Повідомлення в номер / Всеукраїнська “пісня” ковельського краєзнавства

Ймовірна дата народження Ковеля

Із далекого ХІХ століття походить хибна точка зору про те, що перша писемна згадка про місто датується  1310 роком. Російські історики, складаючи альманах "Живописная Россия", помилково “прив'язали” історію міста  Коваль, що розташоване в центральній Польщі, до волинського Ковеля.

Із польських джерел відомо, що своє існування наше місто бере із початку ХІV століття. Але конкретної дати допоки не віднайдено.

І ось Олена Бірюліна, завідувачка музею історії Луцького Братства, у своїх дослідницьких розвідках натрапила на документ, у якому Ковель згадується в 1430 році.

Повідомлення цікаве і надзвичайно важливе. Ці літописні дані знаходяться в історичних архівах польського Кракова. Для ковельчан вкрай необхідно отримати факсимільне відтворення цього документа. Беззаперечно, необхідно владі і краєзнавцям звернутися із відповідним поданням до польських архівних інституцій і постаратися отримати цей документ. Історія, пам'ять стукають у наші серця.

Про засади Магдебурзького права

Історії місцевого самоврядування торкалося у своїх дослідженнях багато науковців України. Серед них бачимо Віктора Сірука (м. Київ), Маргариту Матвійчук (м. Ковель), Акаша Крішана (м. Київ) та інших.

Із дискусій, які виникали на секційних заняттях і в перервах роботи конференції, випливало закономірне запитання: а чи діяло самоврядування в Ковелі після отримання у 1518 році Грамоти про Магдебурзьке право? І справді, сумнів не безпідставний, адже управлінська структура залишалася в руках землевласника і володаря князя Василя Сангушка.

Ймовірно, що діяли старі порядки. Зате із грамотою князь отримав привілеї, – скажімо, дозвіл на проведення ярмарок,  притаманних міському статусу. Зміни в структурі влади відбулися у 1543 році, коли місто перейшло в королівське підпорядкування.

Демократична структура міського управління гарно вимальовується всередині ХVІІ століття, коли лавники і ради (райці) працювали злагоджено й плідно, і разом із тим діяла справедлива (нехай і надмірна) виборна система. Судові та адміністративні рішення приймались колегіально.

Україна – в пошуку нових форм господарювання у громадах. Видається цінним досвід далекої і близької історії.

Залізниця, яка з'єднала Ковель 

з Європою

Тетяна Яцечко-Блаженко (м. Луцьк) презентувала тему залізниці, яка завжди мала і сьогодні має стратегічне значення в сфері економічного розвитку Ковеля та всієї України.

Вдумаймося в цифру: 459 кілометрів (!) залізничної колії прокладено за відносно короткий термін від польського міста Млава, що у центральній Польщі, до волинського Ковеля. Перший потяг пройшов шлях у 1877 році через територію Варшавської, Люблінської, Холмської, Волинської та інших губерній. Ідея будівництва млавсько-ковельської залізниці виникла у 1872 р. Проектний кошторис склав 20 млн. тодішніх рублів.

Очевидна вигідність проекту спонукала багатьох інвесторів до дій. 70 відсотків акції викупив багатій і фінансист Леопольд Крокенберг, іншу частину придбав Ян (Іван) Бльох. В ході фінансових операцій ціна залізниці зросла до 90 млн. руб.

Дослідниця подає у нарисі короткі біографії вище названих інвесторів. Ця історія нагадує про важливість мудрих, а разом з тим сміливих рішень, славу    яким вистукують колеса потягів по рейках залізниці і сьогодні.

Концентраційний табір "Береза-Картузька" 

і ковельчани

Петро Мазур (м. Кременець) та Олександр Ільїн (м. Пінськ) заглиблюються в цю історичну тему невипадково. У згаданому концентраційному  закладі у 30-х роках ХХ століття перебували політичні в'язні, члени ОУН та КПЗУ з полонізованих територій Великої Волині та Ковеля.

Про цю польську катівню для українців – коротким штрихом (із тексту авторів нарису): "Арештовані носили конопляний одяг і з круглою полотняною шапкою, на ногах дерев'яні черевики (!). Ув'язнені на виклик замість прізвища називали лише номер. Важка виснажлива  щоденна робота. Переміщуватися табором можна було лише бігом під градом ударів гумових палиць.

Ув'язнених харчували недопеченим хлібом, рідким супом, червивим горохом, салом з хробаками". "На туалет відводилося всього кілька хвилин після сніданку… Тих, хто порушив, на думку поліцейського, порядок, тут же змушували повзати по загаженій нечистотами підлозі".

Така ціна свободи. Така ціна приналежності до української нації. Така плата за мрію і гідність бути незалежним.

Історія вчить, нагадує, б'є в національні дзвони – Україна святе, і ми маємо виборювати свою свободу.

"Зазивний лист ковельської "Просвіти"

Діяльність ковельської "Просвіти" у 30-их роках ХХ століття та патріотична співпраця Миколи Косача із цією організацією знаходяться  наче в нерозсіяному ранковому тумані. І ці пізнавальні просвітницькі промені дарує нам Катерина Волох (с. Колодяжне).

Вона відкриває зацікавленому "Зазивні листи Ради Ковельської ймення Лесі Українки Повітової "Просвіти" до української людності Ковельщини". Листи віддзеркалюють сутність просвітянського зібрання. Ось окремі тези:

"Цілим гуртом люди з сіл, містечок, а також з міста Ковеля записувалися до "Просвіти". Бути членом "Просвіти" – це значить разом із другими спільними силами, діяльно йти до освіти, книжкою, газетою рідною, світлом освіти рідної свій розум просвіщати".

Разом із тим тривожне: "З сумом і болем мусимо зазначити, що "Просвіти" цураються наші освічені люди, так звана інтелігенція. На останніх зборах нашої "Просвіти" не було жодного священика, були тільки два вчителі. А на  зборах було більше 300 душ просвітян – селян і міщан. Де наша інтелігенція? Лінива, дурним, вигаданим страхом налякана, нічого для освічення громад т. з.   інтелігенція не робить".

Наскільки змінились ми? І чи не передається ця тривога сьогодні у серця патріотів-українців?

Член Центральної Ради Дмитро Ісаєвич

У своєму краєзнавчому нарисі Катерина Савчук (м. Ковель) розповідає про життя  діяльність видатної особистості – Дмитра Ісаєвича, уродженця села Велицька, що на Ковельщині.

Звернемося до тексту: "Він був одним із близьких соратників Михайла Грушевського, який мав для нього беззаперечний авторитет".

Михайло Грушевський згадує: "Зроблено багато – і для престижу партії (і я сам, і Ісаєвич, ми скрізь інформували про її роль і діяльність) і для реноме українського соціалізму, і для національної та політичної справи".

Д. Ісаєвич був членом офіційної української делегації на Паризькій мирній конференції.  Загалом "участь українських делегацій на чолі з Михайлом Грушевським та Дмитром Ісаєвичем в міжнародних конференціях та політичних форумах стала рисою дипломатії України часів визвольних змагань".

Життя Дмитра  Ісаєвича – це боротьба і активна діяльність за міжнародне визнання Української Народної Республіки, століття якої ми відзначатимо нині.

Післяслово

Відспівала свою історичну "пісню" Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція "Ковель та Ковельщина в українській та європейській історії". Прозвучали цікаві доповіді, прошуміли гарячі дискусії науковців, краєзнавців, істориків. Скарбниця ковельської історії поповнилася літописом у 620 сторінок. Свій доброчинний внесок у цю скарбницю подарували 95 дослідників історії з Києва, Львова, Рівного,  Бердичева, Пінська та ін.

Ковельське краєзнавство вписало ще одну яскраву сторінку у пізнання своєї минувшини.

Видано багато книг та статтей на історико-краєзнавчу тематику (М. Вельма, Д. Корнелюк, Я. Лавренко, І. Сидорук, Г. Сарапін, І. Пахасюк, Л. Карасовська, А. Полякова та інші). Неоціненний  вклад у пізнання історії краю нашої рідної газети "Вісті Ковельщини".

Залишається щиросердечне слово вдячності подарувати безпосереднім організаторам Всеукраїнського форуму і найперше – Олегу Кіндеру, міському голові; Ігорю Прокопіву, заступнику міського голови; Вікторії Савлук, начальнику відділу культури міськвиконкому; Геннадію Бондаренку, професору СНУ, голові Волинської обласної організації НСКУ; Анатолію Силюку, в. о. директора Волинського краєзнавчого музею, а разом з тим низькій уклін і пошанування  – всім, хто досліджував, готував статті та нариси і брав участь у важливому для міста заході.

Слався, наш Ковелю, мирною працею у незалежній благодатній Україні!

Анатолій СЕМЕНЮК,

голова міськрайорганізації Національної спілки краєзнавців України, член оргкомітету з підготовки і проведення конференції.

Із далекого ХІХ століття походить хибна точка зору про те, що перша писемна згадка про місто датується  1310 роком. Російські історики, складаючи альманах "Живописная Россия", помилково “прив'язали” історію міста  Коваль, що розташоване в центральній Польщі, до волинського Ковеля.

Із польських джерел відомо, що своє існування наше місто бере із початку ХІV століття. Але конкретної дати допоки не віднайдено.

І ось Олена Бірюліна, завідувачка музею історії Луцького Братства, у своїх дослідницьких розвідках натрапила на документ, у якому Ковель згадується в 1430 році.

Повідомлення цікаве і надзвичайно важливе. Ці літописні дані знаходяться в історичних архівах польського Кракова. Для ковельчан вкрай необхідно отримати факсимільне відтворення цього документа. Беззаперечно, необхідно владі і краєзнавцям звернутися із відповідним поданням до польських архівних інституцій і постаратися отримати цей документ. Історія, пам'ять стукають у наші серця.

Історії місцевого самоврядування торкалося у своїх дослідженнях багато науковців України. Серед них бачимо Віктора Сірука (м. Київ), Маргариту Матвійчук (м. Ковель), Акаша Крішана (м. Київ) та інших.

Із дискусій, які виникали на секційних заняттях і в перервах роботи конференції, випливало закономірне запитання: а чи діяло самоврядування в Ковелі після отримання у 1518 році Грамоти про Магдебурзьке право? І справді, сумнів не безпідставний, адже управлінська структура залишалася в руках землевласника і володаря князя Василя Сангушка.

Ймовірно, що діяли старі порядки. Зате із грамотою князь отримав привілеї, – скажімо, дозвіл на проведення ярмарок,  притаманних міському статусу. Зміни в структурі влади відбулися у 1543 році, коли місто перейшло в королівське підпорядкування.

Демократична структура міського управління гарно вимальовується всередині ХVІІ століття, коли лавники і ради (райці) працювали злагоджено й плідно, і разом із тим діяла справедлива (нехай і надмірна) виборна система. Судові та адміністративні рішення приймались колегіально.

Україна – в пошуку нових форм господарювання у громадах. Видається цінним досвід далекої і близької історії.

Тетяна Яцечко-Блаженко (м. Луцьк) презентувала тему залізниці, яка завжди мала і сьогодні має стратегічне значення в сфері економічного розвитку Ковеля та всієї України.

Вдумаймося в цифру: 459 кілометрів (!) залізничної колії прокладено за відносно короткий термін від польського міста Млава, що у центральній Польщі, до волинського Ковеля. Перший потяг пройшов шлях у 1877 році через територію Варшавської, Люблінської, Холмської, Волинської та інших губерній. Ідея будівництва млавсько-ковельської залізниці виникла у 1872 р. Проектний кошторис склав 20 млн. тодішніх рублів.

Очевидна вигідність проекту спонукала багатьох інвесторів до дій. 70 відсотків акції викупив багатій і фінансист Леопольд Крокенберг, іншу частину придбав Ян (Іван) Бльох. В ході фінансових операцій ціна залізниці зросла до 90 млн. руб.

Дослідниця подає у нарисі короткі біографії вище названих інвесторів. Ця історія нагадує про важливість мудрих, а разом з тим сміливих рішень, славу    яким вистукують колеса потягів по рейках залізниці і сьогодні.

Петро Мазур (м. Кременець) та Олександр Ільїн (м. Пінськ) заглиблюються в цю історичну тему невипадково. У згаданому концентраційному  закладі у 30-х роках ХХ століття перебували політичні в'язні, члени ОУН та КПЗУ з полонізованих територій Великої Волині та Ковеля.

Про цю польську катівню для українців – коротким штрихом (із тексту авторів нарису): "Арештовані носили конопляний одяг і з круглою полотняною шапкою, на ногах дерев'яні черевики (!). Ув'язнені на виклик замість прізвища називали лише номер. Важка виснажлива  щоденна робота. Переміщуватися табором можна було лише бігом під градом ударів гумових палиць.

Ув'язнених харчували недопеченим хлібом, рідким супом, червивим горохом, салом з хробаками". "На туалет відводилося всього кілька хвилин після сніданку… Тих, хто порушив, на думку поліцейського, порядок, тут же змушували повзати по загаженій нечистотами підлозі".

Така ціна свободи. Така ціна приналежності до української нації. Така плата за мрію і гідність бути незалежним.

Історія вчить, нагадує, б'є в національні дзвони – Україна святе, і ми маємо виборювати свою свободу.

Діяльність ковельської "Просвіти" у 30-их роках ХХ століття та патріотична співпраця Миколи Косача із цією організацією знаходяться  наче в нерозсіяному ранковому тумані. І ці пізнавальні просвітницькі промені дарує нам Катерина Волох (с. Колодяжне).

Вона відкриває зацікавленому "Зазивні листи Ради Ковельської ймення Лесі Українки Повітової "Просвіти" до української людності Ковельщини". Листи віддзеркалюють сутність просвітянського зібрання. Ось окремі тези:

"Цілим гуртом люди з сіл, містечок, а також з міста Ковеля записувалися до "Просвіти". Бути членом "Просвіти" – це значить разом із другими спільними силами, діяльно йти до освіти, книжкою, газетою рідною, світлом освіти рідної свій розум просвіщати".

Разом із тим тривожне: "З сумом і болем мусимо зазначити, що "Просвіти" цураються наші освічені люди, так звана інтелігенція. На останніх зборах нашої "Просвіти" не було жодного священика, були тільки два вчителі. А на  зборах було більше 300 душ просвітян – селян і міщан. Де наша інтелігенція? Лінива, дурним, вигаданим страхом налякана, нічого для освічення громад т. з.   інтелігенція не робить".

Наскільки змінились ми? І чи не передається ця тривога сьогодні у серця патріотів-українців?

У своєму краєзнавчому нарисі Катерина Савчук (м. Ковель) розповідає про життя  діяльність видатної особистості – Дмитра Ісаєвича, уродженця села Велицька, що на Ковельщині.

Звернемося до тексту: "Він був одним із близьких соратників Михайла Грушевського, який мав для нього беззаперечний авторитет".

Михайло Грушевський згадує: "Зроблено багато – і для престижу партії (і я сам, і Ісаєвич, ми скрізь інформували про її роль і діяльність) і для реноме українського соціалізму, і для національної та політичної справи".

Д. Ісаєвич був членом офіційної української делегації на Паризькій мирній конференції.  Загалом "участь українських делегацій на чолі з Михайлом Грушевським та Дмитром Ісаєвичем в міжнародних конференціях та політичних форумах стала рисою дипломатії України часів визвольних змагань".

Життя Дмитра  Ісаєвича – це боротьба і активна діяльність за міжнародне визнання Української Народної Республіки, століття якої ми відзначатимо нині.

Відспівала свою історичну "пісню" Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція "Ковель та Ковельщина в українській та європейській історії". Прозвучали цікаві доповіді, прошуміли гарячі дискусії науковців, краєзнавців, істориків. Скарбниця ковельської історії поповнилася літописом у 620 сторінок. Свій доброчинний внесок у цю скарбницю подарували 95 дослідників історії з Києва, Львова, Рівного,  Бердичева, Пінська та ін.

Ковельське краєзнавство вписало ще одну яскраву сторінку у пізнання своєї минувшини.

Видано багато книг та статтей на історико-краєзнавчу тематику (М. Вельма, Д. Корнелюк, Я. Лавренко, І. Сидорук, Г. Сарапін, І. Пахасюк, Л. Карасовська, А. Полякова та інші). Неоціненний  вклад у пізнання історії краю нашої рідної газети "Вісті Ковельщини".

Залишається щиросердечне слово вдячності подарувати безпосереднім організаторам Всеукраїнського форуму і найперше – Олегу Кіндеру, міському голові; Ігорю Прокопіву, заступнику міського голови; Вікторії Савлук, начальнику відділу культури міськвиконкому; Геннадію Бондаренку, професору СНУ, голові Волинської обласної організації НСКУ; Анатолію Силюку, в. о. директора Волинського краєзнавчого музею, а разом з тим низькій уклін і пошанування  – всім, хто досліджував, готував статті та нариси і брав участь у важливому для міста заході.

Слався, наш Ковелю, мирною працею у незалежній благодатній Україні!