Олена Місюра: життя в ім'я добра
Історія нашого краю багата подіями, фактами і видатними особистостями. Серед них – духовні світочі, політичні діячі, талановиті вчені. В цьому ряду є ті, які кожен день зернина до зернини збирають посівний матеріал для засіву родючого поля незалежної України.
Частину своїх статків вони віддають на розбудову та захист держави. Існував колись неписаний закон: 10 відсотків жертвувати на храм Божий. Тепер ці люди до матеріальних статків додають свої сердечні поривання.
Серед таких національно свідомих, патріотично налаштованих діячів Ковельщини висвітлюється особистість Олени Місюри. У неї – Божа душа, якій притаманна доброчинність. Знайома нам теза, що "Любов – це віддати себе комусь, творити добро для когось" – то про неї. Любов до сім'ї, до розлогого родинного дерева і до свого ближнього у неї розквітає пишною трояндою і ніколи не в'яне.
Олена Володимирівна добре відома в Ковелі як голова філії "Союзу Українок", як активна волонтерка, як захисниця українства і як успішна бізнесменка.
І ось я в Олени Володимирівни Місюри в гостях. Давно не зустрічалися, і мимоволі вдивляюся у її світле обличчя. Воно, як завжди, миле, привабливе і проміниться молодістю. Вслухаюсь у мову, а там – милозвучність, спокій і філософські життєві мудрості. Хочу зібрати всі позитиви до купи і прозріваю: переді мною – справжня, гарна, квітуча українська полісянка.
Отож, послухаймо…
l
– Анатолію Володимировичу, Вам що: каву, чай? У мене є винятково смачна кава. Не пошкодуєте, – гостинно запрошує господиня.
– Олено Володимирівно, не відмовлюся, але інтерв'ю продовжу.
Ви давно в бізнесі? Коли було важче: в теперішній час чи в 90-х роках.
– В бізнесі легко не буває ніколи. Необхідно і вдень, і вночі клято працювати і головою, і руками. Сьогодні конкуренція більша, ніж раніше. Судіть самі: колись в місті діяло три ресторани – сьогодні закладів ресторанного типу десятки. Ринок перенасичений, а торговельна спроможність населення падає… Не забуваймо, що в країні іде війна.
– І все ж, Ваші продуктові набори були в Києві на Майдані Гідності. Вони й сьогодні регулярно потрапляють до наших воїнів на Сході, на передову. Звичайно, велика подяка Вам за це. Але ж це зменшує сімейні і особисті доходи. Не секрет, що окремі заможні ковельчани і кроку не ступають у цьому напрямку.
– Я не думаю про це. Апостол Павло повчав: "Поспішайте робити добро". І, в міру сил, ми з друзями стараємося так діяти. Адже коли не буде держави, то й бізнесу не буде.
А щодо тих, хто ухиляється від благодійності, то таких у Ковелі мало. Росте нове покоління, серця яких наповнені милосердям. Ось "живий" приклад. Молодий бізнесмен в районі індивідуальної забудови, що біля Бахова, за свій кошт проклав вулицю із твердим покриттям.
Ми пропонували: давай і ми зробимо свій внесок. А він нам порекомендував збудувати іншу вулицю. Ось вам нове мислення сучасного підприємця.
– Ви – голова ковельських "союзянок". Бачу ваші вишиванки на всіх міських заходах та урочистостях і навіть на сесіях рад Ви сміливо озвучуєте свою громадянську позицію. Колись, за польського панування, "Союз Українок" боровся за свою мову, національну гідність. А що тепер?
– Тепер на часі відродження патріотизму, формування національної свідомості. Не менш важлива боротьба за українство. Сьогодні в громадських рухах мало молоді. Більше того, вона буває пасивна й інертна. Тішуся одним, що у нас є юні "союзянки", за якими – майбутнє.
– Ваші посестри (на чолі з Вами) завжди присутні в бібліотеці на зустрічах із відомими письменниками, поетами, журналістами. Це в плані ваших заходів?
– Це поклик душі і серця кожної "союзянки". Ми живемо цим. З іншого боку, хто, як не ми, має повертати пам'ять про В. Стуса, В. Симоненка, О. Ольжича? Їх, видатних і жертовних, багато. Вони на вівтар України поклали життя. І ми мусимо не тільки проникатися цим, повертати з небуття наше героїчне, але й передавати новому поколінню.
– Знаю, що ваша спільнота непосидюча, не замикається в ковельському "домі".
– Справді, ми – в активному русі. Побували в Каневі і вклонились Тарасу Шевченку, відвідали Холодний яр і отримали незабутні враження. Нещодавно брали участь в урочистостях в урочищі "Вовчак", де народилася УПА. Було багато інших патріотичних поїздок – прощ.
– А які стосунки з місцевою владою?
– На мою думку, місцева влада немало робить для міста. Старається. Але є окремі запити, які ще не реалізовані. Маю на увазі побудову пам'ятника Героям Небесної Сотні, встановлення барельєфа на Будинку рад. Хочеться більше єдності та порозуміння. Кожен із нас має залишити після себе пам'ять із справ на благо громади.
– Ви нагадали про єдність. Томос – сприятиме об'єднанню?
– Звичайно, що так. Нарешті, українці мають свою канонічну незалежну Церкву. До неї потяглися багато вірян із Московського патріархату. На мою думку, Церква повинна допомагати Україні, підіймати дух українців.
– Не омину майбутніх виборів. Яким, на Вашу думку, має бути Президент України?
– У мене суб'єктивне бачення. Ця особистість мусить відповідати трьом "П", тобто: "Порядність. Професійність. Патріотизм". Хочеться, щоб очільник держави більше думав про свій народ, а не про власні прибутки.
– А які "ліки" Ви бачите для оздоровлення країни?
– Менше критикувати, піаритись, а більше працювати. Кожен має поставити перед собою запитання: "А що зробив я?". Мені імпонує діяльність наших хлопців-волонтерів Василя Марчука, Ігоря Верчука, Едуарда Сколінчука, Миколи Більшевича, нашої землячки, Народної артистки України Світлани Мирводи та інших, які співом і ділом, матеріально та морально допомагають нашим воїнам на Сході. Їх багато. І саме вони утверджують думку про те, що Україна відбудеться як сильна економічно й політично держава європейського зразка.
– Корупцію подолаємо?
– Потрібно змінювати світогляд. Маємо починати із себе, із своєї гідності.
– У Вас чудова дружна родина. Гармонійна сім'я. Із чоловіком Василем Івановичем Ви, на мою думку, – доповнення єдиного цілого. А яке то щастя чути щебетання милих онуків! Ви щасливі?
– Я щаслива, що у мене є батько. Йому вже 86. Живе в селі. Не нарікає на життя, а творить його сам. Має коника. Заготовляє на зиму дрова. Все життя бореться із неправдою.
Він каже: "Все в твоїх руках – тому потрібно не плакатись, а діяти і працювати". Він знає ціну хліба. У далекі повоєнні долав кілометри із села до Ковеля за чорним буханцем хліба. Вистоював ніч, і не раз, бувало, що не вистачало.
Батько рухливий, активний. Якби всі були такі, як він, то й Україна процвітала б.
А взагалі, що таке бути щасливим? Може, в можливості допомагати людям? Бог веде мене дорогами життя, і я дякую Йому за все. Життя – це мить. Воно летить на крилах. А хочеться ще багато чого зробити.
– Дай, Боже, Вам і родині щасливих днів і літ!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Р. S. На закінчення розмови Олена Володимирівна повідомила, що з нагоди ювілею започатковує благодійну акцію – збір коштів на підготовку та видання книги про воїнів-ковельчан, які загинули в зоні АТО. Підтримаймо ініціативу!
А. С.
Історія нашого краю багата подіями, фактами і видатними особистостями. Серед них – духовні світочі, політичні діячі, талановиті вчені. В цьому ряду є ті, які кожен день зернина до зернини збирають посівний матеріал для засіву родючого поля незалежної України.
Частину своїх статків вони віддають на розбудову та захист держави. Існував колись неписаний закон: 10 відсотків жертвувати на храм Божий. Тепер ці люди до матеріальних статків додають свої сердечні поривання.
Серед таких національно свідомих, патріотично налаштованих діячів Ковельщини висвітлюється особистість Олени Місюри. У неї – Божа душа, якій притаманна доброчинність. Знайома нам теза, що "Любов – це віддати себе комусь, творити добро для когось" – то про неї. Любов до сім'ї, до розлогого родинного дерева і до свого ближнього у неї розквітає пишною трояндою і ніколи не в'яне.
Олена Володимирівна добре відома в Ковелі як голова філії "Союзу Українок", як активна волонтерка, як захисниця українства і як успішна бізнесменка.
І ось я в Олени Володимирівни Місюри в гостях. Давно не зустрічалися, і мимоволі вдивляюся у її світле обличчя. Воно, як завжди, миле, привабливе і проміниться молодістю. Вслухаюсь у мову, а там – милозвучність, спокій і філософські життєві мудрості. Хочу зібрати всі позитиви до купи і прозріваю: переді мною – справжня, гарна, квітуча українська полісянка.
Отож, послухаймо…
ххх
– Анатолію Володимировичу, Вам що: каву, чай? У мене є винятково смачна кава. Не пошкодуєте, – гостинно запрошує господиня.
– Олено Володимирівно, не відмовлюся, але інтерв'ю продовжу.
Ви давно в бізнесі? Коли було важче: в теперішній час чи в 90-х роках.
– В бізнесі легко не буває ніколи. Необхідно і вдень, і вночі клято працювати і головою, і руками. Сьогодні конкуренція більша, ніж раніше. Судіть самі: колись в місті діяло три ресторани – сьогодні закладів ресторанного типу десятки. Ринок перенасичений, а торговельна
спроможність населення падає… Не забуваймо, що в країні іде війна.
– І все ж, Ваші продуктові набори були в Києві на Майдані Гідності. Вони й сьогодні регулярно потрапляють до наших воїнів на Сході, на передову. Звичайно, велика подяка Вам за це. Але ж це зменшує сімейні і особисті доходи. Не секрет, що окремі заможні ковельчани і кроку не ступають у цьому напрямку.
– Я не думаю про це. Апостол Павло повчав: "Поспішайте робити добро". І, в міру сил, ми з друзями стараємося так діяти. Адже коли не буде держави, то й бізнесу не буде.
А щодо тих, хто ухиляється від благодійності, то таких у Ковелі мало. Росте нове покоління, серця яких наповнені милосердям. Ось "живий" приклад. Молодий бізнесмен в районі індивідуальної забудови, що біля Бахова, за свій кошт проклав вулицю із твердим покриттям.
Ми пропонували: давай і ми зробимо свій внесок. А він нам порекомендував збудувати іншу вулицю. Ось вам нове мислення сучасного підприємця.
– Ви – голова ковельських "союзянок". Бачу ваші вишиванки на всіх міських заходах та урочистостях і навіть на сесіях рад Ви сміливо озвучуєте свою громадянську позицію. Колись, за польського панування, "Союз Українок" боровся за свою мову, національну гідність. А що тепер?
– Тепер на часі відродження патріотизму, формування національної свідомості. Не менш важлива боротьба за українство. Сьогодні в громадських рухах мало молоді. Більше того, вона буває пасивна й інертна. Тішуся одним, що у нас є юні "союзянки", за якими – майбутнє.
– Ваші посестри (на чолі з Вами) завжди присутні в бібліотеці на зустрічах із відомими письменниками, поетами, журналістами. Це в плані ваших заходів?
– Це поклик душі і серця кожної "союзянки". Ми живемо цим. З іншого боку, хто, як не ми, має повертати пам'ять про В. Стуса, В. Симоненка, О. Ольжича? Їх, видатних і жертовних, багато. Вони на вівтар України поклали життя. І ми мусимо не тільки проникатися цим, повертати з небуття наше героїчне, але й передавати новому поколінню.
– Знаю, що ваша спільнота непосидюча, не замикається в ковельському "домі".
– Справді, ми – в активному русі. Побували в Каневі і вклонились Тарасу Шевченку, відвідали Холодний яр і отримали незабутні враження. Нещодавно брали участь в урочистостях в урочищі "Вовчак", де народилася УПА. Було багато інших патріотичних поїздок – прощ.
– А які стосунки з місцевою владою?
– На мою думку, місцева влада немало робить для міста. Старається. Але є окремі запити, які ще не реалізовані. Маю на увазі побудову пам'ятника Героям Небесної Сотні, встановлення барельєфа на Будинку рад. Хочеться більше єдності та порозуміння. Кожен із нас має залишити після себе пам'ять із справ на благо громади.
– Ви нагадали про єдність. Томос – сприятиме об'єднанню?
– Звичайно, що так. Нарешті, українці мають свою канонічну незалежну Церкву. До неї потяглися багато вірян із Московського патріархату. На мою думку, Церква повинна допомагати Україні, підіймати дух українців.
– Не омину майбутніх виборів. Яким, на Вашу думку, має бути Президент України?
– У мене суб'єктивне бачення. Ця особистість мусить відповідати трьом "П", тобто: "Порядність. Професійність. Патріотизм". Хочеться, щоб очільник держави більше думав про свій народ, а не про власні прибутки.
– А які "ліки" Ви бачите для оздоровлення країни?
– Менше критикувати, піаритись, а більше працювати. Кожен має поставити перед собою запитання: "А що зробив я?". Мені імпонує діяльність наших хлопців-волонтерів Василя Марчука, Ігоря Верчука, Едуарда Сколінчука, Миколи Більшевича, нашої землячки, Народної артистки України Світлани Мирводи та інших, які співом і ділом, матеріально та морально допомагають нашим воїнам на Сході. Їх багато. І саме вони утверджують думку про те, що Україна відбудеться як сильна економічно й політично держава європейського зразка.
– Корупцію подолаємо?
– Потрібно змінювати світогляд. Маємо починати із себе, із своєї гідності.
– У Вас чудова дружна родина. Гармонійна сім'я. Із чоловіком Василем Івановичем Ви, на мою думку, – доповнення єдиного цілого. А яке то щастя чути щебетання милих онуків! Ви щасливі?
– Я щаслива, що у мене є батько. Йому вже 86. Живе в селі. Не нарікає на життя, а творить його сам. Має коника. Заготовляє на зиму дрова. Все життя бореться із неправдою.
Він каже: "Все в твоїх руках – тому потрібно не плакатись, а діяти і працювати". Він знає ціну хліба. У далекі повоєнні долав кілометри із села до Ковеля за чорним буханцем хліба. Вистоював ніч, і не раз, бувало, що не вистачало.
Батько рухливий, активний. Якби всі були такі, як він, то й Україна процвітала б.
А взагалі, що таке бути щасливим? Може, в можливості допомагати людям? Бог веде мене дорогами життя, і я дякую Йому за все. Життя – це мить. Воно летить на крилах. А хочеться ще багато чого зробити.
– Дай, Боже, Вам і родині щасливих днів і літ!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Р. S. На закінчення розмови Олена Володимирівна повідомила, що з нагоди ювілею започатковує благодійну акцію – збір коштів на підготовку та видання книги про воїнів-ковельчан, які загинули в зоні АТО. Підтримаймо ініціативу!
А. С.
Олена Місюра: життя в ім'я добра
спроможність населення падає… Не забуваймо, що в країні іде війна.
– Справді, ми – в активному русі. Побували в Каневі і вклонились Тарасу Шевченку, відвідали Холодний яр і отримали незабутні враження. Нещодавно брали участь в урочистостях в урочищі "Вовчак", де народилася УПА. Було багато інших патріотичних поїздок – прощ.
– Менше критикувати, піаритись, а більше працювати. Кожен має поставити перед собою запитання: "А що зробив я?". Мені імпонує діяльність наших хлопців-волонтерів Василя Марчука, Ігоря Верчука, Едуарда Сколінчука, Миколи Більшевича, нашої землячки, Народної артистки України Світлани Мирводи та інших, які співом і ділом, матеріально та морально допомагають нашим воїнам на Сході. Їх багато. І саме вони утверджують думку про те, що Україна відбудеться як сильна економічно й політично держава європейського зразка.
Залишити коментар