій християнський компас на шляхах, де ступав Спаситель. Інші – набратися духовності на первозданно святих місцях. Окремі шукають відповіді на власні негаразди, неблагополуччя, безвихідь, хвороби, неміч. 

Істина – у свідченнях. Свідчення паломників, парафіян церкви бл. Миколая Чарнецького надзвичайно важливі. Це — не туристична подорож. Кожного паломника супроводжує молитва, очищення сповіддю, співпереживання, усвідомлення добра і гріховності у своєму єстві, каяття та навернення.

Всіх біля святого місця огортає невидима благодать. Вона зміцнює  дух та  очищає душу.

Розповіді розпочинаються з фіналу. По прильоту у Києв  паломники ніби прозрівають і клянуться: "Ми повернемося… Одного разу замало".

І ще одна цікавинка. Коли відійшов час паломництва в історію і можна заспокоїтися, щоб знайти суть істини у баченому, відчутому, почутому, раптом спогади розбурхують нову хвилю емоцій.

Слухати – не переслухати. І це — чудово! 

l

Оксана: “Радість переповнює серце. Ось ми ідемо по Хресній дорозі. Спочатку мене огорнув розпач, розгубленість. Як посеред торгового люду, шуму, криків, туристів відчути Ісуса Христа, Його страждання? Але, слава Богу, я швидко опанувала себе, абстрагувалася від зовнішніх впливів. Несла хрест, думала і порівнювала, як 2 тисячі літ тому Ісус ступав босими ногами по цій кам'яній тверді, а навколо – глум та крики:  "Розіпни!". Хіба можна порівнювати ті пекельні муки і мою теперішню майже "комфортну" ходу?

А які незбагненні хвилини пережила біля місця народження Ісуса! Торкнулася святого місця і якісь вібрації хвилею розляглися по всьому тілу. Досі не знаю, що це було. Такого до смерті не забудеш. Кажуть, що на Святій Землі дива відбуваються. Це й було диво! 

І ще. Ми купалися в Середземному морі. Штормило. Хвиля велетенська, як двоповерховий будинок. Я безпечно зайшла далі, і мене піднесло на високий гребінь, а за мить  накрило іншою хвилею. Подумала, що це — кінець. 

Але Бог думав по-іншому: я залишилася жива і неушкоджена. Ось і судіть, чи над нами немає янгола-охоронця? Це і є диво, сотворене Господом”.

l

Галина: “Ті миті — незабутні на все життя. Ми були на Мертвому морі. Яке то диво! На тій, насиченій сіллю, воді спокійно лежиш на спині навіть, якщо плавати не вмієш. Там глина з мулом чорним цілюща. Ми намащували тіла, обличчя, і були схожі на тубільців. Ноги грузнуть. Допомагаємо одне одному виходити. Спека була 440С. Думалось: як в пустелі, що поруч, 40 днів випробовували себе, виживали Іван Предтеча та Ісус Христос? Це — подвиг!

Кожне святе місце – незабутній спомин. А як лунала над водами Йордану пісня "Волинь моя", коли ми там омивалися! Неймовірні відчуття біля Гробу Господнього і на Хресній дорозі. Цікаво біля Стіни плачу і на Хресній дорозі. Я обов'язково повернуся ще раз до святих місць.

l

Людмила: “Незбагненний, неймовірний трепет серця я відчувала біля Гробу Господнього. Я так поспішала прикластися до Святого місця, щоб там довше побути. Людей – черга безкінечна і ченці підганяють. Хотіла відчути Дух Господній. Прохід низький, вузький.

Повірте: як вдарилася головою об камінь, то думала, що гуля велика буде. Аж ні! Навіть синця не залишилось. Побували на горі Фавор, місці преображення Ісуса Христа, у величних храмах Святої Анни, Святої Катерини, Різдва Христового. В окремих місцях, справді, якісь вібрації по тілу розтікалися. Незабутньо…

А ще висловлю думку усіх: нам пощастило із духовним наставником. Отець Леонід був, як батько. Кожного розпитає, поблагословить, усміхнеться по-родинному. А служби які Божественні, які духовні і змістовні – не передати. Як тільки сил вистачило на всіх і все!  Господь був з ним, і Дух Святий вів”.

Василь: “Я давно мріяв пройти життєвою стежиною живого Ісуса Христа. Нарешті, моя мрія збулася. Незабутні враження у храмі Різдва Христового, біля ясел. Ми туди поверталися кілька разів. В храмі Стрітення, де Божа Матір зустріла Єлизавету (матір Івана Предтечі), я сповідався. А Гріб Господній, а Хресна хода і Йордан –  все незабутнє, проникло в серце і лишилося назавжди!

Біля ікон Спасителя я відчував, як Він ніби оживає, дивиться на нас і проповідує. Ми відчували Всепереможний дух Ісуса на горі Спокус. Цікаво, як на далекій відстані ти відчуваєш по-іншому Україну. Коли омивалися в Йордані, то Гімн України хором співали. Ми були переконані, що Господь нас чує, і гордилися тим. Милувалися вінчанням окремих пар. А ще нам сам Господь допомагав. Посудіть самі – нами опікалися троє високодуховних священиків. Кожен володіє кількома мовами та добре знає святі місця. Інші паломники заздрили, що ми маємо такого, я б сказав, унікального і доброго отця Леоніда. Ми цим теж тішилися. Часом було важко, але коли поглянеш, як 80-літня бабуся долає нелегкий паломницький шлях, то розумієш, що перепон для відвідин Святої Землі нема. Я хочу цей шлях пройти ще раз. 

Світлана: “Враження? Всередині щось перевернулося! Часом сльози мимоволі котилися по щоках. Було спекотно і важко, але я — щаслива. Яка то радість бачити єдину, усміхнену Божу Матінку у храмі Різдва Господнього! Вона нас зустрічала, як Своїх рідних дітей. Взагалі, кожна святиня – це чаша, переповнена духовністю та емоціями. Скільки Господньої благодаті я відчувала у храмі Стрітення – не передати. А який величний собор святої Анни і утаємничений Гріб Господній! Все — зворушливо до сліз. А які духовні Божественні літургії! Вони щодня наповнювали душу. Більше того, ми співали (кожен раз) молитву за Україну – і нам всі заздрили.

Вдома ти у вирі проблем, тривог, негараздів, а там починаєш розуміти, яка дорога тобі Україна, рідний край. Несла хрест, і так сталося, що найбільше ваги – на моїх плечах. Подумала, чому по життю несу свій нелегкий хрест, і тут так само – то доля!? І ще. Зустрічали паломників із Танзанії, Австралії, В'єтнаму, Канади та інших країн. Всі  — біля єдиного Христа.  А чому на Землі немає миру, любові Христової, порозуміння? 

Я відчуваю поклик Святої Землі. Я обов'язково повернуся туди знову.

l

Ось такі емоції переповнюють парафіян-паломників храму Блаженного Миколая Чарнецького. Вони були "в гостях" у Божої Матінки, Господа нашого Ісуса Христа. Їх внутрішній світ змінився, наповнився святістю. Переконаний: цю святість будуть передавати друзям, рідним, всім тим, хто навколо них. Тобто, вони готові змінювати цей неспокійний світ і робити його добрішим під знаком Христової любові. А це і є головна місія паломництва й Людини.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Благодать вам і мир від Бога Отця і Господа нашого Ісуса  Христа, що за наші гріхи дав себе Самого, щоб від злого сучасного віку нас визволити за волею Бога й Отця нашого, – Йому  слава на віки вічні. Амінь. 

Ап. Павло. До Гал. 1.3-5.

ххх

Паломник Василь розказує, що під час їхнього перебування на Святій Землі дорогами Ізраїлю курсувало не менше 50 автобусів із українцями. Немає сенсу вдаватися в мораль тих, хто там залишився заробітчанином, а задамося запитанням: "Чому так масово? Що шукають за морями наші земляки? Яку відповідь хочуть почути від Ісуса Христа?".

За твердженням богословів, Христос у щиро віруючого завжди з ним, у його серці і душі.

У Ковелі багато церков і будинків молитви. В кожній святині із вірними розмовляє, надихає, зцілює всюдисущий Господь. Безперечно, кожен храм – це святе місце.

На жаль, наш християнський простір розмежований, розколотий на різні конфесії і патріархати. Моляться вірні, забуваючи, що самі Тіло Христове розривають на частини. Збурюють душевний спокій, а тим самим породжують гріховність та невпорядкованість свого буття.

Їдуть… Летять… Ідуть…

Багато хто хоче звірити свій християнський компас на шляхах, де ступав Спаситель. Інші – набратися духовності на первозданно святих місцях. Окремі шукають відповіді на власні негаразди, неблагополуччя, безвихідь, хвороби, неміч. 

Істина – у свідченнях. Свідчення паломників, парафіян церкви бл. Миколая Чарнецького надзвичайно важливі. Це — не туристична подорож. Кожного паломника супроводжує молитва, очищення сповіддю, співпереживання, усвідомлення добра і гріховності у своєму єстві, каяття та навернення.

Всіх біля святого місця огортає невидима благодать. Вона зміцнює  дух та  очищає душу.

Розповіді розпочинаються з фіналу. По прильоту у Києв  паломники ніби прозрівають і клянуться: "Ми повернемося… Одного разу замало".

І ще одна цікавинка. Коли відійшов час паломництва в історію і можна заспокоїтися, щоб знайти суть істини у баченому, відчутому, почутому, раптом спогади розбурхують нову хвилю емоцій.

Слухати – не переслухати. І це — чудово! 

ххх

Оксана: “Радість переповнює серце. Ось ми ідемо по Хресній дорозі. Спочатку мене огорнув розпач, розгубленість. Як посеред торгового люду, шуму, криків, туристів відчути Ісуса Христа, Його страждання? Але, слава Богу, я швидко опанувала себе, абстрагувалася від зовнішніх впливів. Несла хрест, думала і порівнювала, як 2 тисячі літ тому Ісус ступав босими ногами по цій кам'яній тверді, а навколо – глум та крики:  "Розіпни!". Хіба можна порівнювати ті пекельні муки і мою теперішню майже "комфортну" ходу?

А які незбагненні хвилини пережила біля місця народження Ісуса! Торкнулася святого місця і якісь вібрації хвилею розляглися по всьому тілу. Досі не знаю, що це було. Такого до смерті не забудеш. Кажуть, що на Святій Землі дива відбуваються. Це й було диво! 

І ще. Ми купалися в Середземному морі. Штормило. Хвиля велетенська, як двоповерховий будинок. Я безпечно зайшла далі, і мене піднесло на високий гребінь, а за мить  накрило іншою хвилею. Подумала, що це — кінець. 

Але Бог думав по-іншому: я залишилася жива і неушкоджена. Ось і судіть, чи над нами немає янгола-охоронця? Це і є диво, сотворене Господом”.

ххх

Галина: “Ті миті — незабутні на все життя. Ми були на Мертвому морі. Яке то диво! На тій, насиченій сіллю, воді спокійно лежиш на спині навіть, якщо плавати не вмієш. Там глина з мулом чорним цілюща. Ми намащували тіла, обличчя, і були схожі на тубільців. Ноги грузнуть. Допомагаємо одне одному виходити. Спека була 440С. Думалось: як в пустелі, що поруч, 40 днів випробовували себе, виживали Іван Предтеча та Ісус Христос? Це — подвиг!

Кожне святе місце – незабутній спомин. А як лунала над водами Йордану пісня "Волинь моя", коли ми там омивалися! Неймовірні відчуття біля Гробу Господнього і на Хресній дорозі. Цікаво біля Стіни плачу і на Хресній дорозі. Я обов'язково повернуся ще раз до святих місць.

ххх

Людмила: “Незбагненний, неймовірний трепет серця я відчувала біля Гробу Господнього. Я так поспішала прикластися до Святого місця, щоб там довше побути. Людей – черга безкінечна і ченці підганяють. Хотіла відчути Дух Господній. Прохід низький, вузький.

Повірте: як вдарилася головою об камінь, то думала, що гуля велика буде. Аж ні! Навіть синця не залишилось. Побували на горі Фавор, місці преображення Ісуса Христа, у величних храмах Святої Анни, Святої Катерини, Різдва Христового. В окремих місцях, справді, якісь вібрації по тілу розтікалися. Незабутньо…

А ще висловлю думку усіх: нам пощастило із духовним наставником. Отець Леонід був, як батько. Кожного розпитає, поблагословить, усміхнеться по-родинному. А служби які Божественні, які духовні і змістовні – не передати. Як тільки сил вистачило на всіх і все!  Господь був з ним, і Дух Святий вів”.

Василь: “Я давно мріяв пройти життєвою стежиною живого Ісуса Христа. Нарешті, моя мрія збулася. Незабутні враження у храмі Різдва Христового, біля ясел. Ми туди поверталися кілька разів. В храмі Стрітення, де Божа Матір зустріла Єлизавету (матір Івана Предтечі), я сповідався. А Гріб Господній, а Хресна хода і Йордан –  все незабутнє, проникло в серце і лишилося назавжди!

Біля ікон Спасителя я відчував, як Він ніби оживає, дивиться на нас і проповідує. Ми відчували Всепереможний дух Ісуса на горі Спокус. Цікаво, як на далекій відстані ти відчуваєш по-іншому Україну. Коли омивалися в Йордані, то Гімн України хором співали. Ми були переконані, що Господь нас чує, і гордилися тим. Милувалися вінчанням окремих пар. А ще нам сам Господь допомагав. Посудіть самі – нами опікалися троє високодуховних священиків. Кожен володіє кількома мовами та добре знає святі місця. Інші паломники заздрили, що ми маємо такого, я б сказав, унікального і доброго отця Леоніда. Ми цим теж тішилися. Часом було важко, але коли поглянеш, як 80-літня бабуся долає нелегкий паломницький шлях, то розумієш, що перепон для відвідин Святої Землі нема. Я хочу цей шлях пройти ще раз. 

Світлана: “Враження? Всередині щось перевернулося! Часом сльози мимоволі котилися по щоках. Було спекотно і важко, але я — щаслива. Яка то радість бачити єдину, усміхнену Божу Матінку у храмі Різдва Господнього! Вона нас зустрічала, як Своїх рідних дітей. Взагалі, кожна святиня – це чаша, переповнена духовністю та емоціями. Скільки Господньої благодаті я відчувала у храмі Стрітення – не передати. А який величний собор святої Анни і утаємничений Гріб Господній! Все — зворушливо до сліз. А які духовні Божественні літургії! Вони щодня наповнювали душу. Більше того, ми співали (кожен раз) молитву за Україну – і нам всі заздрили.

Вдома ти у вирі проблем, тривог, негараздів, а там починаєш розуміти, яка дорога тобі Україна, рідний край. Несла хрест, і так сталося, що найбільше ваги – на моїх плечах. Подумала, чому по життю несу свій нелегкий хрест, і тут так само – то доля!? І ще. Зустрічали паломників із Танзанії, Австралії, В'єтнаму, Канади та інших країн. Всі  — біля єдиного Христа.  А чому на Землі немає миру, любові Христової, порозуміння? 

Я відчуваю поклик Святої Землі. Я обов'язково повернуся туди знову.

ххх

Ось такі емоції переповнюють парафіян-паломників храму Блаженного Миколая Чарнецького. Вони були "в гостях" у Божої Матінки, Господа нашого Ісуса Христа. Їх внутрішній світ змінився, наповнився святістю. Переконаний: цю святість будуть передавати друзям, рідним, всім тим, хто навколо них. Тобто, вони готові змінювати цей неспокійний світ і робити його добрішим під знаком Христової любові. А це і є головна місія паломництва й Людини.