Після смерті громадянина його майнові права та обов'язки, а також деякі немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або до інших осіб називається спадкуванням.
Існує дві підстави спадкування: спадкування за заповітом і спадкування за Законом. При цьому слід зауважити, що пріоритетне право на спадкування мають особи, визначені в заповіті, тобто особи, призначені згідно з волею заповідача —спадкодавця. Лише за відсутності заповіту, визнання його недійсним або відмови від спадщини спадкоємця за заповітом право спадкувати одержують спадкоємці за Законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто фізичною особою з повною цивільною дієздатністю. Заповіт, як правочин, безпосередньо пов'язаний з особою заповідача, повинен бути здійснений ним особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майна, майнових прав та обов'язків. Ці розпорядження можуть бути зроблені заповідачем у будь-який час. Заповідач самостійно визначає обсяг того, що передається у спадок, він може охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті, які можуть йому належати в майбутньому, заповідати все майно, або його частину.
При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Якщо в заповіті буде вказане майно, яке на момент відкриття спадщини буде втраченим чи взагалі не придбаним, то в цій частині заповіт буде недійсним. Частина спадщини, яка не включена до заповіту, спадкується за Законом.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими службовими особами, що мають право вчиняти нотаріальні дії. Цивільним кодексом України передбачено певні вимоги щодо складання та посвідчення заповіту.
У більшості випадків заповіти складаються на користь рідних або близьких. Тому звичайною є ситуація, коли після смерті спадкодавця родичі, керуючись матеріальними цілями, намагаються оспорити даний правочин, визнавши його недійсним. Зазвичай, заінтересовані особи посилаються при укладенні правочину під примусом, у стані неосудності або на несправжність підпису на документах тощо. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, дати та місця народження заповідача, та має бути особисто підписаний заповідачем.
Проблеми можна уникнути при умові використання однієї із законодавчих новел. Так, ч. 1 ст.1253 ЦК передбачено, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У частині 2 ст.1253 ЦК зазначено випадки, в яких присутність двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою, посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою особою, а також, коли фізичні вади заповідача унеможливлюють його ознайомлення зі змістом заповіту (поганий зір, сліпота). Присутність свідків зумовлена тим, щоб підтвердити стан, у якому перебував заповідач на момент посвідчення заповіту. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Не можуть бути свідками: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Едуард МАРТИНЮК, приватний нотаріус.
Залишити коментар