Свято життя Євгена Сверстюка
Ковельчани мають завдячувати долі за те, що у них є патріотично-просвітницький центр українства під скромною назвою "Центральна районна бібліотека" (керівник – Заслужений працівник культури України" Галина Божик).
Вкотре поспішаю на "свято життя". Сьогодні – це година пам'яті Євгена Сверстюка, відомого українського філософа, письменника, правозахисника.
Поспішаю, бо знаю, що режисер і сценарист дійства Ольга Бичковська вклала в захід серце і душу, а тому буде цікаво, пізнавально і повчально.
Дехто може сказати мені: "Де ви бачите в тому стражденному житті свято, адже там – боротьба, поневіряння, нагляд КДБ, репресій та 12 років концетораційних таборів і заслання в чужому, холодному Пермському краї?".
Я ж переконаний, що людина щаслива тоді, коли займається улюбленою справою. Так ось, "свято життя", а значить і своє особисте щастя, Євген Сверстюк бачив та розумів по-своєму: "Щастя – жити високими культурно-просвітницькими інтересами і нехтувати особистими". Погодьтеся, це – світоглядна позиція не кожному під силу. Адже то самопожертва в ім'я вищих моральних цінностей, які піднімають людину на високу сходинку духовності.
Цю жертовно-моральну філософію Євген Сверстюк виростив з надр сільського буття, з волинського села Сільце, що на Горохівщині. Солов'їне дитинство, школа і раптом – потаємне: "Я буду сидіти в тюрмі за Україну".
Що це? Випадкове просвітління? Чи, може, виважена основа сенсу майбутнього життя?
То не був спалах романтичних емоцій. Дитяче серце гартувалось у вогні патріотично-молитовних пісень, "Декалогу" та "Сорока чотирьох правил українського націоналіста". Свідомість юнака формувалась на міцній основі українства.
Він успішно закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка та аспірантуру Київського інституту психології. Євген Сверстюк залишив сліди своєї праці в школах, вишах та редакціях газет і журналів. Чому в множині? КДБ не давало спокою патріоту.
З-під його талановитого пера виходять публіцистичні та літературно-критичні праці. Серед них – Іван Котляревський сміється", "Собор у риштованні", "Шевченко понад часом" та інші. Багато з них видано за кордоном – зокрема, у видавництві "Смолоскип" (США).
Євген Сверстюк – в постійній боротьбі і в просторі, де творять та діють Василь Симоненко, Іван Дзюба, Ліна Костенко, Іван Драч, Лесь Танюк, Іван Світличний та ін. В умовах тогочасної тоталітарно-репресивної України це були героїчні кроки – на межі життя і смерті. Каральний меч КДБ падав на непокірних.
У 1962 році поет Василь Симоненко і художник Алла Горська спробували оприлюднити відкрите ними поховання жертв сталінських репресій у Биківнянському лісі, що неподалік Києва. Це вартувала для них не тільки втрати свободи, але й самого життя.
На Євгена Олександровича Сверстюка теж чекала гірка чаша репресій, знущань і концтаборів. Його заарештували у 1972 році. Він ту чашу гіркоти (12 довгих років) випив до дна, але вистояв і не зламався. Дорога ціна, але стовбур дерева українства міцний. Від бурі, вітру стовбур може похитнутися, зігнутися, але, попри все, встоїть.
Ще й ще раз задаймося питанням: "Як вони вистояли?". Протести, страйки, голодування, колючий холод, щоденне навіювання страху і ймовірність смерті – але вище всього була Україна, ота омріяна, щаслива і небесна.
В короткому нарисі, на жаль, немає можливості належно висвітлити всі героїчні віхи славного життя волинянина Євгена Сверстюка. Та для пізнання сутності світогляду маємо бездоганну криницю покладених на папір його філософських роздумів.
Багато з них стали крилатостями. Окремі – є повчальними для нас, сьогоднішніх, особливо юних віком.
Тож занурмося в криницю мудрості Євгена Сверстюка:
– Зневіра є одним із найбільших українських гріхів.
– Суспільство без віри і любові втрачає здатність розрізняти добро і зло.
– Один в полі не воїн – це перше гасло кожної людини, кожен має бути воїном в воювати там, де може бути успішний…
– Ми повинні робити сонячну погоду в житті, а не збільшувати темряву.
– Правда, честь, обов'язок... суть мого світогляду, честь, що оплачується кров'ю, гідність, що є передумовою життя, істина, до якої йдуть з безстрашністю дослідника – без гарантії повернутися".
– Ти входиш в зону смерті й у тій зоні хапаєшся за щось і розбудовуєшся. Це "щось" є суто ідеальний світ. Матеріальний вже перестав існувати. Якщо ти не схопишся за небо, у тебе нічого немає. Тим небом є віра в Бога. І – саморозбудова.
– Я народився під щасливою зіркою: вона висвітлювала моє обличчя і ніколи не ховала його в тінь. Навіть у найтемніші дні, без просвітків, я відчував, що моя зірка висока – і любив її".
Цитовані слова – це своєрідний посібник настанов, як любити життя таким, яким воно є, як виживати в екстремальних умовах концтаборів, як зберегти мораль, честь і гідність, рухаючись проти течії. Євген Сверестюк вчить нас запалювати зірки своїм духом і підтримувати їх світло після відходу від земного життя.
Лишається щиросердечно подякувати (не помилюсь, коли скажу, що від всіх присутніх у залі) за змістовне патріотичне дійство – годину пам'яті Євгена Сверетюка.
Анатолій СЕМЕНЮК.
P. S. Сьогодні багато хто намагається запалити зірку свого та нашого життя запальничкою майбутнього президентства.
Дорогий мій співрозмовнику! Просвіти критично, на детекторі українства і патріотизму кожного кандидата. Не спіймайся на гачок популістів і демагогів про матеріальний рай, яким насичують твою свідомість.
Життєвий шлях Євгена Сверстюка є повчальним та актуальним. Було б добре, якби уроки цієї видатної особистості засвоїли всі нині сущі в Україні.
А. С.
Ковельчани мають завдячувати долі за те, що у них є патріотично-просвітницький центр українства під скромною назвою "Центральна районна бібліотека" (керівник – Заслужений працівник культури України" Галина Божик).
Вкотре поспішаю на "свято життя". Сьогодні – це година пам'яті Євгена Сверстюка, відомого українського філософа, письменника, правозахисника.
Поспішаю, бо знаю, що режисер і сценарист дійства Ольга Бичковська вклала в захід серце і душу, а тому буде цікаво, пізнавально і повчально.
Дехто може сказати мені: "Де ви бачите в тому стражденному житті свято, адже там – боротьба, поневіряння, нагляд КДБ, репресій та 12 років концетораційних таборів і заслання в чужому, холодному Пермському краї?".
Я ж переконаний, що людина щаслива тоді, коли займається улюбленою справою. Так ось, "свято життя", а значить і своє особисте щастя, Євген Сверстюк бачив та розумів по-своєму: "Щастя – жити високими культурно-просвітницькими інтересами і нехтувати особистими". Погодьтеся, це – світоглядна позиція не кожному під силу. Адже то самопожертва в ім'я вищих моральних цінностей, які піднімають людину на високу сходинку духовності.
Цю жертовно-моральну філософію Євген Сверстюк виростив з надр сільського буття, з волинського села Сільце, що на Горохівщині. Солов'їне дитинство, школа і раптом – потаємне: "Я буду сидіти в тюрмі за Україну".
Що це? Випадкове просвітління? Чи, може, виважена основа сенсу майбутнього життя?
То не був спалах романтичних емоцій. Дитяче серце гартувалось у вогні патріотично-молитовних пісень, "Декалогу" та "Сорока чотирьох правил українського націоналіста". Свідомість юнака формувалась на міцній основі українства.
Він успішно закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка та аспірантуру Київського інституту психології. Євген Сверстюк залишив сліди своєї праці в школах, вишах та редакціях газет і журналів. Чому в множині? КДБ не давало спокою патріоту.
З-під його талановитого пера виходять публіцистичні та літературно-критичні праці. Серед них – Іван Котляревський сміється", "Собор у риштованні", "Шевченко понад часом" та інші. Багато з них видано за кордоном – зокрема, у видавництві "Смолоскип" (США).
Євген Сверстюк – в постійній боротьбі і в просторі, де творять та діють Василь Симоненко, Іван Дзюба, Ліна Костенко, Іван Драч, Лесь Танюк, Іван Світличний та ін. В умовах тогочасної тоталітарно-репресивної України це були героїчні кроки – на межі життя і смерті. Каральний меч КДБ падав на непокірних.
У 1962 році поет Василь Симоненко і художник Алла Горська спробували оприлюднити відкрите ними поховання жертв сталінських репресій у Биківнянському лісі, що неподалік Києва. Це вартувала для них не тільки втрати свободи, але й самого життя.
На Євгена Олександровича Сверстюка теж чекала гірка чаша репресій, знущань і концтаборів. Його заарештували у 1972 році. Він ту чашу гіркоти (12 довгих років) випив до дна, але вистояв і не зламався. Дорога ціна, але стовбур дерева українства міцний. Від бурі, вітру стовбур може похитнутися, зігнутися, але, попри все, встоїть.
Ще й ще раз задаймося питанням: "Як вони вистояли?". Протести, страйки, голодування, колючий холод, щоденне навіювання страху і ймовірність смерті – але вище всього була Україна, ота омріяна, щаслива і небесна.
В короткому нарисі, на жаль, немає можливості належно висвітлити всі героїчні віхи славного життя волинянина Євгена Сверстюка. Та для пізнання сутності світогляду маємо бездоганну криницю покладених на папір його філософських роздумів.
Багато з них стали крилатостями. Окремі – є повчальними для нас, сьогоднішніх, особливо юних віком.
Тож занурмося в криницю мудрості Євгена Сверстюка:
– Зневіра є одним із найбільших українських гріхів.
– Суспільство без віри і любові втрачає здатність розрізняти добро і зло.
– Один в полі не воїн – це перше гасло кожної людини, кожен має бути воїном в воювати там, де може бути успішний…
– Ми повинні робити сонячну погоду в житті, а не збільшувати темряву.
– Правда, честь, обов'язок... суть мого світогляду, честь, що оплачується кров'ю, гідність, що є передумовою життя, істина, до якої йдуть з безстрашністю дослідника – без гарантії повернутися".
– Ти входиш в зону смерті й у тій зоні хапаєшся за щось і розбудовуєшся. Це "щось" є суто ідеальний світ. Матеріальний вже перестав існувати. Якщо ти не схопишся за небо, у тебе нічого немає. Тим небом є віра в Бога. І – саморозбудова.
– Я народився під щасливою зіркою: вона висвітлювала моє обличчя і ніколи не ховала його в тінь. Навіть у найтемніші дні, без просвітків, я відчував, що моя зірка висока – і любив її".
Цитовані слова – це своєрідний посібник настанов, як любити життя таким, яким воно є, як виживати в екстремальних умовах концтаборів, як зберегти мораль, честь і гідність, рухаючись проти течії. Євген Сверестюк вчить нас запалювати зірки своїм духом і підтримувати їх світло після відходу від земного життя.
Лишається щиросердечно подякувати (не помилюсь, коли скажу, що від всіх присутніх у залі) за змістовне патріотичне дійство – годину пам'яті Євгена Сверетюка.
Анатолій СЕМЕНЮК.
P. S. Сьогодні багато хто намагається запалити зірку свого та нашого життя запальничкою майбутнього президентства.
Дорогий мій співрозмовнику! Просвіти критично, на детекторі українства і патріотизму кожного кандидата. Не спіймайся на гачок популістів і демагогів про матеріальний рай, яким насичують твою свідомість.
Життєвий шлях Євгена Сверстюка є повчальним та актуальним. Було б добре, якби уроки цієї видатної особистості засвоїли всі нині сущі в Україні.
А. С.
Свято життя Євгена Сверстюка
Залишити коментар