Краплинка доброти здатна врятувати життя
Проблема онкології актуальна у всьому світі і в будь-якому віці, ніхто не знає, кого це лихо обере наступним. Саме тому кожному важливо знати, як правильно підтримати близьку людину у важкий для неї період.
Період лікування може затягнутись від кількох місяців до декількох років, справа абсолютно індивідуальна, і жоден лікар не зможе дати точний прогноз. Коли людина проходить лікування, вона сильно змінюється, у неї може бути поганий настрій чи погіршуватись характер.
У такій ситуації подібна реакція абсолютно нормальна, адже пережити це морально та знайти в собі фізичні сили боротись з недугою – важке завдання навіть для найсильнішої людини.
Підтримувати хворого потрібно постійно, радувати подарунками, робити маленькі сюрпризи. Психологічний стан – важлива складова одужання, тож хворому потрібно розповідати історії про людей, які змогли перебороти рак навіть на останніх стадіях.
Рак сильно погіршує фізичний стан, тому хворому знадобиться будь-яка допомога по дому. Також психологи не рекомендують запитувати про те, чи потрібна фінансова допомога? Відповідь на це питання очевидна.
Звичайно, головним борцем з раком є своєчасне лікування, проте турбота близьких неодмінно прискорить процес одужання та дасть хворому сили боротись з цією страшною недугою.
l
…Про свій страшний діагноз військовослужбовець із майже 5-річним стажем Іван Медінцев дізнався вже опісля того, коли мав за плечима гіркий життєвий досвід, адже хлопцю довелось побувати, здається, в самому пеклі – пройти в 2014 році Іловайський котел і не зламатися, вистояти, вижити.
Та вже згодом того, хто самовіддано боронив кордони рідної Батьківщини від ненависного ворога, підкосила страшна хвороба, яка стала перепоною на шляху до багатьох мрій та сподівань молодого чоловіка.
А все, що спочатку "маскувалось" під звичайну хворобу, розпочалось в січні 2016 року. А вже в березні Івана госпіталізували до військово-медичного центру західного регіону, що в місті Львові.
Там в медичному заключенні винесли вирок: підозра на лімфому Ходжкіна початкової стадії (рак лімфатичної системи). Та вірити в це хворий вперто не хотів, надіявся почути щось хороше. Мовляв, це всього лиш помилка, і все.
Та, на превеликий жаль, цього почути не вдалось. Бо через місяць столичні медики підтвердили діагноз своїх колег. Після цього "переломного" етапу в житті Івана все, так би мовити, пішло шкереберть.
До кінця року він отримав шість курсів хіміотерапії та курс променевої терапії. На деякий час рак ніби “притих”. Та тривало це зовсім недовго – трохи більше двадцяти місяців, які видались для ковельчанина цілою вічністю.
В жовтні цього року Іван потрапив знову до лікарні. В обласному військовому госпіталі міста Луцька в нього діагностували новоутворення у селезінці. А згодом, з метою подальшого обстеження, направили до столиці.
Тут варіантів лікування не пропонували, а лише наполягали на негайному звільненні із Збройних Сил України і подальшій госпіталізації. Хворий вагався, боячись щось вчинити неправильно, адже пережите ятрило душу й тіло і вдень, і вночі. Хоча хлопець душевний та фізичний біль приховував, як тільки міг.
За рекомендаціями знайомих, які не залишили в нелегкий час, Іван Медінцев прийняв рішення пройти обстеження в Мінську, де після ряду обстежень було підтверджено діагноз: рецидив лімфоми, змішано-клітинний варіант ІV S ст. з ураженням лімфовузлів вище і нижче діафрагми, селезінки, печінки, кісткового мозку.
Після цього консультацію отримав у Мінському науково-практичному центрі хірургії, трансплантології і гематології. Як виявилось, тепер нашого земляка зможе врятувати одне: високодозна хіміотерапія з пересадкою кісткового мозку в сусідній Білорусі.
Таке лікування потребує дороговартісних затрат – 50 тисяч доларів. До того ж, перед її проведенням необхідно провести ще поліохіміотерапію. Орієнтовна ціна препаратів для двох курсів вартуватиме приблизно 24-40 тисяч доларів.
І як би банально це не звучало, та це факт: вартість життя ковельчанина – в межах 70-90 тисяч доларів! Для родини – це непідйомна сума, адже за роки боротьби із страшною недугою вони витратили всі свої заощадження.
Тож тепер лише надія – на добрих людей, які мають в своєму серці хоч краплинку доброти, та на милість Божу. А, як відомо, спільні зусилля задля хорошого блага можуть бути цілим океаном милосердя.
l
Зараз чоловік готує документи на звільнення із лав Збройних Сил України, тому що фізичний стан заважає йому нести службу далі. Але коли б не ця перепона – військову службу не полишив би. Адже про те, що піде в АТО, не вагався жодного дня. Вважав це для себе священним обов'язком, який повинен з гідністю і честю виконати.
До того ж, закінчив військову кафедру під час навчання у Львівській державній фінансовій академії. Та про своє рішення мовчав до останнього, аби не хвилювати зайвий раз вагітну тоді дружину і ту, яка дала життя, – матір. Жінки змирились з цим, бо знали, що їх Іван інакше вчинити не зміг би.
"Достойного сина виховали", – говорили знайомі батькам. Та не могли згодом ті, що народили й виростили, повірити звістці, що блискавкою спалахнула серед щасливих буднів сімейства.
Не відступати в жодному разі, а боротись до того часу, аж поки одужає, таткові й коханому допомагають маленький син Артемко й дружина Юлія, які завжди для найріднішої людини є справжньою надійною підтримкою, міцним тилом.
А їх мужчина, натомість, повністю присвячує себе сім'ї, в колі яких пізнав солодкі хвилини радості й приємних хвилювань. Заради цього варто йти далі, не зупинятися ні перед чим. Навіть коли твій запеклий ворог – така хвороба, як рак.
Змиритись із важкою ношею, яка впала на плечі дитини, не можуть і батьки. Лідія Михайлівна, жінка надзвичайно сильної вольової натури, та Іван Іванович роблять все для того, аби син якнайшвидше одужав, вирвався з пазурів страшної хвороби, яка затьмарила звичайні і святкові дні для усієї родини.
Материнське зболене серце, виплакані очі багато пережили і витерпіли, вимолили в Бога за цей час.
Доброго, цілеспрямованого та відповідального чоловіка підтримують і порадою, і вчинками молодший брат Андрій, батьки дружини, які по праву вважають його своїм рідним сином, друзі, сусіди, знайомі та просто небайдужі люди.
Зробити добру справу для Івана Медінцева можемо і ми, шановні краяни, приєднавшись до так званого благодійного марафону, переказавши кошти на лікування того, хто так хоче жити і вірить в те, що Всевишній обов'язково зробить диво – зцілить зболене тіло.
Ось реквізити, на які слід перераховувати гроші: Приватбанк, МФО 305299, КОД ЄДРПОУ 14360570, рахунок отримувача 29244825509100. Поповнення поточного рахунку – 4731219105567642, Медінцев Іван Іванович, 3240518635. Тел.: 068-0568366, 093-647-0114.
Тож не будьмо осторонь чужої біди, подаруймо надію на одужання Івану. Пам'ятаймо, що добро, зроблене нами, обов'язково повернеться сторицею!
Щиро вірю в те, що ковельчанин, в якого попереду багато хорошого і світлого на життєвому горизонті, з нашою із вами допомогою зможе успішно подолати страшну недугу.
І ми неодмінно напишемо нову історію з його життя – справжню й невигадану, яка нарешті, завершиться щасливо!
Підготувала
Оксана МОРОЗ.
P. S. Подібного роду статті мені особисто не надто легко даються в моральному плані, адже все, про що пишеш, мусиш пропусти крізь себе і призму своєї душі. Думаю, зі мною погодяться більшість моїх колег.
Можливо, тому, що десь в підсвідомості закрадається боязнь того, аби все передати "влучними" словами, які б не образили, не принизили того, кому відведена головна роль. Та як не старайся – через себе не перескочиш. Бо до найменшої дрібниці детальні почуття і переживання тої чи іншої людини можна передати лише в одному випадку: коли сам побував в тій чи іншій ситуації…
Тож нехай нас всіх Господь оберігає від подібних негараздів, а доля не посилає всілякі "сюрпризи". А тим, хто сповна пізнав прикрий та гіркий досвід, хочеться побажати щиро від душі: непохитної віри в себе і свої можливості, сили й впевненості в тому, що все буде обов'язково добре!
О. М.
Проблема онкології актуальна у всьому світі і в будь-якому віці, ніхто не знає, кого це лихо обере наступним. Саме тому кожному важливо знати, як правильно підтримати близьку людину у важкий для неї період.
Період лікування може затягнутись від кількох місяців до декількох років, справа абсолютно індивідуальна, і жоден лікар не зможе дати точний прогноз. Коли людина проходить лікування, вона сильно змінюється, у неї може бути поганий настрій чи погіршуватись характер.
У такій ситуації подібна реакція абсолютно нормальна, адже пережити це морально та знайти в собі фізичні сили боротись з недугою – важке завдання навіть для найсильнішої людини.
Підтримувати хворого потрібно постійно, радувати подарунками, робити маленькі сюрпризи. Психологічний стан – важлива складова одужання, тож хворому потрібно розповідати історії про людей, які змогли перебороти рак навіть на останніх стадіях.
Рак сильно погіршує фізичний стан, тому хворому знадобиться будь-яка допомога по дому. Також психологи не рекомендують запитувати про те, чи потрібна фінансова допомога? Відповідь на це питання очевидна.
Звичайно, головним борцем з раком є своєчасне лікування, проте турбота близьких неодмінно прискорить процес одужання та дасть хворому сили боротись з цією страшною недугою.
ххх
…Про свій страшний діагноз військовослужбовець із майже 5-річним стажем Іван Медінцев дізнався вже опісля того, коли мав за плечима гіркий життєвий досвід, адже хлопцю довелось побувати, здається, в самому пеклі – пройти в 2014 році Іловайський котел і не зламатися, вистояти, вижити.
Та вже згодом того, хто самовіддано боронив кордони рідної Батьківщини від ненависного ворога, підкосила страшна хвороба, яка стала перепоною на шляху до багатьох мрій та сподівань молодого чоловіка.
А все, що спочатку "маскувалось" під звичайну хворобу, розпочалось в січні 2016 року. А вже в березні Івана госпіталізували до військово-медичного центру західного регіону, що в місті Львові.
Там в медичному заключенні винесли вирок: підозра на лімфому Ходжкіна початкової стадії (рак лімфатичної системи). Та вірити в це хворий вперто не хотів, надіявся почути щось хороше. Мовляв, це всього лиш помилка, і все.
Та, на превеликий жаль, цього почути не вдалось. Бо через місяць столичні медики підтвердили діагноз своїх колег. Після цього "переломного" етапу в житті Івана все, так би мовити, пішло шкереберть.
До кінця року він отримав шість курсів хіміотерапії та курс променевої терапії. На деякий час рак ніби “притих”. Та тривало це зовсім недовго – трохи більше двадцяти місяців, які видались для ковельчанина цілою вічністю.
В жовтні цього року Іван потрапив знову до лікарні. В обласному військовому госпіталі міста Луцька в нього діагностували новоутворення у селезінці. А згодом, з метою подальшого обстеження, направили до столиці.
Тут варіантів лікування не пропонували, а лише наполягали на негайному звільненні із Збройних Сил України і подальшій госпіталізації. Хворий вагався, боячись щось вчинити неправильно, адже пережите ятрило душу й тіло і вдень, і вночі. Хоча хлопець душевний та фізичний біль приховував, як тільки міг.
За рекомендаціями знайомих, які не залишили в нелегкий час, Іван Медінцев прийняв рішення пройти обстеження в Мінську, де після ряду обстежень було підтверджено діагноз: рецидив лімфоми, змішано-клітинний варіант ІV S ст. з ураженням лімфовузлів вище і нижче діафрагми, селезінки, печінки, кісткового мозку.
Після цього консультацію отримав у Мінському науково-практичному центрі хірургії, трансплантології і гематології. Як виявилось, тепер нашого земляка зможе врятувати одне: високодозна хіміотерапія з пересадкою кісткового мозку в сусідній Білорусі.
Таке лікування потребує дороговартісних затрат – 50 тисяч доларів. До того ж, перед її проведенням необхідно провести ще поліохіміотерапію. Орієнтовна ціна препаратів для двох курсів вартуватиме приблизно 24-40 тисяч доларів.
І як би банально це не звучало, та це факт: вартість життя ковельчанина – в межах 70-90 тисяч доларів! Для родини – це непідйомна сума, адже за роки боротьби із страшною недугою вони витратили всі свої заощадження.
Тож тепер лише надія – на добрих людей, які мають в своєму серці хоч краплинку доброти, та на милість Божу. А, як відомо, спільні зусилля задля хорошого блага можуть бути цілим океаном милосердя.
ххх
Зараз чоловік готує документи на звільнення із лав Збройних Сил України, тому що фізичний стан заважає йому нести службу далі. Але коли б не ця перепона – військову службу не полишив би. Адже про те, що піде в АТО, не вагався жодного дня. Вважав це для себе священним обов'язком, який повинен з гідністю і честю виконати.
До того ж, закінчив військову кафедру під час навчання у Львівській державній фінансовій академії. Та про своє рішення мовчав до останнього, аби не хвилювати зайвий раз вагітну тоді дружину і ту, яка дала життя, – матір. Жінки змирились з цим, бо знали, що їх Іван інакше вчинити не зміг би.
"Достойного сина виховали", – говорили знайомі батькам. Та не могли згодом ті, що народили й виростили, повірити звістці, що блискавкою спалахнула серед щасливих буднів сімейства.
Не відступати в жодному разі, а боротись до того часу, аж поки одужає, таткові й коханому допомагають маленький син Артемко й дружина Юлія, які завжди для найріднішої людини є справжньою надійною підтримкою, міцним тилом.
А їх мужчина, натомість, повністю присвячує себе сім'ї, в колі яких пізнав солодкі хвилини радості й приємних хвилювань. Заради цього варто йти далі, не зупинятися ні перед чим. Навіть коли твій запеклий ворог – така хвороба, як рак.
Змиритись із важкою ношею, яка впала на плечі дитини, не можуть і батьки. Лідія Михайлівна, жінка надзвичайно сильної вольової натури, та Іван Іванович роблять все для того, аби син якнайшвидше одужав, вирвався з пазурів страшної хвороби, яка затьмарила звичайні і святкові дні для усієї родини.
Материнське зболене серце, виплакані очі багато пережили і витерпіли, вимолили в Бога за цей час.
Доброго, цілеспрямованого та відповідального чоловіка підтримують і порадою, і вчинками молодший брат Андрій, батьки дружини, які по праву вважають його своїм рідним сином, друзі, сусіди, знайомі та просто небайдужі люди.
Зробити добру справу для Івана Медінцева можемо і ми, шановні краяни, приєднавшись до так званого благодійного марафону, переказавши кошти на лікування того, хто так хоче жити і вірить в те, що Всевишній обов'язково зробить диво – зцілить зболене тіло.
Ось реквізити, на які слід перераховувати гроші: Приватбанк, МФО 305299, КОД ЄДРПОУ 14360570, рахунок отримувача 29244825509100. Поповнення поточного рахунку – 4731219105567642, Медінцев Іван Іванович, 3240518635. Тел.: 068-0568366, 093-647-0114.
Тож не будьмо осторонь чужої біди, подаруймо надію на одужання Івану. Пам'ятаймо, що добро, зроблене нами, обов'язково повернеться сторицею!
Щиро вірю в те, що ковельчанин, в якого попереду багато хорошого і світлого на життєвому горизонті, з нашою із вами допомогою зможе успішно подолати страшну недугу.
І ми неодмінно напишемо нову історію з його життя – справжню й невигадану, яка нарешті, завершиться щасливо!
Підготувала Оксана МОРОЗ.
P. S. Подібного роду статті мені особисто не надто легко даються в моральному плані, адже все, про що пишеш, мусиш пропусти крізь себе і призму своєї душі. Думаю, зі мною погодяться більшість моїх колег.
Можливо, тому, що десь в підсвідомості закрадається боязнь того, аби все передати "влучними" словами, які б не образили, не принизили того, кому відведена головна роль. Та як не старайся – через себе не перескочиш. Бо до найменшої дрібниці детальні почуття і переживання тої чи іншої людини можна передати лише в одному випадку: коли сам побував в тій чи іншій ситуації…
Тож нехай нас всіх Господь оберігає від подібних негараздів, а доля не посилає всілякі "сюрпризи". А тим, хто сповна пізнав прикрий та гіркий досвід, хочеться побажати щиро від душі: непохитної віри в себе і свої можливості, сили й впевненості в тому, що все буде обов'язково добре!
О. М.
Краплинка доброти здатна врятувати життя
Залишити коментар