Повідомлення в номер / Промениться світло любові

На творчому небосхилі нашого краю сяйнула яскрава зірка талановитого митця Валентина Данилюка. Сяйнула і… не згасла!  Бо й сьогодні від неї промениться світло любові до рідної батьківської землі.

Талант художника-скульптора розквітав, розвивався і утверджувався у мистецьких студіях Львова. Мешкав і працював у Рівному, Івано-Франківську. Проте душу зігрівала закоханість в синьооку, золотоволосу, барвистим вінком заквітчану  Волинь.

Саме тут дорогоцінними сапфірами заіскрився талант Валентина Данилюка в скульптурі, графіці, акварелі, олії. Нікого не залишать байдужими його "Батьківська хата", "Портрет матері", скульптурна композиція Лукаша і Мавки із "Лісової пісні" Лесі Українки, погруддя Андроника Лазарчука, художника і педагога з Уховецька. А ще ці тихі, заспокійливі пейзажі – диво! Мов птахи з рідного гнізда, розлетілися його картини та скульптури по всій Україні. Знайшли вони своє гідне місце в Канаді, Аргентині, Великобританії, Німеччині, Білорусі, Польщі.

Творчість Валентина Петровича неодноразово презентували на всеукраїнських та обласних виставках. Вагомий доробок життя…

 14 листопада Валентину Петровичу Данилюку мало б  виповнитися 80.

З висоти, віддаленої від земного життя у кілька років, нам бачиться видатна особистість краю, належно не поцінована владою, але пошанована людьми. Це і є заслужена найвища нагорода. Портрет митця: яким ми бачимо його?

Валентин Данилюк – це:

– щирий друг, з яким сміливо можна було йти  в розвідку або підкорювати неприступні гори;

– талановитий митець: художник, скульптор, який залишив неоціненний скарб своїх творчих робіт, що будуть слугувати нащадкам;

– патріот України і просто добра Людина з великої літери.

Пам'ятаємо. Шануємо. Не забуваємо.

Поетичні рядки для тебе, друже:

Валентину Данилюку

Усе мовчить в холоднім,

     темнім просторі.

Чому так рано гілка творчості

  зів'яла?

Верни його для нас, наш

      милий Господи!

Сльоза скотилася, на

      спомин мій упала.

У тій сльозі – твій образ,

      творчі кроки,

Пейзажі неповторні рідної

      Волині –

Вони навіюють в бентежну

          душу спокій,

Від них молитва тиха в небо

 лине.

А он пожежа – червоні, дивні

 маки

Хтось з Космосу розсіяв.  А,

    може, це є кров?

І поруч, мов жива, –

  скульптура Лесі-Мавки,

Й закоханий Лукаш,  їх вічная

 любов.

l

Туман густий приліг на

       соннім плесі,

Безжурний окунь  сплесне,

      й знову тиша.

– Рибалка – диво. Вона лікує

        стреси. –

Сказав, і вже рука нові

         етюди пише.

"Батьківську хату", портрет

       своєї матері…

Поглянеш – таке все

  близьке, рідне, дороге.

Відійдуть біль, тривоги і не

  знатимеш,

Що ангел-охоронець Мама

     тебе береже.

Здається, ми й не

  розлучалися з тобою.

Ще вчора у каміні веселе

    полум'я  палало.

Про вічне розмовляли.

   Думки пливли рікою,

Бувало, келих за здоров'я

 підіймали.

l

Твій рідний край – душа

     твоя і мова.

Волинь. Секунь, озера, поле

        й ліс.

Смиренний, добрий – до

  нас приходиш знову.

Чому трагічний стався долі

 зріз?

Можливо, це був віщий

    поклик з неба –

В пошані ж там мистецьке

  ремесло?

Рай змалювати – для цього

        є потреба,

Щоб на Землі зерно любові

  проросло.

На виднім місці в затишній

  кімнаті

Твоя картина. Вона щодня

    нагадує про тебе.

Сьогодні ювілей – душевне,

           миле свято

І… вічний спокій. Щасливим

        будь на небі!

Анатолій СЕМЕНЮК.

На творчому небосхилі нашого краю сяйнула яскрава зірка талановитого митця Валентина Данилюка. Сяйнула і… не згасла!  Бо й сьогодні від неї промениться світло любові до рідної батьківської землі.

Талант художника-скульптора розквітав, розвивався і утверджувався у мистецьких студіях Львова. Мешкав і працював у Рівному, Івано-Франківську. Проте душу зігрівала закоханість в синьооку, золотоволосу, барвистим вінком заквітчану  Волинь.

Саме тут дорогоцінними сапфірами заіскрився талант Валентина Данилюка в скульптурі, графіці, акварелі, олії. Нікого не залишать байдужими його "Батьківська хата", "Портрет матері", скульптурна композиція Лукаша і Мавки із "Лісової пісні" Лесі Українки, погруддя Андроника Лазарчука, художника і педагога з Уховецька. А ще ці тихі, заспокійливі пейзажі – диво! Мов птахи з рідного гнізда, розлетілися його картини та скульптури по всій Україні. Знайшли вони своє гідне місце в Канаді, Аргентині, Великобританії, Німеччині, Білорусі, Польщі.

Творчість Валентина Петровича неодноразово презентували на всеукраїнських та обласних виставках. Вагомий доробок життя…

 14 листопада Валентину Петровичу Данилюку мало б  виповнитися 80.

З висоти, віддаленої від земного життя у кілька років, нам бачиться видатна особистість краю, належно не поцінована владою, але пошанована людьми. Це і є заслужена найвища нагорода. Портрет митця: яким ми бачимо його?

Валентин Данилюк – це:

– щирий друг, з яким сміливо можна було йти  в розвідку або підкорювати неприступні гори;

– талановитий митець: художник, скульптор, який залишив неоціненний скарб своїх творчих робіт, що будуть слугувати нащадкам;

– патріот України і просто добра Людина з великої літери.

Пам'ятаємо. Шануємо. Не забуваємо.

Поетичні рядки для тебе, друже:

Усе мовчить в холоднім, темнім просторі.

Чому так рано гілка творчості зів'яла?

Верни його для нас, наш милий Господи!

Сльоза скотилася, на спомин мій упала.

У тій сльозі – твій образ,  творчі кроки,

Пейзажі неповторні рідної Волині –

Вони навіюють в бентежну душу спокій,

Від них молитва тиха в небо лине.

А он пожежа – червоні, дивні маки

Хтось з Космосу розсіяв.  А, може, це є кров?

І поруч, мов жива, – скульптура Лесі-Мавки,

Й закоханий Лукаш,  їх вічная любов.

ххх

Туман густий приліг на  соннім плесі,

Безжурний окунь  сплесне,  й знову тиша.

– Рибалка – диво. Вона лікує  стреси. –

Сказав, і вже рука нові етюди пише.

"Батьківську хату", портрет  своєї матері…

Поглянеш – таке все близьке, рідне, дороге.

Відійдуть біль, тривоги і не  знатимеш,

Що ангел-охоронець Мама   тебе береже.

Здається, ми й не розлучалися з тобою.

Ще вчора у каміні веселе полум'я  палало.

Про вічне розмовляли.

Думки пливли рікою,

Бувало, келих за здоров'я підіймали.

ххх

Твій рідний край – душа  твоя і мова.

Волинь. Секунь, озера, поле  й ліс.

Смиренний, добрий – до  нас приходиш знову.

Чому трагічний стався долі зріз?

Можливо, це був віщий поклик з неба –

В пошані ж там мистецьке  ремесло?

Рай змалювати – для цього є потреба,

Щоб на Землі зерно любові проросло.

На виднім місці в затишній  кімнаті

Твоя картина. Вона щодня нагадує про тебе.

Сьогодні ювілей – душевне, миле свято

І… вічний спокій. Щасливим  будь на небі!