І лунала світла молитва
Духовний простір Ковельщини наповнився ще однією світлою історичною подією: 24 листопада ц. р. закладено і освячено наріжний камінь та капсулу (із зверненням до нащадків) у новозбудований фундамент церкви в ім'я блаженного Св. м. Василя Величковського.
Славні діяння Твої, Господи! В той час, коли навколо вирує неспокій, бідність, підіймає голову зло, церковна громада з великою вірою розбудовує святиню.
Незважаючи на сіру мряку та холод, на місці події (перехрестя вул. Відродження та Величковського) зібралося багато вірян. Розділити радість ковельчан прибули високі гості: екзарх Луцький Йосафт Говера, вікарій Львівської провінції о. Іван Левицький, єпископ-помічник Сокальський і Жовківський владика Петро Лоза, декан о. Богдан Іващук, о. Сергій Василів, от. Володимир Улян. Високоповажних гостей вітають отці-ієромонахи храму Миколая Чарнецького на чолі з ігуменом Михайлом Іваняком.
Лунає світла молитва, зігріває серця і душі присутніх. Щиросердне вітальне слово промовляє владика Йосафат.
Почесними грамотами екзарха Луцького нагороджують найактивніших будівельників та жертводавців. Заслужені слова вдячності — Євгену Задорожному, який, за словами єпископа кир. Йосафата, "вміє підняти дух вірян і всі структури Ковеля, щоб досягти мети".
Привітальне слово гостям і присутнім виголошує ігумен монастиря Миколая Чарнецького о. Михайло Іваняк. Він чи не найбільше хвилюється, адже це відповідальна та почесна місія, і все має пройти злагоджено й організовано.
"Тут буде місто-сад!", — згадалися слова Володимира Маяковського, який, до речі, дуже любив і шанував Україну та українців. Проводячи паралелі, промовляю: "Я знаю: духовний центр тут буде, коли такії люди у нашім славнім місті є".
Високоповажні духовні особи беруть кельні в руки і закидають розчин. Наріжний камінь і капсулу встановлено.
Благослови всіх, Господи!
Поруч із храмом деревце тендітне листочками шелестить. Подумалось: вони будуть виростати разом (і храм, і клен). Пройде якийсь час, і засяють бані золотом й дерево виросте, духом та вірою наповниться. І злетить спільна молитва до неба. Почує Господь, почує блаженний Василь Величковський, і благословення та благодать повернуться до священиків, парафіян, будівничих, і запанують в той день щастя, радість та мир, любов, доброта і злагода.
l
Коли видатні особистості, тим більше духовні, торкаються своїми діяннями міста, то воно також стає визначнішим. Тарас Шевченко, Леся Українка — без їх животворного духу й присутності Ковель був би збіднілішим у культурно-просвітницькому середовищі. Без блаженного Василя Величковського наш духовний простір теж був би набагато вужчим.
Народився блаженніший у м. Станіславові 1 червня 1903 року. Після закінчення гімназії вступив до лав Січових Стрільців.
У 1920 році записався на Богословські курси до Львівської духовної семінарії. Дияконське освячення отримав з рук митрополита Андрея Шептицького. Таїну священства прийняв у Єпископа Луцького Йосифа Боцяна. Молодий священик відзначався глибоким розумом, різнобічними знаннями і неабияким проповідницьким талантом.
У серпні 1928 року о. Василь Величковський приєднується до місійної групи в Ковелі. Він навертає українців до "з'єднаної" церкви. Як гриби у теплий дощ, виростають парафії і святині навколо міста. Кількість вірних греко-католиків сягає до 20 тисяч осіб.
Дослідники біографії Василя Величковського засвідчують факт зустрічі отця Василя із Юзефом Пілсудським. Останній погодився на передачу римо-католицького костелу ковельській християнській спільноті. Проте з архівних матеріалів відомо, що греко-католикам була передана Св.-Миколаївська церква, яка у свій час належала Кінгбурзькому піхотному полку. Згодом було побудовано в короткі терміни монастир.
Так чи інакше, але заслуга о. Василя в розбудові церкви беззаперечна. Польській латинській церкві було не вподоби активна проукраїнська позиція місіонера-священика, і його в 1935 році відправляють до Станіславова.
Географія служіння о. Василя Величковського розлога: Кам'янець-Подільський, Тернопіль, Станіславів, Львів, Ковель та інші міста.
У квітні 1945 року з приходом "других совєтів" о. Василя заарештовують і примушують до зречення і зради своєї віри. Віра або смерть! Йому виносять смертний вирок. 3 місяці — у камері смертників. Нарешті, вирок змінено — 10 років ув'язнення в концентраційних таборах Воркути.
Але на засланні він не припиняє своєї місійної діяльності. Коли є глибока віра, то її не знищать ані тюрма, ані Москва. Після звільнення о. Василь таємно вчить молодих семінаристів і править Літургію у приватних помешканнях.
У 1963 році в Москві він зустрічається із Митрополитом Йосифом Сліпим.
Саме тоді, 4 лютого в готелі о. Величковського висвячено на Єпископа і призначено місцеблюстителем Греко-Католицької Церкви в Україні.
У 1969 році за активну душпастирську (таємну) діяльність Владику Василя Величковського знову заарештовують. У 1972 році хворого Єпископа звільняють з-під арешту і депортують з СРСР. За свідченням брата Василя Стеця, Владиці Величковському КДБ зробили ін'єкцію отрути сповільненої дії. Серце його зупинилося 30 червня 1973 року у Канаді в місті Вінніпезі. Там і похований.
Після беатифікаційного процесу у 2001 році Папа Іван Павло ІІ оголосив Єпископа Василя Величковського блаженним мучеником за Христову Віру.
Канадські українці шанують нашого і їхнього духовного, незламного провідника віри Христової. Шануємо і ми.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Духовний простір Ковельщини наповнився ще однією світлою історичною подією: 24 листопада ц. р. закладено і освячено наріжний камінь та капсулу (із зверненням до нащадків) у новозбудований фундамент церкви в ім'я блаженного Св. м. Василя Величковського.
Славні діяння Твої, Господи! В той час, коли навколо вирує неспокій, бідність, підіймає голову зло, церковна громада з великою вірою розбудовує святиню.
Незважаючи на сіру мряку та холод, на місці події (перехрестя вул. Відродження та Величковського) зібралося багато вірян. Розділити радість ковельчан прибули високі гості: екзарх Луцький Йосафт Говера, вікарій Львівської провінції о. Іван Левицький, єпископ-помічник Сокальський і Жовківський владика Петро Лоза, декан о. Богдан Іващук, о. Сергій Василів, от. Володимир Улян. Високоповажних гостей вітають отці-ієромонахи храму Миколая Чарнецького на чолі з ігуменом Михайлом Іваняком.
Лунає світла молитва, зігріває серця і душі присутніх. Щиросердне вітальне слово промовляє владика Йосафат.
Почесними грамотами екзарха Луцького нагороджують найактивніших будівельників та жертводавців. Заслужені слова вдячності — Євгену Задорожному, який, за словами єпископа кир. Йосафата, "вміє підняти дух вірян і всі структури Ковеля, щоб досягти мети".
Привітальне слово гостям і присутнім виголошує ігумен монастиря Миколая Чарнецького о. Михайло Іваняк. Він чи не найбільше хвилюється, адже це відповідальна та почесна місія, і все має пройти злагоджено й організовано.
"Тут буде місто-сад!", — згадалися слова Володимира Маяковського, який, до речі, дуже любив і шанував Україну та українців. Проводячи паралелі, промовляю: "Я знаю: духовний центр тут буде, коли такії люди у нашім славнім місті є".
Високоповажні духовні особи беруть кельні в руки і закидають розчин. Наріжний камінь і капсулу встановлено.
Благослови всіх, Господи!
Поруч із храмом деревце тендітне листочками шелестить. Подумалось: вони будуть виростати разом (і храм, і клен). Пройде якийсь час, і засяють бані золотом й дерево виросте, духом та вірою наповниться. І злетить спільна молитва до неба. Почує Господь, почує блаженний Василь Величковський, і благословення та благодать повернуться до священиків, парафіян, будівничих, і запанують в той день щастя, радість та мир, любов, доброта і злагода.
ххх
Коли видатні особистості, тим більше духовні, торкаються своїми діяннями міста, то воно також стає визначнішим. Тарас Шевченко, Леся Українка — без їх животворного духу й присутності Ковель був би збіднілішим у культурно-просвітницькому середовищі. Без блаженного Василя Величковського наш духовний простір теж був би набагато вужчим.
Народився блаженніший у м. Станіславові 1 червня 1903 року. Після закінчення гімназії вступив до лав Січових Стрільців.
У 1920 році записався на Богословські курси до Львівської духовної семінарії. Дияконське освячення отримав з рук митрополита Андрея Шептицького. Таїну священства прийняв у Єпископа Луцького Йосифа Боцяна. Молодий священик відзначався глибоким розумом, різнобічними знаннями і неабияким проповідницьким талантом.
У серпні 1928 року о. Василь Величковський приєднується до місійної групи в Ковелі. Він навертає українців до "з'єднаної" церкви. Як гриби у теплий дощ, виростають парафії і святині навколо міста. Кількість вірних греко-католиків сягає до 20 тисяч осіб.
Дослідники біографії Василя Величковського засвідчують факт зустрічі отця Василя із Юзефом Пілсудським. Останній погодився на передачу римо-католицького костелу ковельській християнській спільноті. Проте з архівних матеріалів відомо, що греко-католикам була передана Св.-Миколаївська церква, яка у свій час належала Кінгбурзькому піхотному полку. Згодом було побудовано в короткі терміни монастир.
Так чи інакше, але заслуга о. Василя в розбудові церкви беззаперечна. Польській латинській церкві було не вподоби активна проукраїнська позиція місіонера-священика, і його в 1935 році відправляють до Станіславова.
Географія служіння о. Василя Величковського розлога: Кам'янець-Подільський, Тернопіль, Станіславів, Львів, Ковель та інші міста.
У квітні 1945 року з приходом "других совєтів" о. Василя заарештовують і примушують до зречення і зради своєї віри. Віра або смерть! Йому виносять смертний вирок. 3 місяці — у камері смертників. Нарешті, вирок змінено — 10 років ув'язнення в концентраційних таборах Воркути.
Але на засланні він не припиняє своєї місійної діяльності. Коли є глибока віра, то її не знищать ані тюрма, ані Москва. Після звільнення о. Василь таємно вчить молодих семінаристів і править Літургію у приватних помешканнях.
У 1963 році в Москві він зустрічається із Митрополитом Йосифом Сліпим.
Саме тоді, 4 лютого в готелі о. Величковського висвячено на Єпископа і призначено місцеблюстителем Греко-Католицької Церкви в Україні.
У 1969 році за активну душпастирську (таємну) діяльність Владику Василя Величковського знову заарештовують. У 1972 році хворого Єпископа звільняють з-під арешту і депортують з СРСР. За свідченням брата Василя Стеця, Владиці Величковському КДБ зробили ін'єкцію отрути сповільненої дії. Серце його зупинилося 30 червня 1973 року у Канаді в місті Вінніпезі. Там і похований.
Після беатифікаційного процесу у 2001 році Папа Іван Павло ІІ оголосив Єпископа Василя Величковського блаженним мучеником за Христову Віру.
Канадські українці шанують нашого і їхнього духовного, незламного провідника віри Христової. Шануємо і ми.
Анатолій СЕМЕНЮК.
І лунала світла молитва
Залишити коментар